Історія України 11 клас

Тема 3. ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (середина 1950-х — середина 1960-х років)

§ 11. ПЕРШІ КРОКИ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

 

2. Реабілітація політичних в'язнів.

 

Непослідовність партійно-радянської верхівки негативно позначилася на такій надзвичайно важливій для суспільства справі, як реабілітація невинно репресованих, що широко розгорнулася після XX з’їзду КПРС. З цією метою в усіх областях активно діяли спеціальні комісії. Це вже був третій етап реабілітації, який прийшов на зміну двом незначним за обсягом — 1953 р. та 1954-1955 pp. Змінився й порядок проведення цієї акції. За пропозицією М. Хрущова були створені 90 спеціальних комісій, які мали право розглядати справи безпосередньо в таборах. До їх складу входили працівники прокуратури, апарату ЦК КПРС і вже реабілітовані члени партії. Комісіям тимчасово надавалися права Президії Верховної Ради в справі реабілітації, помилування, скорочення терміну ув’язнення.

У липні 1956 р. в пресі вперше з’явилося повідомлення про реабілітацію українських письменників, які стали жертвами сталінського терору. Розпочалася кампанія за реабілітацію таких видатних діячів української культури, як драматург М. Куліш, театральний режисер Л. Курбас. повернення імен незаслужено забутих або репресованих письменників — В. Еллана-Блакитного, Г. Косинки, І. Микитенка, 3. Тулуб, В. Чумака, Д. Фальківського. Припинилося цькування українських опальних літераторів. Процес реабілітації торкнувся більшості репресованих українських письменників, митців і деяких учених. За роки «хрущовської відлиги» були реабілітовані окремі партійні, державні та військові діячі.

26 червня 1956 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР ухвалили постанову «Про усунення наслідків брутальних порушень законності стосовно колишніх військовополонених і членів їхніх родин». До весни 1959 р. чисельність політв’язнів («контрреволюціонерів») скоротилася до 1,2 %.

Розпочалося звільнення зі спецпоселень учасників національно-визвольного руху 1940-х років у Західній Україні. До 1957 р. повернулися додому понад 65 тис. громадян.

Усього до листопада 1959 р. КДБ і прокуратура УРСР переглянули справи 5,5 мли осіб. Було реабілітовано (знято з обліку) 2,7 млн осіб (49 % репресованих). Реабілітації не підлягали колабораціоністи, активні діячі ОУН та УПА, жертви політичних репресій до 1934 р.

Ще в 1950-і роки були переглянуті основні політичні справи повоєнного часу, однак партійно-державне керівництво на чолі з М. Хрущовим не наважилося розпочати перегляд політичних справ 1920-1930-х років з огляду на те, що могли б відкритися факти про їхню особисту причетність до організації репресій. Не підлягали сумніву депортації селян, здійснені в роки колективізації, масових виселень із західних областей. Хоча примусове виселення кримських татар, німців та інших етнічних груп було визнане незаконним, їм не дозволялося повертатися на землі батьків.

За 1956-1959 pp. були повністю реабілітовані 250 тис. осіб, переважно посмертно. Повернулися додому десятки тисяч в’язнів ГУЛАГу, які залишилися живими.

Отже, XX з’їзд КПРС серйозно активізував суспільство, став могутнім каталізатором політичних процесів. Проте післязіздівські акції свідчили про обмеженість, консерватизм «верхів», їхню неготовність розпочати всеохопний процес десталінізації суспільства. Спецпоселенці із Західної України, с. Котиківці Іркутської області. 1956 р.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити