Історія середніх віків 7 клас

СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

 

§ 18. Північно-Східна Русь. Утворення Московської держави

 

2. Великий Новгород

 

Новгород постав серед лісів на берегах річки Волхов. З утворенням Київської держави Новгородська земля ввійшла до її складу. Наприкінці X ст. Новгород став другим за величиною містом на Русі після Києва. Через нього проходив відомий торговий шлях «із варяг у греки», тобто з Балтійського моря до Чорного.

Уже на початку XI ст. новгородці хотіли самостійності, але їхній князь Ярослав Мудрий посів київський трон і залежність Новгорода від Києва збереглася. Київський князь зазвичай відряджав для управління містом свого сина або призначав намісника — посадника й голову ополчення — тисяцького.

У 1136 р. Новгород звільнився з-під опіки Києва й у місті було встановлено боярську республіку. Новгородці самі почали запрошувати князя, укладаючи з ним договір, згідно з положеннями якого князь повинен був боронити місто від ворогів, не розпочинати війну без дозволу віча та не мати на території республіки власних земельних володінь. Було обмежено також судові функції князя. У разі порушення прийнятих зобов’язань новгородці вказували князеві на дорогу, тобто виганяли його з міста. Отже, князь, по суті, був найманим воєначальником, який служив республіці.

Адміністративно Новгород поділявся на дві частини. На західному березі Волхова височів собор Св. Софії, тому сторону назвали Софійською. Вона складалася з трьох кінців (округів) і дитинця (кремля). На східному березі річки знаходилася Торгова сторона, що складалася з двох кінців. П’яти кінцям міста підпорядковувалися п’ять волостей (районів), на які було поділено Новгородську землю. Новгород керував і деякими містами. Вони називалися «пригородами Новгородськими», найважливішими серед яких були Псков, Ізборськ, Стара Руса, Ладога.

Верховну владу здійснювало загальноміське віче. Зазвичай, у ньому брало участь 300 представників від найшанованіших і найзаможніших боярських родин. З часом їхня кількість зросла до 500 осіб. Віче збиралося на Торговій стороні за покликом «вічевого» дзвону й вирішувало питання війни й миру, укладання договорів із князями, затвердження законів, обирання вищих посадових осіб Новгородської республіки: єпископа (згодом — архієпископа), посадника й тисяцького. Найбільше повноважень мав єпископ (архієпископ), у руках якого зосереджувалася духовна й світська влада: міська скарбниця, вищий церковний суд, зовнішня політика. Посадник очолював уряд. Він скликав віче й виконував його рішення. Найближчим помічником посадника був тисяцький, який командував міським ополченням.

Собор Святої Софії в Новгороді. 1045-1052pp.

План Новгородського кремля. Деталь ікони XIV ст.

Приїзд у Новгород литовського князя Юрія в 1438 р. Мініатюра. XVI ст.

 

У Новгородській республіці було розвинено землеробство, але через несприятливі ґрунтові й кліматичні умови воно не могло задовольнити потреб її жителів. Це спонукало населення займатися різними промислами: полюванням на хутрового та морського звіра, риболовством, добуванням солі, а також торгівлею. Новгородці закуповували зерно в жителів південно-східних областей Русі. Новгородські купці продавали хутро, віск, мед, рибу, сало, льон, хміль в інші міста Русі та за кордон. Особливо активну торгівлю вони вели з країнами Західної Європи, передусім з Ганзою. Завдяки торгівлі та промислам Новгород швидко багатів.

Для новгородців їхнє рідне місто було предметом гордості. Вони називали його Пан Великий Новгород.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити