Історія середніх віків 7 клас
Короткий словник понять і термінів
Абат/абатйса — настоятель (настоятелька) монастиря; походить від давньоєврейського слова «абба», тобто «батько».
Авари — тюркські племена, які в VI ст. завоювали придунайські райони, заснували свою державу й жили там до початку IX ст.
Альбігойці (від назви південнофранц. міста Альбі) — послідовники єретичного вчення, поширеного на півдні Франції в XII—XIII ст. Проти них було здійснено хрестовий похід, який завершився повним розоренням краю.
Анафема (грец. «анафема» — прокляття, відлучення) — у християнстві відлучення від церкви — найбільше покарання; встановлене на Халкідонському соборі (451).
Арбалет (фр. arbalete, від латин, arcus — лук і ballista — метальне знаряддя) — механічний пристрій, із якого можна було пускати стріли з масивними, ромбічної форми вістрями.
Аріанство (від імені священика Арія) — єретичне вчення, прихильники якого вважали Христа — Сина Божого — нижчим за Бога-Отця. Це заперечувало офіційне вчення церкви про єдину суть трійці: Бога-Отця, Бога-Сина й Бога-Духа Святого.
Арка - склепіння у формі дуги, яким перекривають відстань між стінами, колонами, стовпами тощо. У романській архітектурі були поширені напівкруглі арки, у готичній - стрілчасті, у мавританській - підковоподібні.
Аркбутан - зовнішня опорна кам’яна арка.
Астрологія (від грец. «астрон» — зірка і «логос» — знання) — учення про зв’язок між розміщенням зірок і планет та подіями в житті людей і народів.
Аси — боги в давніх скандинавів.
Аутодафе (порт, auto da fe — акт віри) — оголошення і виконання вироків інквізиції, зокрема спалення на вогнищі. Останнє аутодафе відбулося 1826 у Валенсії.
Багрянйця — довгий верхній одяг із дорогої тканини багряного кольору, який носили візантійські імператори.
Базиліка - прямокутна, витягнута споруда, поділена всередині рядами колон на кілька нефів.
Барон (від старонім. bаго — вільний воїн) — дворянський титул у Західній Європі; за середньовіччя — неспадковий васал короля.
Баскак (тюрк.) — монгольський воєначальник, представник хана; проводив облік населення і збирав данину в підкореній країні.
Бей (тур. bey — пан) — у східних країнах титул (феодальної знаті.
Берсерк — давньоскандинавський воїн, який впадав під час битви в шаленство і вважався невразливим.
Бояри — верхівка знаті в Давній Русі і в Московській державі до XVII ст.
Булла — указ папи, який має обов’язкову силу Для віруючих; рідше — імператорський указ.
Бюргер (нім. Burger — городянин) — вільний житель середньовічних міст Європи.
B
Ваганти (латин, vagantes — бродячі люди) — у Середні віки так називали мандрівних школярів, священиків без парафії або збіглих монахів, які заробляли на прожиття складанням віршів та пісень.
Вальденси — прихильники єресі, що виникла в 1175 р. в Ліоні (засновник — купець П. Вальдо, звідки й назва). Вони проповідували відмову від приватної власності, повернення до раннього християнства.
Васал (латин, vassus — слуга) — особа шляхетного походження (феодал), яка отримала від сеньйора (могутнішого феодала) земельне володіння (феод) на умовах військового й особистого служіння.
Вергельд (чім. Wergeld — ціна людини) — грошове відшкодування за вбивство вільної людини.
Вікінги (старосканд. vikingr)— учасники морських походів скандинавів у кінці VIII — середині XI ст.; у Давній Русі були відомі під назвою варягів, у Західній Європі — норманів.
Вітраж (фр. vitrage, від yitre — віконне скло) — орнаментальні^або сюжетне зображення з кольорового чи безбарвного скла у вікнах, дверях, ширмах.
Герцог (нім. Herzog) — 1) у давніх германців виборний військовий вождь племені; 2) великий феодал; 3) один із найвищих дворянських титулів у Західній Європі, що й досі зберігся в деяких країнах.
Гетто — частина міста для примусового поселення груп людей певної раси, нації, релігії. Назва походить від італійського слова, що означає «гарматний завод». Біля нього знаходився єврейський квартал у Венеції.
Гільдія (нім. Gilde — корпорація, об’єднання) — економічне, політичне чи релігійне об’єднання населення, створюване для захисту інтересів або цехових привілеїв учасників.
Готика (від італ. gotico — готський) — художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи XII-XV ст. Головна
архітектурна форма — собор, спрямований увись, із великими вітражними вікнами й ажурними вежами.
Граф (нім. Graf) — у ранньому Середньовіччі вищий королівський урядовець; у період феодальної роздробленості великий феодал, згодом спадковий титул вищого дворянства.
Графство — 1) князівство на чолі з графом; 2) в Англії — адміністративний округ.
Гуманізм (від латин, humanus — людяний, людський) — рух епохи Відродження, спрямований на утвердження моральних прав людини на земне щастя, визволення науки й людської особистості від церковних обмежень.
Денло — область данського права.
Десятйна — податок, який платили християни на користь церкви. Десятина була трьох видів: десята частина врожаю зернових (велика), з урожаю плодів та овочів (мала), із приплоду худоби.
Джихад (араб. — старанність) — одна з настанов ісламу, за якою всі мусульмани повинні вести «священну війну» проти «невірних».
Догма (грец. догма — думка, вчення) — положення, яке приймається на віру як незаперечна істина.
Дож (від латин, dux — вождь, воєначальник) — глава держави у Венеціанській (VII-XVIII ст.) і Генуезькій (XIV- XVIII ст.) республіках.
Домен (від латин, dominium — володіння) — 1) спадкове земельне володіння короля в країнах Європи за середньовіччя; 2) сукупність земельних володінь феодала, на яких безпосередньо здійснюється його влада; 3) частина маєтку, на якій феодал вів самостійне господарство, використовуючи працю залежних селян і безземельних робітників.
Домініканці (латин, dominicani) — жебрущий чернечий орден у католицькій церкві, заснований іспанським ченцем Домініком.
Донжон (фр. donjon — вежа) — головна сторожова вежа в середньовічному замку, де часто розміщували й житлові приміщення.
Єпйскоп (з грец. — наглядач) — християнський церковнослужитель найвищого священного чину, як правило, глава єпархії (діоцези). Єпископ мав духовну владу над священнослужителями та мирянами своєї єпархії.
Єресь (від грец. слова «гересіс» — особливе віровчення, секта) — релігійне вчення, що заперечує основи (догми) та організаційні форми панівної церкви.
Єпархія — територіальна одиниця, яка перебуває під церковним управлінням єпископа. У католицькій церкві використовується латинський термін діоцеза.
Іконоборство — релігійний рух у Візантії в VIII — 1-й пол. IX ст., спрямований проти шанування ікон.
Інвеститура (від латин, investio — одягаю) — 1) церемонія введення васала у володіння земельним феодом (світська інвеститура); 2) призначення на церковні посади (духовна інвеститура).
Індульгенція (від латин, indulgehtia — милість, прощення) — у католицькій церкві — грамота про повне або часткове відпущення гріхів.
Інквізиція (латин, inquisitio — розшук) — особливий церковний суд для боротьби з єресями, що існував у ХІІІ-ХІХ ст.
Іслам (від араб, покірність) — одна з трьох світових релігій. Виник в Аравії на поч. VII ст., віровчення викладено в 284 Корані — священній книзі мусульман.
Інші назви — мусульманство, магометанство.
Каста — замкнена суспільна група, члени якої пов’язані походженням, заняттям і правовим статусом.
Капітулярії (латин, capitularia) — закони і розпорядження франкських королів, особливо з династії Каролінгів.
Кардинал (від латин, cardinalis — «головний») — вищий після Папи Римського чин у католицькій церкві. Посада кардиналів існує з VI ст., коли папи почали розподіляти свої обов’язки з єпископами сімох невеликих містечок, розташованих біля Рима. Згодом кардинали стали першими радниками й помічниками в церковних справах. Знак кардинальського сану — червона шапочка — є символом готовності пролити кров за церкву.
Католицйзм (від грец. католікос — загальний) — один із основних напрямів у християнстві, що сформувався після поділу церков у 1054 р.
Клір (від грец. клірос — жереб) — сукупність священно- та церковнослужителів.
Кондотьєр (італ. condottiere) — 1) начальник найманого військового загону в містах Італії в XIV-XVI ст.; 2) найманий воїн, який служив за платню.
Контрфорс - вертикальний виступ стіни, що надає їй міцності та стійкості.
Конунг (старосканд. konungr — ватажок) — у скандинавських народів за середньовіччя військовий вождь племені; з утворенням держав у Швеції, Данії і Норвегії — король.
Коран (араб, читання) — «священна книга мусульман».
Курія папська — сукупність установ для управління католицькою церквою.
Куртуазія (франц. придворний) — правила рицарської поведінки.
Курфюрст — один із семи князів Священної Римської імперії, яким належало право виборів імператора.
Ландтаг — орган станового представництва в середньовічних німецьких князівствах, які входили до Священної Римської імперії.
Лорд — за середньовіччя в Англії великий феодал. Пізніше спадковий титул представників англійського дворянства.
Магнат (від латин, magnatus — багата людина) — великий землевласник, аристократ.
Майордом (латин, старший у домі) — 1) вища службова особа Франкській державі (кін. V — середина VIII ст.); 2) управитель.
Марка — 1) у Франкській державі прикордонний округ, яким управляв маркграф; 2) вагова й грошова одиниця (марка золота, марка срібла) — 489,5 г.
Майстер — повноправний ремісник, член цеху, власник майстерні.
Меса — головна щоденна служба Божа в католицькій церкві.
Мінезйнгери — німецькі середньовічні поети (XII-XV ст.).
Мініатюра (від латин, minium — червона фарба) — невелике живописне зображення в рукописній книзі.
Мулла (від араб. — пан, володар) — в ісламі нижчий сан служителя релігійного культу.
Неф - витягнуте приміщення (частина приміщення), відокремлене рядом колон або стовпів.
Орда (від тюрк, орду — палатка хана, стоянка) — за середньовіччя ставка хана, столиця; назва тюрксько-
монгольських феодальних держав (наприклад Золота Орда).
Ордалії — випробування вогнем, водою, а також застосування катувань інших видів для встановлення вини чи невинності.
Орден (від латин, ordo — ряд, порядок) — чернеча або рицарсько-чернеча католицька громада з певним статусом.
Ордонанс — королівський указ.
Паломництво — подорож віруючих до святих місць із метою поклоніння, подячної молитви або відбування покути. Назва походить від звичаю паломників привозити пальмові гілки з Палестини.
Парламент — (англ. parliament, фр. parlement, від фр. рагіег — говорити) — виборний (повністю або частково) законодавчий орган в Англії.
Підмайстер — ремісник, який пройшов строк учнівства й працює в майстра за плату.
Прево — королівський чиновник, який мав у своєму окрузі судову, фіскальну та військову владу.
Подеста (латин, potestas — влада) — у багатьох італійських містах-республіках XII — поч. XVI ст. — глава виконавчої та судової влади.
Рейхстаг — станово-представницький орган влади у Священній Римській імперії.
Реконкіста (ісп. відвойовувати) — відвоювання християнами Іспанії та Португалії земель, захоплених мусульманами (718 р. — кін. XV ст.).
Романський стиль — художній стиль Х-ХІІ ст. Типова споруда — приземкувата, із маленькими вікнами, напівкруглою аркою.
Руни — давньогерманські, а потім давньо- скандинавські й англоскандинавські знаки писемності.
Сага (давньосканд. «оповідь») — епічні прозові твори з віршованими вставками.
Сансара — вчення про переселення душ.
Сеньйор (латин, senior — старий) — великий землевласник, який мав усю повноту влади на території, що йому належала; вищий феодал щодо нижчого.
Симонія — купівля і продаж церковних посад або духовного сану.
Скальд — давньоскандинавський поет.
Скрипторій (латин, scriptorius — писальний) — майстерня (VI-XII ст.), у якій переписувалися книги.
Собор — 1) великий християнський храм; 2) собор церковний.
Схизма (грец. «розкол») — церковний розкол.
Схоластика (від грец. вчу, навчаю) — середньовічна філософія, що досягла розквіту в XIII ст. і поєднала теологію з формальною логікою.
Сюзерен — верховний сеньйор.
Теологія — богослов’я, наука про божественне.
Тинг (давньосканд. «збори») — збори вільних дорослих чоловіків у германців і скандинавів; альтинг — збори всіх дорослих вільних чоловіків Ісландії, єдиний загальноісландський орган управління, починаючи з X ст.
Тиран — одноосібний правитель міста- комуни в Італії.
Трубадур (від фр. віршувати) — провансальський мандрівний поет-співець ХІІ-ХІІІ ст.
Трувери (від фр. знаходити, придумувати) — північно-французькі поети- співці XI-XIV ст.
Фабліо (від латин, fabula — байка) — жанр французької літератури ХІІ- ХІІІ ст.; невелике гумористичне або сатиричне оповідання з життя селян, духовенства тощо.
Феод — спадкове володіння, яке сеньйор передає васалу на умовах несення служби.
Францисканці — католицький жебрущий чернечий орден, який заснував Франциск Ассизький.
Хартія (від грец. hartis — лист папірусу) — у середні віки документ, що засвідчував якісь права або привілеї.
Халіф (араб, спадкоємець) — титул правителя, який поєднував світську владу з духовною, був главою мусульман своєї країни.
Хіджра (араб, переселення) — переїзд Мухаммеда з Мекки в Медину, вважається початком мусульманського літочислення (16 червня 622 p.).
Ц
Цех — об’єднання міських ремісників однієї чи кількох подібних спеціальностей.
Шванк — жанр німецької літератури; коротке гумористичне віршоване оповідання: ,
Шедевр (фр. «головна робота») — виріб, який виготовляв підмайстер для складання іспиту на право бути майстром.
Яничари (турец. «нове військо») — особливе військо в Туреччині з XIV ст.