Історія середніх віків 7 клас

СЕРЕДНЬОВІЧНІ ІГРИ ТА РОЗВАГИ

 

Карл Великий (742-814) володів численними скарбами, серед яких чи не найбільше дивував... білий слон Абуль-Абба. Щоб його отримати, Карл Великий у 797 р. відправив до халіфа Індії Гарун ар-Рашида посольство. Халіф надіслав Кар- лу ключі від Гробу Господнього в Єрусалимі та слона. Тварину привезли у 802 р. Білий слон у франків викликав більший інтерес, як ключі від християнської святині. Імператор розмістив слона у своєму знаменитому мисливському парку, відомому різними дивовижами й чудесами природи.

Проте спокійне перебування слона в парку тривало недовго. Не бажаючи розлучатися з ним, Карл став возити Абуля-Аббу скрізь за собою. У 810 р. у Саксонії слон помер. Смерть слона вразила всіх. Про цю печальну звістку писали в хроніках: «...У тому ж році, коли помер слон, закінчив земний шлях і король Італії Піпін...»

Візантійський василевс Теофіл (829-842) був активним іконоборцем і всіляко переслідував іконошанувальників. Проте багато придворних продовжували таємно поклонятися іконам. Була серед них і Теофілова дружина імператриця Теодора. Якось імператорів блазень, карлик, який забавляв придворних, помітив, як Теодора молиться перед зображеннями святих. Допитливий блазень поцікавився, що це. «Це мої ляльки... і я їх люблю», — відповіла імператриця. Карлик пішов до Теофіла і розповів, які чудові ляльки береже імператриця в себе під подушкою. Василевс відразу ж зрозумів, про що йдеться, і страшенно нагримав на дружину. Проте Теодора зуміла його переконати, нібито карликові щось привиділося і жодних ікон вона не зберігає. Теофіл зробив вигляд, що повірив їй. Однак Теодора не могла вгамуватися, поки не знайшла привід, аби добряче відшмагати малого базіку. Після того, тільки-но василевс знову згадував про цей випадок, нещасний карлик одразу ж підносив до губ пальчик, а іншою рукою показував на відшмагану частину тіла й спішно промовляв: «Ні, ні, василевсе, не будемо більше говорити про ляльок».

У 867 р. до влади у Візантії прийшла Македонська династія. Її засновником став Василій І Македонянин. Він походив із селянської родини, що переселилася в Македонію з Вірменії. Тогочасні візантійські історики чимало попрацювали над складанням легенд щодо його появи в столиці та подальшого просування по службі

 

 

На картині праворуч видатний нідерландський художник Пітер Брейгель (1525-1569) зобразив себе й невідомого шанувальника живопису.

П. Брейгель увічнив момент творчої задуми, яку не може порушити навіть присутність сторонньої людини. Кожен персонаж тримає в руці річ, яка символізує його заняття: митець — пензель, а шанувальник — гаманець. Картина ніби пронизана гіркою іронією: чи можуть гроші бути мірилом мистецтва...

П. Брейгель умів вихопити з плину життя неповторні, щасливі миті. Фрагменти його картин, розміщені на цій сторінці, надають змогу зрозуміти, як розважалися в середньовічні часи від простого конюха до імператора. За однією з таких легенд, Василій І Македонянин близько 840 р. з’явився в Константинополі. Молодий, високий і статний, проте надзвичайно бідно одягнений, він увійшов у місто через Золоті ворота з посохом у руці та торбиною за плечима.

Була неділя. Втомлений, покритий дорожнім пилом, мандрівник приліг біля входу в церкву Св. Діомида й одразу ж заснув. І ось серед ночі настоятелеві монастиря, до якого належала ця церква, почувся голос, який наказував: «Встань, піди й відкрий церковні двері імператорові». Монах прокинувся і пішов. Та не побачив у дворі нікого, крім якогось жалюгідного обідранця, який розпростерся просто на землі; монах вирішив, що голос наснився, і повернувся в келію. Щойно він приліг, голос розбудив його знову і повторив те саме. Монах знову вийшов, побачив того ж селянина і ліг спати. Тоді голос почувся втретє, і в доказ того, що це був не сон, а дійсність, настоятель отримав сильний удар у бік. «Встань, — наказував голос, — і впусти того, хто лежить під дверима, бо він василевс». Тремтячи, монах спустився вниз і промовив до незнайомця: «Я тут, повелителю, що накажеш рабу твоєму?» Він запросив обідранця всередину, нагодував, помив, дав новий одяг. Здивований подорожній ніяк не міг зрозуміти, чим заслужив таку увагу. Тоді монах, узявши з нього клятву берегти таємницю, відкрив македонському селянинові майбутню долю і просив дозволити бути йому віднині другом і братом.

У 919 р. німецькі феодали запропонували герцогу Саксонії Генріхові стати їхнім королем. Посли приїхали до нього, але він у той час полював у лісі на птахів. Не одразу Генріх погодився прийняти мантію, меч і корону — так він захопився полюванням. Тому в історію цей король увійшов під ім’ям Генріх І Птахолов (919-936).      

Про Абеляра розповідали багато цікавих і повчальних історій. В одній із них ідеться про те, як французький король заборонив йому викладати на території своїх володінь. Однак наступного дня слуги доповіли володареві, нібито Абеляр читає лекції, знаходячись на човні, що плаває по Сені. Його ж учні, сидячи на бережку, уважно слухають учителя. Король обурився й заборонив Абелярові викладати не тільки на суші, а й на воді. Проте наступного дня слуги повідомили правителеві, що Абеляр знову читає лекції, розташувавшись цього разу на дереві. Королю нічого не залишалося, як викликати непокірного філософа до себе й зажадати пояснень. Мудрий Абеляр здивувався гніву монарха і сказав, що жодного його наказу не порушив. Адже король ще не забороняв йому викладати в повітрі. Ця гідна відповідь розчулила монарха і він скасував свої накази щодо заборони Абелярові викладати.

Легенда розповідає, що одного разу астролог д’Альмонсор мав необережність напророкувати смерть дамі серця короля Людовіка XI. І коли ця дама справді померла, король викликав д’Альмонсора до себе і наказав катам вчинити над астрологом криваву розправу, як тільки він подасть знак. «Ти ось вважаєш себе настільки вправним, що знаєш дуже добре долю інших, — звернувся Людовік XI до астролога, — скажи ж негайно, скільки часу тобі залишилося жити». Д’Альмонсор зрозумів, що потрапив у пастку, але швидко зорієнтувався і спокійно відповів: «Ваша величносте! Зірки показали мені, що я повинен померти за три дні до вашої смерті». Забобонний король, наляканий такою несподіваною відповіддю, не лише змінив гнів на милість, але й потребувався про збереження дорогоцінного здоров’я свого астролога.

Улюблені розваги середньовічного англійця — військові тренування, рицарські турніри, полювання тощо. Хлопчиків, наприклад, всіляко заохочували до ігор зі зброєю. Для цього купували справжню зброю, але такого розміру, щоб дитина могла з нею безперешкодно впоратися. Так, коли майбутнім англійським королям Генріхові V та Генріхові VI було по дев’ять років, їм вручили комплекти мечів різних розмірів: хлопчики ними могли користуватися у міру того, як підростатимуть.

Розквіт рицарства в часи правління Едварда III (1312-1377) сприяв відродженню культу короля Артура та його славних побратимів. Уже в перші роки свого правління Едвард III наказав спорудити у Вінчестері оспіваний у легендах і переказах «круглий стіл». Поступово в моду ввійшло проведення урочистих засідань, «круглих столів», які розпочиналися пишним обідом, супроводжувалися музикою і танцями, а завершувалися посвятою в рицарі.

Якщо рицарі намагалися опанувати меч, простолюд здебільшого вправлявся у стрільбі з лука. Кожен 17-річний англійський юнак повинен був мати лук і чотири стріли й, замість розваг, щонеділі та у свята тренуватися.

Володіння луком як бойовою зброєю в підготовку рицарів зазвичай не входило. Однак стрільба з нього належала до улюблених розваг аристократів: стріляли на полюванні, цілилися в мішені тощо. Натомість простолюд більше полюбляв такі види спорту, як біг, боротьбу, кидання на відстань каміння чи палиць, ігри з м’ячем та ін. Нерідко переможець отримував як приз живого барана.

Народне свято. XIII cт.

Постановка фарса. XV cт.

Гра в шахи. XIII cт.

Були й суто дитячі розваги. Щороку на Масницю учні приносили до школи своїх бойових півнів. Тож замість того, аби сидіти на заняттях, дітлахи весь ранок спостерігали за півнячими боями.

До середньовічних дитячих театралізованих вистав можна віднести й незвичайну церемонію з «хлопчиком-єпископом». У день св. Миколая або св. Інокентія в школах і соборах одного з хлопчиків одягали в єпископські шати. Він ішов попереду процесії, а потім виголошував проповідь, яку, як передбачалося, із шанобою мали слухати не тільки школярі, а й вище духовенство. Після завершення проповіді, настоятель собору ставав на коліна для отримання дитячого благословення. Це було дивовижне й розкішне видовище, на організацію якого парафіяни нерідко давали кругленькі суми.

У 1475 р. англійський король Едвард IV вирішив відновити війну з Францією. Замість того, щоб іти назустріч ворогові з військом, французький король Людовік XI вислав англійській армії багато продовольства, заявив про готовність вести переговори і не шкодував золота для англійського короля та його радників. Урешті-решт було встановлено мир, згідно з яким Едвард мав отримувати щорічну пенсію в розмірі 10 тисяч ліврів. Англійці відступили. За свідченнями очевидців, Людовік XI, посміюючись, часто зазначав, що він набагато легше вигнав англійців, ніж його батько, бо пішли вони, поласувавши пиріжками та попивши доброго вина.

 



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити