Історія середніх віків 7 клас

Короткий словник понять і термінів

А

Абат/абатйса — настоятель (настоятелька) монастиря; походить від давньоєврейського слова «абба», тобто «батько».

Авари — тюркські племена, які в VI ст. завоювали придунайські райони, заснували свою державу й жили там до початку IX ст.

Альбігойці (від назви південнофранц. міста Альбі) — послідовники єретичного вчення, поширеного на півдні Франції в XII—XIII ст. Проти них було здійснено хрестовий похід, який завершився повним розоренням краю.

Анафема (грец. «анафема» — прокляття, відлучення) — у християнстві відлучення від церкви — найбільше покарання; встановлене на Халкідонському соборі (451).

Арбалет (фр. arbalete, від латин, arcus — лук і ballista — метальне знаряддя) — механічний пристрій, із якого можна було пускати стріли з масивними, ромбічної форми вістрями.

Аріанство (від імені священика Арія) — єретичне вчення, прихильники якого вважали Христа — Сина Божого — нижчим за Бога-Отця. Це заперечувало офіційне вчення церкви про єдину суть трійці: Бога-Отця, Бога-Сина й Бога-Духа Святого.

Арка - склепіння у формі дуги, яким перекривають відстань між стінами, колонами, стовпами тощо. У романській архітектурі були поширені напівкруглі арки, у готичній - стрілчасті, у мавританській - підковоподібні.

Аркбутан - зовнішня опорна кам’яна арка.

Астрологія (від грец. «астрон» — зірка і «логос» — знання) — учення про зв’язок між розміщенням зірок і планет та подіями в житті людей і народів.

Аси — боги в давніх скандинавів.

Аутодафе (порт, auto da fe — акт віри) — оголошення і виконання вироків інквізиції, зокрема спалення на вогнищі. Останнє аутодафе відбулося 1826 у Валенсії.

Б

Багрянйця — довгий верхній одяг із дорогої тканини багряного кольору, який носили візантійські імператори.

Базиліка - прямокутна, витягнута споруда, поділена всередині рядами колон на кілька нефів.

Барон (від старонім. bаго — вільний воїн) — дворянський титул у Західній Європі; за середньовіччя — неспадковий васал короля.

Баскак (тюрк.) — монгольський воєначальник, представник хана; проводив облік населення і збирав данину в підкореній країні.

Бей (тур. bey — пан) — у східних країнах титул (феодальної знаті.

Берсерк — давньоскандинавський воїн, який впадав під час битви в шаленство і вважався невразливим.

Бояри — верхівка знаті в Давній Русі і в Московській державі до XVII ст.

Булла — указ папи, який має обов’язкову силу Для віруючих; рідше — імператорський указ.

Бюргер (нім. Burger — городянин) — вільний житель середньовічних міст Європи.

B

Ваганти (латин, vagantes — бродячі люди) — у Середні віки так називали мандрівних школярів, священиків без парафії або збіглих монахів, які заробляли на прожиття складанням віршів та пісень.

Вальденси — прихильники єресі, що виникла в 1175 р. в Ліоні (засновник — купець П. Вальдо, звідки й назва). Вони проповідували відмову від приватної власності, повернення до раннього християнства.

Васал (латин, vassus — слуга) — особа шляхетного походження (феодал), яка отримала від сеньйора (могутнішого феодала) земельне володіння (феод) на умовах військового й особистого служіння.

Вергельд (чім. Wergeld — ціна людини) — грошове відшкодування за вбивство вільної людини.

Вікінги (старосканд. vikingr)— учасники морських походів скандинавів у кінці VIII — середині XI ст.; у Давній Русі були відомі під назвою варягів, у Західній Європі — норманів.

Вітраж (фр. vitrage, від yitre — віконне скло) — орнаментальні^або сюжетне зображення з кольорового чи безбарвного скла у вікнах, дверях, ширмах.

Г

Герцог (нім. Herzog) — 1) у давніх германців виборний військовий вождь племені; 2) великий феодал; 3) один із найвищих дворянських титулів у Західній Європі, що й досі зберігся в деяких країнах.

Гетто — частина міста для примусового поселення груп людей певної раси, нації, релігії. Назва походить від італійського слова, що означає «гарматний завод». Біля нього знаходився єврейський квартал у Венеції.

Гільдія (нім. Gilde — корпорація, об’єднання) — економічне, політичне чи релігійне об’єднання населення, створюване для захисту інтересів або цехових привілеїв учасників.

Готика (від італ. gotico — готський) — художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи XII-XV ст. Головна

архітектурна форма — собор, спрямований увись, із великими вітражними вікнами й ажурними вежами.

Граф (нім. Graf) — у ранньому Середньовіччі вищий королівський урядовець; у період феодальної роздробленості великий феодал, згодом спадковий титул вищого дворянства.

Графство — 1) князівство на чолі з графом; 2) в Англії — адміністративний округ.

Гуманізм (від латин, humanus — людяний, людський) — рух епохи Відродження, спрямований на утвердження моральних прав людини на земне щастя, визволення науки й людської особистості від церковних обмежень.

Д

Денло — область данського права.

Десятйна — податок, який платили християни на користь церкви. Десятина була трьох видів: десята частина врожаю зернових (велика), з урожаю плодів та овочів (мала), із приплоду худоби.

Джихад (араб. — старанність) — одна з настанов ісламу, за якою всі мусульмани повинні вести «священну війну» проти «невірних».

Догма (грец. догма — думка, вчення) — положення, яке приймається на віру як незаперечна істина.

Дож (від латин, dux — вождь, воєначальник) — глава держави у Венеціанській (VII-XVIII ст.) і Генуезькій (XIV- XVIII ст.) республіках.

Домен (від латин, dominium — володіння) — 1) спадкове земельне володіння короля в країнах Європи за середньовіччя; 2) сукупність земельних володінь феодала, на яких безпосередньо здійснюється його влада; 3) частина маєтку, на якій феодал вів самостійне господарство, використовуючи працю залежних селян і безземельних робітників.

Домініканці (латин, dominicani) — жебрущий чернечий орден у католицькій церкві, заснований іспанським ченцем Домініком.

Донжон (фр. donjon — вежа) — головна сторожова вежа в середньовічному замку, де часто розміщували й житлові приміщення.

Є

Єпйскоп (з грец. — наглядач) — християнський церковнослужитель найвищого священного чину, як правило, глава єпархії (діоцези). Єпископ мав духовну владу над священнослужителями та мирянами своєї єпархії.

Єресь (від грец. слова «гересіс» — особливе віровчення, секта) — релігійне вчення, що заперечує основи (догми) та організаційні форми панівної церкви.

Єпархія — територіальна одиниця, яка перебуває під церковним управлінням єпископа. У католицькій церкві використовується латинський термін діоцеза.

І

Іконоборство — релігійний рух у Візантії в VIII — 1-й пол. IX ст., спрямований проти шанування ікон.

Інвеститура (від латин, investio — одягаю) — 1) церемонія введення васала у володіння земельним феодом (світська інвеститура); 2) призначення на церковні посади (духовна інвеститура).

Індульгенція (від латин, indulgehtia — милість, прощення) — у католицькій церкві — грамота про повне або часткове відпущення гріхів.

Інквізиція (латин, inquisitio — розшук) — особливий церковний суд для боротьби з єресями, що існував у ХІІІ-ХІХ ст.

Іслам (від араб, покірність) — одна з трьох світових релігій. Виник в Аравії на поч. VII ст., віровчення викладено в 284 Корані — священній книзі мусульман.

Інші назви — мусульманство, магометанство.

К

Каста — замкнена суспільна група, члени якої пов’язані походженням, заняттям і правовим статусом.

Капітулярії (латин, capitularia) — закони і розпорядження франкських королів, особливо з династії Каролінгів.

Кардинал (від латин, cardinalis — «головний») — вищий після Папи Римського чин у католицькій церкві. Посада кардиналів існує з VI ст., коли папи почали розподіляти свої обов’язки з єпископами сімох невеликих містечок, розташованих біля Рима. Згодом кардинали стали першими радниками й помічниками в церковних справах. Знак кардинальського сану — червона шапочка — є символом готовності пролити кров за церкву.

Католицйзм (від грец. католікос — загальний) — один із основних напрямів у християнстві, що сформувався після поділу церков у 1054 р.

Клір (від грец. клірос — жереб) — сукупність священно- та церковнослужителів.

Кондотьєр (італ. condottiere— 1) начальник найманого військового загону в містах Італії в XIV-XVI ст.; 2) найманий воїн, який служив за платню.

Контрфорс - вертикальний виступ стіни, що надає їй міцності та стійкості.

Конунг (старосканд. konungr — ватажок) — у скандинавських народів за середньовіччя військовий вождь племені; з утворенням держав у Швеції, Данії і Норвегії — король.

Коран (араб, читання) — «священна книга мусульман».

Курія папська — сукупність установ для управління католицькою церквою.

Куртуазія (франц. придворний) — правила рицарської поведінки.

Курфюрст — один із семи князів Священної Римської імперії, яким належало право виборів імператора.

Л

Ландтаг — орган станового представництва в середньовічних німецьких князівствах, які входили до Священної Римської імперії.

Лорд — за середньовіччя в Англії великий феодал. Пізніше спадковий титул представників англійського дворянства.

М

Магнат (від латин, magnatus — багата людина) — великий землевласник, аристократ.

Майордом (латин, старший у домі) — 1)         вища службова особа Франкській державі (кін. V — середина VIII ст.); 2)        управитель.

Марка — 1) у Франкській державі прикордонний округ, яким управляв маркграф; 2) вагова й грошова одиниця (марка золота, марка срібла) — 489,5 г.

Майстер — повноправний ремісник, член цеху, власник майстерні.

Меса — головна щоденна служба Божа в католицькій церкві.

Мінезйнгери — німецькі середньовічні поети (XII-XV ст.).

Мініатюра (від латин, minium — червона фарба) — невелике живописне зображення в рукописній книзі.

Мулла (від араб. — пан, володар) — в ісламі нижчий сан служителя релігійного культу.

Н

Неф - витягнуте приміщення (частина приміщення), відокремлене рядом колон або стовпів.

О

Орда (від тюрк, орду — палатка хана, стоянка) — за середньовіччя ставка хана, столиця; назва тюрксько-

монгольських феодальних держав (наприклад Золота Орда).

Ордалії — випробування вогнем, водою, а також застосування катувань інших видів для встановлення вини чи невинності.

Орден (від латин, ordo — ряд, порядок) — чернеча або рицарсько-чернеча католицька громада з певним статусом.

Ордонанс — королівський указ.

П

Паломництво — подорож віруючих до святих місць із метою поклоніння, подячної молитви або відбування покути. Назва походить від звичаю паломників привозити пальмові гілки з Палестини.

Парламент — (англ. parliament, фр. parlement, від фр. рагіег — говорити) — виборний (повністю або частково) законодавчий орган в Англії.

Підмайстер — ремісник, який пройшов строк учнівства й працює в майстра за плату.

Прево — королівський чиновник, який мав у своєму окрузі судову, фіскальну та військову владу.

Подеста (латин, potestas — влада) — у багатьох італійських містах-республіках XII — поч. XVI ст. — глава виконавчої та судової влади.

Р

Рейхстаг — станово-представницький орган влади у Священній Римській імперії.

Реконкіста (ісп. відвойовувати) — відвоювання християнами Іспанії та Португалії земель, захоплених мусульманами (718 р. — кін. XV ст.).

Романський стиль — художній стиль Х-ХІІ ст. Типова споруда — приземкувата, із маленькими вікнами, напівкруглою аркою.

Руни — давньогерманські, а потім давньо- скандинавські й англоскандинавські знаки писемності.

С

Сага (давньосканд. «оповідь») — епічні прозові твори з віршованими вставками.

Сансара — вчення про переселення душ.

Сеньйор (латин, senior — старий) — великий землевласник, який мав усю повноту влади на території, що йому належала; вищий феодал щодо нижчого.

Симонія — купівля і продаж церковних посад або духовного сану.

Скальд — давньоскандинавський поет.

Скрипторій (латин, scriptorius — писальний) — майстерня (VI-XII ст.), у якій переписувалися книги.

Собор — 1) великий християнський храм; 2) собор церковний.

Схизма (грец. «розкол») — церковний розкол.

Схоластика (від грец. вчу, навчаю) — середньовічна філософія, що досягла розквіту в XIII ст. і поєднала теологію з формальною логікою.

Сюзерен — верховний сеньйор.

Т

Теологія — богослов’я, наука про божественне.

Тинг (давньосканд. «збори») — збори вільних дорослих чоловіків у германців і скандинавів; альтинг — збори всіх дорослих вільних чоловіків Ісландії, єдиний загальноісландський орган управління, починаючи з X ст.

Тиран — одноосібний правитель міста- комуни в Італії.

Трубадур (від фр. віршувати) — провансальський мандрівний поет-співець ХІІ-ХІІІ ст.

Трувери (від фр. знаходити, придумувати) — північно-французькі поети- співці XI-XIV ст.

Фабліо (від латин, fabula — байка) — жанр французької літератури ХІІ- ХІІІ ст.; невелике гумористичне або сатиричне оповідання з життя селян, духовенства тощо.

Феод — спадкове володіння, яке сеньйор передає васалу на умовах несення служби.

Францисканці — католицький жебрущий чернечий орден, який заснував Франциск Ассизький.

X

Хартія (від грец. hartis — лист папірусу) — у середні віки документ, що засвідчував якісь права або привілеї.

Халіф (араб, спадкоємець) — титул правителя, який поєднував світську владу з духовною, був главою мусульман своєї країни.

Хіджра (араб, переселення) — переїзд Мухаммеда з Мекки в Медину, вважається початком мусульманського літочислення (16 червня 622 p.).

Ц

Цех — об’єднання міських ремісників однієї чи кількох подібних спеціальностей.

Ш

Шванк — жанр німецької літератури; коротке гумористичне віршоване оповідання: ,

Шедевр (фр. «головна робота») — виріб, який виготовляв підмайстер для складання іспиту на право бути майстром.

Я

Яничари (турец. «нове військо») — особливе військо в Туреччині з XIV ст.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити