Історія України 11 клас

Тема 6. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

§ 35. СУЧАСНА УКРАЇНА В МІЖНАРОДНІЙ ПОЛІТИЦІ


5. Пошуки зовнішньополітичних орієнтирів наприкінці XX — на початку XXI ст.


Географічне розташування України в Євразії, особливості історичного розвитку, традиції культури вимагають від неї розвитку відповідних напрямів зовнішньої політики, високого професіоналізму в дотриманні рівноваги між ними. Адже кожен із цих напрямів має свої переваги та недоліки, своїх прихильників і опонентів як серед провідних політиків, так і серед громадян. Причому жоден із них не може здійснитися при повному ігноруванні іншого напряму. Це насамперед стосується двох основних напрямів на схід і захід.

Східний напрям зовнішньої політики України спрямований на СНД і визначається історичними, культурними та іншими чинниками. Найавторитетніший член СНД — Росія, яка є найближчим північно-східним і найбільшим сусідом України. Вона є основним джерелом енергоносіїв і важливим ринком збуту товарів. Однак надмірна залежність від Росії перетворює Україну на заручницю 304 політики офіційної Москви.

Досить привабливою для України є інтеграція в Європейський Союз і НАТО. Вступ до ЄС дав би можливість використовувати переваги міжнародного поділу праці, піднятися на рівень економічного, соціального й демократичного розвитку передових європейських країн. Вступ до НАТО гарантував би високий рівень безпеки й недоторканності кордонів, що є актуальним для національної безпеки України з огляду на територіальні претензії, які висловлюються Україні з боку окремих політичних сил деяких держав-сусідів. Однак відсталість української економічної, соціальної та багатьох інших сфер не дає можливості швидко вступити до західних структур. До того ж зближення України з НАТО наштовхується на рішучий опір Росії, яка вбачає в цьому загрозу власній безпеці.

За таких обставин значна частина політиків уважають за доцільне дотримуватися балансування між Заходом і Росією з метою використання переваг співробітництва на кожному з напрямів, намагаючись утілити в життя гасло: «Україна має проводити не проєвропейську, не проросійську, а лише проукраїнську політику».

Гостра стурбованість українців вирішенням цієї дилеми залишає поза увагою третій перспективний напрям зовнішньої політики. Він зумовлений тим, що після розпаду СРСР Україна потрапила на перетин впливу християнських (католицької та православної) та мусульманської цивілізацій.

У цьому зв’язку перед сучасною Україною відкрилися широкі перспективи на третьому напрямі міжнародного співробітництва — південно-східному. Тут існує можливість розвивати успішні відносини з країнами Балканського півострова. Туреччиною та країнами Сходу. Кожний із цих напрямів, доповнюючи один одного, забезпечує Україні гідне місце на міжнародній арені.

Конкретні історичні обставини перших років незалежності спонукали першого Президента України Л. Кравчука обрати прозахідний зовнішньополітичний курс. Його метою стало прагнення утвердитися серед країн Центрально-Східної Європи й дистанціюватися від Росії, де в перші роки незалежності достатньо впливовими були сили, що висловлювали Україні територіальні претензії.

Другий Президент України Л. Кучма обрав політику активного нейтралітету. Було проголошено, що Україна стала на шлях набуття членства в НАТО та інтеграції до ЄС разом із Росією. Провідним гаслом зовнішньої політики України стала багатовекторність. Однак, не набувши чіткої визначеності, міжнародна політика України в останні роки президентства Л. Кучми характеризувалася все більшим домінуванням східного вектора.

Після того як президентом став В. Ющенко, більшого значення знову набув західний напрям, проте гучні декларації в більшості випадків так і не були підкріплені реальними справами.

Основними завданнями в зовнішній політиці новообраний Президент України В. Янукович уважає:

•   курс на глобальне ядерне роззброєння, активну участь у створенні загальноєвропейської системи безпеки, активну участь у миротворчій діяльності ООН;

•   політику позаблоковості, відмову від участі у військових союзах, не відкидаючи співпраці з НАТО та іншими безпековими організаціями;

•   відмову від вибору «Захід -Схід», натомість забезпечення Україні цілісного «периметру розвитку»;

•   уключення до цього периметра Близького Сходу, країн Східної Азії, Африки і Латинської Америки;

•   прагматичний захист інтересів національної економіки, особливо в умовах глобальних кризових процесів.

Найвищим пріоритетом зовнішньої політики визначено європейську інтеграцію, що розглядається не лише як напрям зовнішньої політики, а й чинник внутрішніх перетворень: подолання негативних наслідків фінансово-економічної кризи, проведення масштабних економічних реформ, модернізація енергетичного сектору.

Інтеграцію з Європою президент пов’язує з укладенням Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, уключаючи створення зони вільної торгівлі та запровадження безвізового режиму.

Одночасно Президент України В. Янукович ставить завдання забезпечити сприятливі умови для торгівлі із сусідніми країнами — членами Митного союзу — Росією, Білоруссю, Казахстаном, що наражається на критику як частини українського суспільства, так і європейських політиків.

Україна повертається до світового співтовариства після багатьох століть залежності й підпорядкування. Якими будуть її роль і місце на світовій арені? Відповідь на це запитання залежатиме від рішучості й далекоглядності українських політиків, згуртованості українського народу, його віри у власні сили, натхнення в подоланні складних проблем сьогодення.

Україна і Російська Федерація… домовились про таке:

Стаття 1

Високі договірні сторони як дружні, рівноправні й суверенні держави засновують свої відносини на взаємній повазі та довірі, стратегічному партнерстві та співробітництві.

Стаття 2

Високі договірні сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної й підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів.

Стаття З

Високі договірні сторони, будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов’язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Стаття 4

Високі договірні сторони виходять з того, що добросусідство й співробітництво між ними є важливими факторами підвищення стабільності і безпеки в Європі і в

усьому світі. Вони здійснюють тісне співробітництво з метою зміцнення міжнародного миру та безпеки. Вони вживають необхідних заходів для того, щоб сприяти процесу загального роззброєння, створенню та зміцненню системи колективної безпеки в Європі, а також посиленню миротворчої ролі ООН і підвищенню ефективності регіональних механізмів безпеки.

Сторони докладають зусиль для того, щоб урегулювання всіх спірних проблем здійснювалося виключно мирними засобами, і співробітничають у відверненні та врегулюванні конфліктів і ситуацій, які зачіпають їхні інтереси.

Стаття 5

Високі договірні сторони проводять регулярні консультації з метою забезпечення подальшого поглиблення двосторонніх відносин і обміну думками щодо багатосторонніх проблем, які становлять взаємний інтерес. Вони в необхідних випадках координують свої позиції для здійснення узгоджених дій. У цих цілях за згодою Сторін проводяться регулярні зустрічі на вищому рівні. Міністри закордонних справ Сторін зустрічаються не рідше ніж 2 рази на рік.

Стаття 6

Кожна з високих договірних сторін утримується від участі або підтримання яких би то не було дій, спрямованих проти іншої високої договірної сторони, і зобов’язується не укладати з третіми країнами будь-яких договорів, спрямованих проти іншої сторони. Жодна із сторін не допустить також, щоб її територія була використана на шкоду безпеці іншої сторони.

Стаття 7

У разі виникнення ситуації, яка, на думку однієї з високих договірних сторін, створює загрозу миру, порушує мир або зачіпає інтереси її національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності, вона може звернутися до іншої високої договірної сторони з пропозицією невідкладно провести відповідні консультації. Сторони обмінюються відповідною інформацією і при необхідності вживають узгоджених або спільних заходів з метою подолання такої ситуації.

Стаття 8

Високі договірні сторони розвивають свої відносини у сфері військового, військово-технічного співробітництва, забезпечення державної безпеки, а також співробітництва з прикордонних питань, митної справи, експортного та імміграційного контролю на основі окремих угод.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити