Історія середніх віків 7 клас

ВСТУП

 

4. Основні джерела з історії Середніх віків

 

Історію Середніх віків вивчають, користуючись численними історичними джерелами: архітектурними пам’ятками, речовими пам’ятками, писемними історичними джерелами, етнографічними джерелами тощо.

Так, пам’ятки архітектури ніби переносять нас у далеку минувшину. Адже й нині в деяких містах можна побачити старовинні церкви та собори, замки й фортечні мури, а також цілі квартали будинків, у яких колись вирувало життя знаті, купців, торгівців, ремісників. Подекуди користуються середньовічними назвами окремих міських вулиць.

 

Пам’ятки архітектури 1. Блакитна мечеть у Стамбулі 2. Руїни абатства в Шотландії 3. Ротонда в Болгарії

 

Збереглися також мовчазні свідки Середньовіччя — речові пам’ятки: різні знаряддя праці, різновиди зброї, монети й печатки, рицарські обладунки та ювелірні прикраси, картини й статуї тощо. Вони традиційно зберігаються в музеях. Сюди речі потрапляють, зазвичай, двома шляхами: їх або знаходять під час розкопок і приносять археологи, або ж передають спадкоємці з родинних колекцій.                                                  

Речові пам’ятки

 

Чи не найголовнішими є писемні історичні джерела. Чимало їх знищено під час війн, пожеж, стихійних лих. Ті, що вціліли, зараз зберігаються переважно в архівах, а також — у церквах, монастирях, зрідка, у приватних колекціях. Середньовічні документи ретельно вивчають історики. Вони опрацьовують давні тексти, нерідко публікують їх, коментують, популяризують. Серед писемних джерел винятково важливими є документи, що містять записи законів і розпоряджень королів, князів, пап, єпископів, а також різні судові рішення, ремісничі й університетські статути, описи маєтків, факти їхнього продажу, дарування чи передачі в спадок тощо.

Важливу й цікаву інформацію про Середні віки містить ще один різновид писемних джерел — хроніки, які в Київській Русі називали літописами. Хроністи вели записи поточних подій день за днем, рік за роком. Це могли бути хроніки, що висвітлювали життя всієї країни, окремого міста чи монастиря. Деякі обдаровані хроністи не просто фіксували факти, а намагалися передати своє бачення тієї чи іншої події.

Сучаснику багато про що розкажуть фольклорні записи — перекази, легенди, казки, оповіді, що спочатку побутували тільки в усній формі. Ці тексти прийнято називати епосом. Внутрішній світ людини Середньовіччя найкраще відображено в художніх творах тогочасних письменників. До нас дійшли окремі поетичні збірки, повісті й романи, героями яких є як прості люди зі своїми радощами, болями, переживаннями, так і боги, правителі, легендарні постаті.

 

Писемні джерела

 

Народну культуру й побут допомагають вивчати етнографічні джерела. Адже відлуння середньовічної доби є і в народних святах, численних обрядах, дитячих забавах, в одязі чи предметах хатнього вжитку. Різноманітні етнографічні матеріали містять також записи очевидців і мандрівників.

 

Етнографічні джерела — одяг, іграшки та ін.

Марк Блок (1886-1944)

Іван Крип’якевич (1886-1967)

 

Отже, із часів Середніх віків до нас дійшло чимало джерел. Однак при їхньому опрацюванні потрібні неабиякі точність і виваженість. Для глибшого пізнання тієї епохи необхідно брати до уваги відомості різних джерел, бо саме такий підхід допоможе відчути дух доби Середньовіччя.

Інформацію про добу Середньовіччя збирають, порівнюють, систематизують і узагальнюють учені- медієвісти (від латин, media aeva — середні віки).

Одним із видатних медієвістів був французький історик Марк Блок (1886-1944). Він вивчав світ почуттів і думок середньовічної людини, її релігійні уявлення тощо. Марк Блок вважав, що історія повинна вивчати життя людини в суспільстві, у часі й просторі. Його праця «Феодальне суспільство», написана в 1939-1940 pp., і донині є зразком найглибшого трактування західноєвропейського феодалізму IX-XIV ст.

Значну увагу середнім вікам приділив у своїй «Всесвітній історії» видатний український вчений Іван Крип’якевич (1886-1967). Ця праця готувалася як четвертий том «Історичної бібліотеки», що видавалася в 30-х роках XX ст. у Львові. «Всесвітня історія» Івана Крип’якевича розвивала термінологічну традицію вітчизняної історичної науки, мала багато ілюстрацій.

Окремі висловлювання видатних медієвістів використано в тексті підручника.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити