Історія України 11 клас

Тема 1. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945). ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА (1941-1945)

 

§ 6. ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ

 

6. Культура в роки війни.

 

Освіта. Вторгнення окупантів на територію України супроводжувалося фактичним зруйнуванням системи освіти в Україні. Нацисти знищили 8 тис. шкіл і 10 тис. шкільних приміщень.

В Україні почали втілюватися настанови А. Гітлера, відповідно до яких підкорені народи мали бути неписьменними: «Не можна, щоб вони знали більше, аніж значення дорожніх знаків. Навчання географії може бути обмежене однією фразою: “Столиця Третього рейху — Берлін” ...Математика та подібні дисципліни взагалі не потрібні». Правда, відповідно до розпоряджень Гімлера, у рейхскомісаріаті «Україна» було дозволено гак звану «народну» 4-класну школу, усі інші ніколи та класи в січні 1942 р. були закриті. У «народній» школі мали б навчати лічбі до 500, ставити власний підпис, а головне — виховувати покірність німцям. Навчання читання та письма вважалося недоцільним. Лише завдяки діяльності українських педагогів дітям давали ґрунтовні знання, прищеплювали дух патріотизму.

Історичний факт

У зв’язку з евакуацією мільйонів працівників у радянському тилу було відкрито школи й класи з українською мовою навчання. Так, наприклад, у Саратовській області діяли 30 українських шкіл, у Свердловській — 18, у Новосибірській — 11.

У вересні 1944 р. в більшості населених пунктів визволених українських земель робота шкіл відновилася. Вона відбувалась у важких умовах післявоєнної руїни та зростання числа безпритульних дітей. У цьому зв’язку відкрилися нові навчально-виховні заклали: школи робітничої та селянської молоді, суворовські та нахімовські військові училища, дитячі будинки для дітей-сиріт.

Були запроваджені й організаційні нововведення та відновлені шкільні традиції. Прийом дітей до школи почали здійснювати з 7-річного віку, запроваджувалося відокремлене навчання хлопчиків і дівчаток (скасоване в 1954 p.), відновлювалися 5-бальна система оцінювання знань, обов’язкові випускні екзамени, нагородження золотою та срібною медалями випускників-відмінників.

Вища школа. У перші місяці війни окупаційна влада закрила в Україні всі вищі навчальні заклади. Однак підготовку фахівців продовжували понад 70 евакуйованих інститутів і університетів. Окремі вищі навчальні заклади в евакуації були об’єднані. Так, наприклад, у Кизил-Орді (Казахстан) у лютому 1942 р. розпочав роботу Об’єднаний український університет, у якому читали лекції та навчалися відповідно викладачі та студенти Київського й Харківського університетів. Одеський університет продовжував свою роботу в Байрам-Алі (Туркменія), Миколаївський суднобудівний інститут — у Пржевальську (Киргизія). Багато навчальних закладів влилися як факультети до місцевих ВНЗ.

Після вигнання гітлерівців вищі навчальні заклади повернулися в Україну.

Наука. У роки війни українська наука продовжувала розвиватися в умовах евакуації. У східні регіони СРСР прибули майже 400 академіків, членів-кореспондентів і наукових співробітників. Президія АН УРСР і більшість наукових інститутів працювали в Уфі (з 1943 р. в Москві). Діяльність українських наукових установ підпорядковувалася насамперед потребам оборонної промисловості, сільського господарства, військової медицини.

Інститут електрозварювання АН УРСР під керівництвом академіка Євгена Патона застосував швидкісні автоматичні технології зварювання корпусів танків, що дало змогу запровадити їх виробництво конвеєрним способом у Нижньому Тагилі — у Танкограді. Це дало можливість евакуйованому туди Харківському заводу ім. Комінтерну виготовити 35 тис. танків Т-34. Застосовуючи технологію автоматичного зварювання, виготовляли корпуси авіабомб.

Група українських учених під керівництвом академіка Миколи Доброхотова розробила нові ефективні методи виплавлення броньової сталі, які були застосовані на уральських оборонних заводах, що дало змогу Магнітогорському комбінату збільшити виробництво високоякісної сталі в 7 разів.

Українські вчені підтримували виробничі зв’язки з щонайменше 300 російськими і казахстанськими промисловими підприємствами, брали участь у створенні нових вибухових речовин, досконаліших конструкцій торпед, радіолокаторів і пеленгаторів, потужних двигунів для літаків і танків, різноманітних приладів і пристосувань, що покращували тактико-технічні можливості бойової техніки.

Порятунку сотень тисяч солдатів присвятили свою роботу вчені-медики. Учені Інституту клінічної фізіології під керівництвом академіка Олександра Богомольця створили новий медичний препарат (сироватку) для лікування ран і переломів кісток. Науковці Українського інституту очних хвороб, очолюваного академіком Володимиром Філатовим, розробили метод пересадки рогівки ока. Академік Микола Стражеско очолив колектив науковців, які зосередилися на створенні препаратів для лікування інфікованих вогнепальних ран, запобіганні виникненню сепсису.

Учені Інституту біохімії АН УРСР під керівництвом академіка Олександра Палладіна створили медпрепарат для швидкого згортання крові. З перших днів війни медики хірургічної клініки Київського інституту вдосконалення лікарів працювали у військово-польових госпіталях, рятуючи життя та здоров’я поранених солдатів. Усього ж у Червоній армії в роки війни служили військовими лікарями майже 16 тис. медичних працівників. Завдяки новим лікам і методикам лікування смертність серед поранених воїнів знизилася з 30 до 7 %. Свій внесок у перемогу над ворогом зробила й історична наука. За час евакуації українські історики підготували і видали перший том чотиритомного підручника «Історія України» для вищих навчальних закладів, який завершувався висвітленням історичних подій 1654 p., науково-популярний «Нарис історії 66 України» та інші праці.

Література. Українські літератори розділили зі своїм народом тривоги й труднощі воєнної доби. 109 із 200 членів Спілки письменників України створили потужну агітаційну фронтову групу українських письменників у діючій армії. До її складу ввійшли такі відомі майстри слова, як А. Головко, С. Скляренко, А. Малишко, В. Сосюра, М. Стельмах та ін. Смертю хоробрих загинули 25 письменників.

Частина українських митців залишилася на окупованій території. Вони боролися проти гітлерівців у складі радянських партизанських з’єднань і УПА, ставали членами радянського чи оунівського підпілля.

У Києві група письменників — членів ОУН — організувала Спілку українських письменників, яка розпочала видання альманаху української поезії «Литаври». Проте нацисти заборонили це видання, а голову спілки Олену Телігу разом з іншими членами оунівського підпілля розстріляли в Бабиному Яру 21 лютого 1942 р.

Накопичивши згодом значний фактичний матеріал і яскраві особисті враження, літератори перейшли до широкого висвітлення подій воєнного часу та поглибленого осягнення людських характерів у важких ситуаціях. На той час сталінський режим дещо послабив ідеологічний контроль над мистецтвом, намагався використати кращі твори про минуле та сучасне України, щоб зберегти вилив на український народ і на окупованій території, і в радянському тилу.

Правдиву картину буднів війни змалював Павло Тичина в поемі «Похорон друга». Узагальнене бачення героїзму постало в поемі Миколи Бажана «Данило Галицький». Яскравими талановитими образами наповнений цикл поезій Максима Рильського «Неопалима купина», «Мандрівка в молодість» «Слово про рідну матір», «Світова зоря», поема «Жага».

Надзвичайно важкий воєнний час вимагав від українських літераторів насамперед пропагандистських творів. Уже 4 липня 1941 р. газета «Література Україна»'надрукувала поетичні рядки М. Рильського:

З полів України, грузинських садів,

З російського поля, з казахських степів,

Росте, виростає гартована рать,

Ніколи нікому її не зламать!

З-під пера Володимира Сосюри вийшли збірки «В годину гніву», «Під гул кривавий». Особливе враження на людей воєнного покоління справив його високопатріотичний вірш «Любіть Україну!», у якому поет стверджує, що вона незнищенна:

Як та купина, що горить — не згора,

Живе у стежках, у дібровах,

У зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

У хмарах отих пурпурових,

В огні канонад, що на захід женуть

Чужинців в зелених мундирах,

В багнетах, що в тьмі пробивають нам путь

До весен, і світлих, і щирих...

 

Олена Теліга

 

Володимир Сосюра висловлював сподівання, що після завершення війни життя розквітне новим цвітом. Цю ілюзію посилювало дострокове звільнення з ГУЛАГу окремих українських митців, зокрема й Остапа Вишні.

У порівнянні з поетичними творами, прозових виходило менше, оскільки вони потребували вищого рівня узагальнення. До таких належать збірка оповідань Юрія Яновського «Земля батьків», твори Івана Ле «Люба», «Тут були німці»; «Шевченко». У повісті «Райдуга» Ванда Василевська відобразила мужній опір селян гітлерівським окупантам. Теми фронтового життя й героїзму відображені у творах А. Головка, Н. Рибака, О. Довженка, С. Скляренка, А. Шияна та ін.

Театр і кіно. Десятки театральних колективів, ансамблів і артистичних бригад у роки війни підтримували бойовий дух фронтовиків. З цією метою трупа Київського театру опери і балету ім. Т. Г. Шевченка організувала 22 бригади, які виступали з концертами на фронті. Загалом українські театри створили 108 концертних бригад, які ставили в польових умовах вистави й концерти, надихаючи фронтовиків на боротьбу за свободу та незалежність Батьківщини.

Ще більший вплив на бійців мало кіномистецтво. Уже наприкінці 1941 р. відновила свою роботу Київська кіностудія в Туркменії (Ашхабад) і Одеська в Узбекистані (Ташкент). Серед патріотичних і пропагандистських фільмів українських митців художній фільм «Райдуга» (режисер М. Донськой, сценарій В. Василевської, у головній ролі Н. Ужвій) став найвищим досягненням кіно- митців за роки війни. Він був нагороджений найвищою відзнакою академії кіномистецтва США — «Оскаром».

Улітку 1943 р. видатний кіномитець XX ст. Олександр Довженко завершив роботу над кіноповістю «Україна в огні». Твір відображав героїзм, мужність, жертовність українського народу в битві проти нацизму. Олександр Довженко перший в українському мистецтві показав найтрагічніший період війни — її початок, відступ Червоної армії, чорну ніч нацистської окупації. Незважаючи на високий ідейний і художній рівень, Сталін заборонив демонструвати цей правдивий твір.

Продовжувала роботу Українська студія хронікально-документальних фільмів. Її працівники створювали своєрідний літопис боротьби з окупантами. Важливим досягненням кіномитців стали документальні стрічки «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні», створені О. Довженком. Загалом на фронті працювали 50 операторів українських кіностудій. За роки війни вони зняли 300 документальних фільмів і окремих сюжетів.

Засоби масової інформації. Проти людиноненависницької ідеології нацизму сказали своє слово працівники преси і радіо. Українські видавництва, які були евакуйовані на схід, об’єдналися в Українське державне видавництво, розміщене спочатку в Саратові, а потім у Москві. За роки війни було надруковано 850 книжок, брошур, журналів, плакатів, накладом понад 15 млн примірників. Виходили у світ українські громадсько-політичні журнали «Українська література», «Україна», «Перець». На сторінках «Української літератури» за роки війни були опубліковані 4 романи, 13 драматичних творів. 140 новел, нарисів і оповідань, 7 поем, 70 віршів.

 

 

Олександр Довженко

 

На окуповану гітлерівцями територію постачалися газети «Радянська Україна», «Література і мистецтво». Крім того, газети видавали окремі партизанські загони. Так, у Вінницькій області виходила газета «Партизанська правда», у Київській — «Народний месник», «Вільна Україна». Особливе значення для мешканців окупованих територій мало радіомовлення. Тому вже в листопаді 1941 р. розпочали роботу дві українські радіостанції — ім. Т. Шевченка в Саратові та «Радянська Україна» в Москві. Вони повідомляли новини, транслювали агітаційні й пропагандистські передачі, музику, літературні й драматичні твори. Щоденний обсяг радіомовлення становив 10 год 5 хв, а з урахуванням трансляцій українських передач іншими радіостанціями — 12 год 30 хв.

Повідомлення наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії про хід боротьби з УПА і ОУН на території, звільненій від німецьких окупантів

6 травня 1944 р.

 

Державшій комітет оборони тт. Сталіну Й. В., Молотову В. М., Маленкову Г. М.; Генштаб Червоної армії тов. Антонову

На звільненій від супротивника території Рівненської, Волинської і Тернопільської областей з лютого цього року НКВС СРСР проводяться чекістсько-військові операції щодо ліквідації озброєних банд і підпільних організацій ОУН.

У ході операцій щодо ліквідації банд. УПА з 5 лютого по 3 травня цього року війська ПКВС мали 225 бойових зіткнень, у результаті яких убито 9420, поранено 210, захоплено живими 9480 бандитів. Крім того, органами НКВС заарештовано 2357 оунівців, 1224 бандити з’явилися з повинною. У бандитів вилучено: літаків — 1, гармат — 12, станкових кулеметів — 23, ручних кулеметів — 246. протитанкових рушниць — 20, гвинтівок — 1840, автоматів — 419. мінометів — 45, пістолетів і револьверів — 172, гранат — 541, патронів — 350 000, мін — 3636, артснарядів — 383, радіостанцій — 13, телефонних комутаторів — 5. друкарень — 3, мотоциклів — 6, автомашин — 1, коней — 421, возів — 275 і велика кількість продовольчих і речових складів.

Наші втрати: убито співробітників НКВС — 17, бійців і офіцерів військ НКВС — 460, поранених співробітників НКВС, бійців і офіцерів — 343; окрім того, бандитами убито цивільного населення 1761 чоловік.

Оперативно-чекістські групи НКВС у районах проведення операцій сприяли проведенню мобілізації чоловіків призовного віку. Призвано в лави Червоної армії в Рівненській області 76 449 чоловік, у Волинській — 32 299, у Тернопільській — 51 600 чоловік. Затримано тих, шо ухиляються від призову в Червону армію, у всіх трьох областях 16 588 чоловік.

Операція по ліквідації оунівських банд продовжується.

 

Народний комісар внутрішніх справ Союзу РСР — Л. Берія

 





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити