Історія середніх віків 7 клас

ІНДІЯ КИТАЙ

 

§ 21. Китай

 

4. Суспільство і державне управління

 

Китайське суспільство складалося із: 1) спадкової аристократії; 2) чиновників; 3) вільних селян і ремісників, тобто «добрих людей»; 4) найманих робітників, напіврабів і рабів, тобто «дешевих людей». Усі вони вважалися підданими імператора.

До вищої групи суспільства належала спадкова аристократія, якій присвоювали певні титули та ранги. Кожний титул забезпечувався земельним наділом певного розміру. Титулована знать мала великі права й привілеї. Почесні титули надавалися також окремим особам неаристократичного походження за особливі заслуги перед державою.

Китайський чиновник. Живопис на шовку. XVст.

Училище Байлудун. X ст.

Значний прошарок суспільної верхівки становили чиновники. Вони поділялися на дев’ять рангів, які дробилися далі. Кожному рангу відповідала грошова чи натуральна оплата у вигляді земельного володіння. Чиновники не могли передати в спадок ні свій ранг, ні посаду, ні отриману землю. Щоб стати чиновником, потрібно було скласти державний іспит. Існували три ступені іспитів. Найвищий ступінь доводилося складати при імператорському дворі. Крім загальноосвітнього рівня, знань літератури та праць Конфуція, перевірялася і благонадійність майбутнього чиновника. Не було дивиною, якщо людину, яка не відповідала своєму призначенню, понижували в посаді. Тому серед чиновників панувала невпевненість у майбутньому й процвітало підлабузництво. Незважаючи на це, у Китаї були родини, 272 які з діда-прадіда готували для держави чиновників.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XI ст. «Нова Танська історія» про іспити для тих, хто хотів стати урядовцем

Усіх тих, хто приходив зі школи, називали учнями, а тих, кого висували в областях і повітах, називали «сянь гун». І перші, й другі приходили до місцевих начальників, які мали відібрати найкращих.

За цією системою встановлювалися такі категорії: видатний талант, знавець канонічних книг, обдарований учений, видатний учений, знавець законів, знавець писемності, знавець математики, той, хто знає одну історію; три історії; книгу «Обрядів», рекомендований провінцією, здібний підліток...

«Син Неба» видавав укази й особисто проводив відбір із метою залучення найкращих талантів. Це називалося імператорським відбором...

На нижчій сходинці суспільної драбини знаходилися вільні селяни, ремісники й купці, тобто «добрі люди». В обов’язки селянина входили обробіток землі, своєчасна сплата податків і виконання повинностей усіх видів. Від селянина, як і від чиновника, вимагалося суворе дотримання правил щодо одягу, поведінки й навіть ведення господарства. Селянин не мав права покинути місця свого проживання. На селі важливу роль відігравав староста, який стежив за обробкою полів, сплатою податків, виконанням трудових повинностей тощо. Саме до старости мав звертатися селянин із будь-яких питань. Податками й повинностями обкладалися також ремісники та купці.

На останній сходинці перебували особисто залежні люди — наймані робітники, напівраби і раби, тобто «дешеві люди». Вони не платили податків і вважалися безправними.

Верховна влада знаходилася в руках імператора, «Сина Неба». Він мав необмежені права й правив країною, спираючись на численних чиновників. При імператорові існувала державна рада, до якої входили його родичі та найголовніші сановники. Один з-поміж них виконував функції першого міністра.

Управління країною здійснювалося через три палати. Головна з них відала органами виконавчої влади. їй підпорядковувалося кілька відомств: фінансове, військове, обрядів, чинів, громадських робіт тощо. Дві інші палати готували й обнародували укази імператора, улаштовували на його честь прийоми й урочисті церемонії. Окремо від відомств існували палацові управління, які обслуговували імператора, відали охороною Скарбниці, займалися організацією прийому іноземних послів. Імперія поділялася на провінції, а вони — на округи, повіти, волості, села.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити