Тема 4. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (середина 1960-х — початок 1980-х років)

§ 19. ЗДОБУТКИ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

3. Зміни в національній структурі населення.

 

Протягом середини 1960-х — початку 1980-х років національний склад населення України урізноманітнювався. Офіційна пропаганда наголошувала, що в Українській РСР проживають представники понад ста націй і народностей. Така інформація була правдивою. Проте більшість із них в Україні була представлена лише окремими особами чи малочисельними групами. Матеріали проведеного в СРСР 1989 р. перепису засвідчили, що майже 95 % мешканців України становили представники українського та російського етносів. Інші народи усі разом взяті становили трохи більше 5 % населення України.

Інформацію про найчисельніших із них містить таблиця, складена на основі даних перепису 1989 р.

Назва народу	Кількість, тис. осіб	Чисельність, %	Назва народу	Кількість, тис. осіб	Чисельність, %
євреї	486 326	0,9	вірмени	54 200	0,09
білоруси	440 045	0,9	цигани	47917	0,09
молдавани	324 525	0,6	кримські татари	46 807	0,09
болгари	233 800	0,5	німці	37 849	0,07
поляки	219 179	0,4	азербайджанці	36 961	0,07
угорці	163 111	0,3	гагаузи	31 967	0,06
румуни	134 825	0,25	грузини	23 530	0,05
греки	98 524	0,2	чехи	9122	0,02
татари	86 825	0,17	словаки	7943	0,02

Від кількох сотень до кількох тисяч осіб представлені громадяни інших національностей, уключаючи й кримських автохтонів — караїмів і кримчаків.

Що стосується співвідношення українців і росіян, то матеріали переписів 1959 та 1989 pp. свідчать, що за 30 років відносне число українців у республіці зменшилося з 76,8 до 72,7%, тоді як відносне число росіян зросло з 16,7 до 22,1 %. Це був наслідок не швидкого природного приросту, а політики сприяння союзною владою міжреспубліканських міграцій заради перетворення союзних республік у багатонаціональні утворення. На думку ідеологів, це мало наочно засвідчувати факт створення нової історичної спільності — радянського народу й одночасно вибивати ґрунт з-під ніг націоналістів.

Суттєво змінилася й чисельність інших народів. На 350 тис. скоротилася чисельність євреїв, яким було дозволено емігрувати із СРСР під приводом «возз’єднання сімей». На 144 тис. скоротилася чисельність поляків, на 5,5 та 6 тис. за ці роки скоротилася й чисельність чехів і словаків. Унаслідок скорочення природного приросту зменшилася кількість болгар, угорців, греків. Нерівномірно, але неухильно зростала чисельність вірмен і азербайджанців. Починаючи з 1979 р. до України почали повертатися депортовані кримські татари та німці.

Зміни в національній структурі населення України довели необґрунтованість заяв про формування в СРСР нової історичної спільності — радянського народу. Насамперед своєю поведінкою її заперечували українці. Так унаслідок урбанізації у 1979 р. вперше в історії склалася ситуація, коли більшість — 53 % етнічних українців — стала мешканцями міста. Однак урбанізація не привела до втрати ними своєї самобутності та національного самоусвідомлення. Так число українців, які називали українську мову рідною, продовжувало зростати. Якщо у 1959 р. таких було 30млн, то в 1989 р. — 37,4. Виявилося, що навіть мешканці Східної України, що перейшли на спілкування російською мовою, продовжували й продовжують досі сприймати себе українцями з огляду на зв’язок з українською землею, матеріальною культурою, ставленням до життя і головних життєвих цінностей.