Історія середніх віків 7 клас

РЕЛІГІЙНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

 

§ 8. Церква в другій половині XI - XVст.

 

3. Єресі та інквізиція

 

У XIII ст. в середньовічній Європі виникають єретичні рухи, які були пов’язані з появою та розквітом міст. Саме в містах збільшувалася кількість освічених людей, здатних читати релігійні книги та розмірковувати над їхнім змістом. Вони бачили, що служителі церкви нічим не нагадували Христа та його учнів-апостолів, які не мали ані влади, ані грошей.

Найвищого розкіту єретичні рухи досягли в другій половині ХІІ-ХІІІ ст. їхнім центром стала Південна Франція, де зародилися єретичні вчення катарів (чистих) і вальденсів. Звідси вони поширилися в інші європейські країни. Катари стверджували, що у світі проходить вічна боротьба добра зі злом. У цьому двобою повинно перемогти саме добро. Цікаво, що до зла вони відносили й існуючу церкву на чолі з папою. Тому катари створили свою церкву, яка не мала ієрархії духовних чинів. Катари відмовилися від таїнства причастя, заперечували вшанування ікон, хреста і мощей, виступали проти церковного землеволодіння та десятини.

Особливого успіху церква катарів досягла в районі міста Альбі, що на півдні Франції. За назвою цього міста

ЄРЕСЬ (від грец. слова «гересіс» — особливе віровчення, секта) — релігійне вчення, що заперечує основи (догми) та організаційні форми панівної церкви.

ДЕСЯТИНА — податок, який платили християни на користь церкви. Десятина була трьох видів: десята частина врожаю зернових (велика), з урожаю плодів та овочів (мала), з приплоду худоби.

вий похід. У ході альбігойських воєн було жорстоко винищено багато мирного населення. Так, захопивши останню твердиню альбігойців замок-собор Монсегюр, переможці спалили живцем до двохсот людей, які відмовилися зректися своєї віри. Квітучий південь Франції перетворився на пустелю.

Одночасно з рухом катарів на півдні Франції поширювалося і єретичне вчення вальденсів, яке заснував багатий купець з Ліону П’ер Вальдо. Вальденси відкидали більшість християнських таїнств, молитви, ікони, культ святих і не визнавали церковну ієрархію. Вони відмовлялися сплачувати податки й десятину, нести військову службу, виступали проти смертних вироків. У Швейцарії та Італії донині існують невеликі угруповання послідовників цього вчення.

Церковній владі єретики здавалися набагато небезпечнішими, ніж люди іншої віри. Єретики вважалися ворогами всередині самої церкви. А з внутрішнім ворогом упоратися було куди складніше. Тому перш за все церква заборонила мирянам читати й тлумачити Біблію. Це дозволялося лише церковнослужителям.

У XIII ст. для суду й розправи над єретиками було створено інквізицію (з латин. — розшук, розслідування). Проведення інквізиції було доручено ченцям- домініканцям. Особи інквізиторів вважалися недоторканими й підпорядковувалися безпосередньо Папі Римському. Було створено цілу систему шпіонажу, заохочувалися доноси. Судочинство велося таємно, із застосуванням тортур. Жорстокими катуваннями зі звинуваченого витягували зізнання в єресі, чаклунстві та інших гріхах. Якщо він погоджувався принести покаяння, його зазвичай засуджували до пожиттєвого ув’язнення, якщо відмовлявся — до спалення на вогнищі. Нерідко влаштовували церемонію проголошення та виконання вироку інквізиції над групою єретиків — аутодафе (з ісп. — «акт віри») на головній площі міста при великому скупченні народу, у присутності духовної та світської знаті, іноді й самого короля з родиною.

В Іспанії каральна діяльність досягла найбільшого розмаху під керівництвом великого інквізитора Томаса Торквемади (1420-1498). За його вироками в Іспанії було спалено від 4 до 10 тис. осіб, звинувачених у єресі.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити