Історія України 11 клас

Тема 3. ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (середина 1950-х — середина 1960-х років)

§ 15. ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ. РЕЛІГІЙНА ПОЛІТИКА

 

2. Релігійна політика.

 

Процес лібералізації суспільного життя фактично не торкнувся церкви. Панівна ідеологія, що базувалася на спрощеному матеріалістичному світогляді, заперечувала релігійну свідомість і в 1950-1960-х роках розгорнула чергову антирелігійну кампанію.

Перші роки «хрущовської відлиги» характеризувалися певним послабленням контролю за діяльністю церкви. Так, 10 листопада 1954 р. була прийнята постанова ЦК КПРС «Про помилки у проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення». У документі зазначалося, що не варто допускати адміністративного втручання в діяльність церкви, ображати почуття віруючих. Постанова вимагала ретельнішого добору лекторських кадрів, контролю партійних організацій за здійсненням науково-атеїстичної пропаганди.

Нові акценти в політиці спричинили певні поступки релігійним громадам, хоча й незначні. У 1955-1956 pp. в Україні дещо збільшилася кількість православних церков і молитовних будинків, зросла й чисельність православного духівництва.

Почалося повернення репресованих священиків, у тому числі й ліквідованої в 1946 р. і в 1949 р. на Закарпатті Української греко-католицької церкви. Протягом 1955-1956 pp. в УРСР повернулися 286 із 344 засланих у Сибір уніатських священиків. У містах Львівської, Станіславської (Івано-Франківської) та Закарпатської областей духівництво стало проводити богослужіння в приміщеннях закритих уніатських храмів. Траплялися навіть випадки захоплення уніатами діючих православних церков. Окремі сільські громади подавали до органів влади заяви про реєстрацію церковних греко-католицьких громад і духівництва, мотивуючи це тим, що ліквідація унії здійснювалася адміністративними методами.

Радянські спецслужби повідомляли, що діяльність греко-католицького духівництва скеровували звільнені з ув’язнення священики, які в місцях заслання були таємно висвячені на єпископів. Вони їздили по містах і селах, вивчали настрої населення, налагоджували необхідні контакти. На думку спецслужб, цією справою керував митрополит Йосип Сліпий, який після відбуття терміну ув’язнення перебував у будинку інвалідів у Красноярському краї. А в документах радянських органів за 1956 p., що наглядали за діяльністю православної церкви, зазначалося, що православний митрополит Київський і Галицький Іоанн та архієреї на місцях не перешкоджали діяльності греко-католиків, посилаючись на те, що унія була ліквідована адміністративним шляхом. Тому за справу протидії греко-католикам взялися радянські органи влади. 1957 p., посиливши різні форми адміністративного переслідування, вони добилися згортання діяльності забороненої церкви.

Однак переслідування релігійних громад не обмежилося лише греко-католицькими громадами. На зміну порівняно ліберальній політиці властей щодо релігії та церкви були вжиті жорсткі заходи. Наприкінці 1950-х років відповідно до проголошеного курсу на побудову комунізму було розгорнуто кампанію форсованого подолання релігійності. Посилилось адміністративне втручання органів радянської влади в діяльність релігійних організацій. Державою були прийняті норми, які значно обмежували можливості відкриття церков. Одночасно нові закони суттєво полегшували їх закриття.

Одним із дієвих напрямів пригноблення церкви було обмеження її фінансово-економічних можливостей: закриття і руйнування монастирів, храмів, конфіскація ікон, книг, церковного начиння, приміщень. Окрім того, здійснювався масований політичний та моральний тиск на духівництво та вірян із вимогою відректися від своїх релігійних переконань. Застосовувалися різноманітні засоби і форми дискредитації церкви і священнослужителів. Форми впливу на релігійних опонентів не відзначалися оригінальністю. Державні атеїсти доводили в основному не переваги над релігійною ідеологією, а боролися з її носіями, примушували їх залишати культові споруди, обкладаючи їх надмірними податками, змушували підписуватися на державні позики тощо.

Економічна основа діяльності церкви була особливо ослаблена за допомогою підвищення податку на виробництво і продаж свічок, запровадженого восени 1958 р. Це призвело до помітного скорочення прибутків релігійних організацій. Багато сільських парафій змушені були відмовитися від утримання церковних хорів, ремонту храмів, сплати внесків до єпархіальних управлінь тощо. У таких парафій ледве вистачало коштів на оплату праці церковних служителів та утримання храмів.

До монастирів також були вжиті жорсткі заходи: їм заборонялося використовувати найману працю, приймати осіб, яким не виповнилося 30 років. Через це там різко зросла кількість послушників похилого віку. Лише в 1959 р. в УРСР були закриті 12 монастирів.

Місцеві органи влади отримали негласний дозвіл діяти владно-адміністративними методами, допускаючи грубе порушення прав віруючих, законодавства про культи. Практикувалися закриття храмів і молитовень; безпідставні зняття з реєстрації, відмова в праві на реєстрацію релігійних об’єднань; незаконне вилучення в церковних громад ключів від церкви, релігійної літератури; проведення обшуків у храмах, молитовнях, на квартирах парафіян, відмова в прописці за місцем проживання священиків, робітників і службовців церкви; образа релігійних почуттів, звільнення віруючих з роботи через їхні релігійні переконання, відмова в прийомі їхніх дітей до вищих навчальних закладів.

Система названих дій проти церкви називалася «обмежувальними заходами». Їх усіляко підтримували газети, радіо, культурно-освітні заклади, інші засоби впливу на населення, які загалом були зорієнтовані на посилення атеїстичної роботи. У вищих навчальних закладах відкривалися кафедри наукового атеїзму. Курс лекцій з наукового атеїзму запроваджувався не тільки у вищих, а й у середніх спеціальних навчальних закладах, професійно-технічних училищах, у старших класах загальноосвітніх шкіл, на курсах перепідготовки кадрів тощо.

Держава вживала також заходи, спрямовані на припинення паломництва та закриття святих місць. Одночасно робили все для ліквідації діяльності якомога більшої кількості церков. Початок 1960-х років позначився посиленням переслідувань євангельських християн, баптистів, адвентистів сьомого дня та представників інших конфесій.

З цією метою на початку 1962 р. питання про припинення діяльності храмів були передані з республіканського центру виконкомам обласних рад. Унаслідок масованого наступу на церкву протягом 1957-1964 pp. майже половина церковних громад України залишилася без храмів, дві третини монастирів припинили свою діяльність.

Отже, процес десталінізації радянського суспільства зумовив спочатку певне послаблення тиску на релігійні організації. Однак цей «відступ» був короткочасним, «лібералізація» у відносинах із церквою — поверховою та непослідовною. Наприкінці 1950-х — у середині 1960-х років розпочалася масштабна кампанія наступу на церкву, яка суттєво послабила її позиції, проте так і не змогла її знищити.

 

З резолюції республіканської конференції з питань культури української мови

Київ, 11-15 лютого 1963 року

...Клопотати перед ЦК КПРС і урядом України, щоб:

В усіх вищих і середніх спеціальних школах, ремісничих училищах і курсах вести навчання українською мовою. В усіх дошкільних закладах (незалежно від того, на чиї кошти вони утримуються), де є діти українського населення, виховання вести українською мовою.

В усіх установах і підприємствах, на залізниці та інших видах транспорту, у торгівлі всі справи вести українською мовою.

Академія наук, інститути, видавництва мають писати і видавати наукові твори в більшості українською мовою.

Кіностудії створювати художні й наукові кінофільми лише українською мовою, а фільми, створені в інших республіках, мають перекладатись на українську мову...





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити