Історія середніх віків 7 клас

СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ


§ 18. Північно-Східна Русь. Утворення Московської держави


2. Великий Новгород


Новгород постав серед лісів на берегах річки Волхов. З утворенням Київської держави Новгородська земля ввійшла до її складу. Наприкінці X ст. Новгород став другим за величиною містом на Русі після Києва. Через нього проходив відомий торговий шлях «із варяг у греки», тобто з Балтійського моря до Чорного.

Уже на початку XI ст. новгородці хотіли самостійності, але їхній князь Ярослав Мудрий посів київський трон і залежність Новгорода від Києва збереглася. Київський князь зазвичай відряджав для управління містом свого сина або призначав намісника — посадника й голову ополчення — тисяцького.

У 1136 р. Новгород звільнився з-під опіки Києва й у місті було встановлено боярську республіку. Новгородці самі почали запрошувати князя, укладаючи з ним договір, згідно з положеннями якого князь повинен був боронити місто від ворогів, не розпочинати війну без дозволу віча та не мати на території республіки власних земельних володінь. Було обмежено також судові функції князя. У разі порушення прийнятих зобов’язань новгородці вказували князеві на дорогу, тобто виганяли його з міста. Отже, князь, по суті, був найманим воєначальником, який служив республіці.

Адміністративно Новгород поділявся на дві частини. На західному березі Волхова височів собор Св. Софії, тому сторону назвали Софійською. Вона складалася з трьох кінців (округів) і дитинця (кремля). На східному березі річки знаходилася Торгова сторона, що складалася з двох кінців. П’яти кінцям міста підпорядковувалися п’ять волостей (районів), на які було поділено Новгородську землю. Новгород керував і деякими містами. Вони називалися «пригородами Новгородськими», найважливішими серед яких були Псков, Ізборськ, Стара Руса, Ладога.

Верховну владу здійснювало загальноміське віче. Зазвичай, у ньому брало участь 300 представників від найшанованіших і найзаможніших боярських родин. З часом їхня кількість зросла до 500 осіб. Віче збиралося на Торговій стороні за покликом «вічевого» дзвону й вирішувало питання війни й миру, укладання договорів із князями, затвердження законів, обирання вищих посадових осіб Новгородської республіки: єпископа (згодом — архієпископа), посадника й тисяцького. Найбільше повноважень мав єпископ (архієпископ), у руках якого зосереджувалася духовна й світська влада: міська скарбниця, вищий церковний суд, зовнішня політика. Посадник очолював уряд. Він скликав віче й виконував його рішення. Найближчим помічником посадника був тисяцький, який командував міським ополченням.

Собор Святої Софії в Новгороді. 1045-1052pp.

План Новгородського кремля. Деталь ікони XIV ст.

Приїзд у Новгород литовського князя Юрія в 1438 р. Мініатюра. XVI ст.

 

У Новгородській республіці було розвинено землеробство, але через несприятливі ґрунтові й кліматичні умови воно не могло задовольнити потреб її жителів. Це спонукало населення займатися різними промислами: полюванням на хутрового та морського звіра, риболовством, добуванням солі, а також торгівлею. Новгородці закуповували зерно в жителів південно-східних областей Русі. Новгородські купці продавали хутро, віск, мед, рибу, сало, льон, хміль в інші міста Русі та за кордон. Особливо активну торгівлю вони вели з країнами Західної Європи, передусім з Ганзою. Завдяки торгівлі та промислам Новгород швидко багатів.

Для новгородців їхнє рідне місто було предметом гордості. Вони називали його Пан Великий Новгород.






Personalised Essay Writing Service for You

Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити