Історія України 11 клас

Тема 2. УКРАЇНА В ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ

(1945 р. — початок 1950-х років)

§ 9. ПІСЛЯВОЄННЕ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ ТА КУЛЬТУРА

 

2. Становище творчої інтелігенції. Ідеологічні кампанії.

 

З огляду на ті настрої, які поширювалися в народі, радянська влада постала перед вибором: підтримати їх і пом’якшити політичний режим, зосередитися на покращенні матеріальних умов народу чи знову вдаватися до репресій, посилювати тоталітарний режим шляхом пошуку нових внутрішніх ворогів. Сталінський режим обрав другий варіант.

У 1946 р. в Радянському Союзі розгорнулася надзвичайно масштабна ідеологічна кампанія, яка мала на меті підпорядкувати владному контролю не лише поведінку, а й думки та настрої окремих осіб і суспільства в цілому. Оскільки на формування суспільних настроїв і громадської думки найбільший вплив завжди мала творча інтелігенція, то вістря ідеологічних кампаній було спрямоване насамперед проти цієї суспільної верстви. «Ждановщина» (від прізвища А. Жда- нова — тодішнього голови відділу агітації й пропаганди) розпочалася з постанови ЦК ВКП(б) «Про журнали “Звезда”і"Ленинград”» (серпень 1946 p.). Цькування інтелігенції здійснювалося під гаслами викорінення «гнилих західних культурних впливів» і «лібералізму» («угодовського» ставлення до «класових ворогів»). Жертвами ідеологічного терору, який часто поєднувався з каральними діями держави, стали насамперед талановиті люди, які мали творчі та новаторські погляди, уміли побачити незвичайне в буденному.

У союзних республіках до традиційних звинувачень проти інтелігенції обов’язково долучалося шельмування митців за «буржуазний націоналізм». Найпотужніший ідеологічний удар сталінізм спрямував проти України, адже саме ця республіка зазнала найбільшого впливу «західного способу життя» під час гітлерівської окупації. Тому кампанія звинувачення в ідеологічних збоченнях діячів української культури розпочалася ще в роки війни. Зісічня 1944 р. Й. Сталін на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) звинуватив О. Довженка — автора кіноповісті «Україна в огні» — в антиленінських помилках і націоналістичних перекрученнях. Ця критика, розтиражована в газетах, означала в радянській державі творчу смерть для українського митця, позбавляла його можливості брати участь у літературному процесі.

Історичне джерело

27 липня 1945 р. О. Довженко з приводу тієї критики зробив запис у своєму щоденнику: «... невже любов до свого народу є націоналізм?

Чи націоналізм у непотуранні глупості людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?»

Однак і після закінчення війни компартійна влада переслідувала О. Довженка. Йому не дозволили повернутися з Москви в Україну.      

Відповідно до них в Україні розпочалася кампанія «викорінення всіх решток буржуазно-націоналістичної ідеології». Сторінки преси зарясніли «викривальними» статтями про «пережитки», «ворожі ідеї та концепції», про «перекручення і помилки», у наукових і культурних закладах, в установах на партійних зборах засуджували роботу і творчість учених і митців, які вже були винні тільки тому, що відрізнялися від інших талантом і новаторським пошуком. В Україні розпочалося переслідування письменників А. Головка, О. Копиленка, Остапа Вишні, М. Стельмаха, Ю. Яновського, поетів М. Рильського, А. Малишка, С. Олійника. У жовтні 1946 р. збори художників Києва засудили творчість визначних майстрів пензля М. Глущенка та М. Дерегуса.

Кампанія критики переросла в масові арешти науковців, літераторів, діячів культури. Протягом 1946-1947 pp. було репресовано майже 10 тис. чоловік.

Зазнала ідеологічних атак радянського режиму й українська історична наука. Дозволивши патріотичний виклад історії українського народу під час війни, сталінський режим узявся за його нещадне викорінення в повоєнні роки. Українських істориків звинуватили в «буржуазному націоналізмі», зокрема, у тому, що вони наголошували на відмінності української та російської історії, на українськості Київської Русі, ідеалізації українських національних діячів XIX ст. В Україні були практично заборонені прані В. Антоновича та М. Грушевського. У Західній Україні зазнали переслідувань відомі історики, учні М. Грушевського, — І. Крип’якевич, М. Кордуба. У 1947 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». Компартія вимагала писати історію України «з позицій класової боротьби та російсько-української єдності». Щоб залякати науковців, у Львові було ліквідовано відділи інститутів історії України, української літератури та економіки AН УРСР, через що багато вчених утратило роботу.

Особливо гнітючим став 1947 р. для письменників. Від «ждановщнни» потерпали такі відомі українські митці, як М. Рильський — за поетичні твори «Київські октави» та «Мандрівка в молодість», Ю. Яновський — за роман «Жива вода», І. Сенченко — за повість «Його покоління» та ін.

У 1948 р. зазнали ідеологічної атаки навіть природничі науки. У республіці розгорнулася кампанія «викриття» генетики, яку оголосили «псевдонаукою». Використовуючи досить низький освітнііі рівень компартійного керівництва, даючи нездійсненні обіцянки, Всесоюзну академію сільськогосподарських наук очолив Т. Лисенко. Маючи освіту агронома, цей «академік», опираючись на підтримку Сталіна, розпочав переслідування провідних учених-генетиків. Жертвами розгорнутої кампанії стали такі провідні українські вчені, як О. Богомолець, М. Гришко, Р. Кавецький, Ю. Спасокуконький, М. Холодний, викладачі, автори 92 підручників з біології та генетики та ін.

Одночасно було розгорнуто ідеологічну кампанію і проти кібернетики.

У 1949 р. суспільно-політичне життя Радянського Союзу тривало під гаслами нової ідеологічної кампанії: боротьби проти «безрідного космополітизму» та «низькопоклонства перед Заходом». Вона відродила довоєнну тактику тоталітарного режиму — пошуки внутрішніх ворогів. Кампанія швидко набула антисемітського спрямування. В Україні її жертвами стали відомі вчені та 19 літераторів єврейського походження.

Особливо посилилася антисемітська кампанія в УРСР з грудня 1949 p., коли влада в республіці перейшла до рук першого секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова. З його приходом почали звільняти євреїв із центральних культурно-ідеологічних установ, редакцій газет, журналів, академічних інститутів, театрів.

Новим приводом для розгортання ідеологічного тиску на українську інтелігенцію стали Дні української культури в Москві (15-25 червня 1951 p.). Через тиждень у газеті «Правда» з’явилася гостра критична стаття на адресу ЦК КП(б)У, який нібито знову послабив боротьбу з українським буржуазним націоналізмом, який «звив собі кубло» в українській літературі та науці. У статті було розкритії коване лібрето опери К. Данькевича «Богдан Хмельницький». Її автори О. Корнійчук і В. Василевська звинувачувалися в тому, що недостатньо розкрили «прогресивну» роль російського царя та російських бояр.

Стаття в «Правді» дала поштовх для поширення нової хвилі антинаціоналістичної кампанії в Україні. Уже через кілька днів газета «Радянська Україна» гнівно таврувала «націоналістичний» вірш В. Сосюри «Любіть Україну», написаний ще в 1944 p., який «викликає в трудящих Радянської України почуття протесту й обурення». Поета звинуватили в тому, що він закликав любити не радянську і соціалістичну, а «якусь одвічну Україну, Україну взагалі».

Восени 1951 р. відбувся пленум ЦК КП(б)У, на якому гостро засудили «помилки» у творчості українських письменників.

Спілку письменників України звинуватили в тому, що вона допустила «помилки націоналістичного характеру» при виданні творів класиків — І. Котляревського, В. Стефаника, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки. Багатьох українських письменників — М. Рильського, Ірину Вільде. П. Воронька, А. Малишка. Ю. Яновського, композиторів Г. Верьовку, Б. Лятошинського, П. Майбороду — затаврували як націоналістів.

Водночас КП(6)У влаштувала для населення України справжнє «промивання мізків». Так, лише в 1951 р. було прочитано майже 25 тис. лекцій, які примусово вислухали 7,7 млн чоловік. Тематика лекторських виступів була цілеспрямованою: «Великий російський народ — провідна нація СРСР» і «Українські буржуазні націоналісти — смертельні вороги українського народу».

 

 

Володимир Сосюра

 

 

Платон Майборода

 

вість Інституту фізики АН УРСР під керівництвом Митрофана Пасічника успішно розвивати дослідження атомного ядра. У Харківському фізико-технічному інституті займалися фізикою надвисоких і середніх енергій, фізикою наднизьких температур, радіофізикою.

Продовжив роботу над опануванням реактивного руху уродженець Київщини академік Архип Люлька — винахідник першого в СРСР турбореактивного двигуна. Розпочавши свою роботу ще до війни в Харкові, він продовжив її в Ленінграді. Улітку 1947 р. в повітря піднялися перші радянські літаки СУ-11 та Іл-22, оснащені двигунами А. Люльки.

Українські вчені досягали всесвітньо значущих успіхів. Під керівництвом Сергія Лебедєва в Інституті електроніки протягом 1948-1950 pp. у Києві було розроблено й виготовлено першу в Європі електронну цифрову обчислювальну машину. Інститут електрозварювання АН УРСР ім. Є. Патона продовжував розробку й запровадження у виробництво нової зварювальної техніки. У 1953 р. в Києві був уведений у дію найдовший тоді у світі (1543 м) суцільнозварений міст. З 1948 р. розпочалися перспективні дослідження в галузі порошкової металургії.

Директор Інституту фізичної хімії АН УРСР Олександр Бродський разом зі своїми учнями розробив теорію розділення ізотонів. Його «Хімія ізотопів» стала першою у світовій науці підсумковою працею в цій галузі хімії. Науковий колектив під керівництвом математика Михайла Лаврентьєва створив новий напрям у теорії функцій, що посприяло розвитку газо- та гідродинаміки.

У повоєнні роки продовжили плідну роботу відомі українські вчені: математик М. Боголюбов, мікробіолог М. Гамалія, селекціонер В. Юр’єв.

Разом із тим розвиток української науки суттєво сповільнювався догматичним і диктаторським утручанням влади. Наприклад, невизнання кібернетики стримувало розвиток електроніки, запровадження наукових розробок у виробництво. Розвиток атомної та теоретичної фізики стримувався критиканством теорії відносності А. Ейнштейна.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити