Українська мова 10 клас

Лексикологія української мови як учення про лексичний склад

 

§ 37. ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ. СПОКОНВІЧНО УКРАЇНСЬКА ЛЕКСИКА

 

434.      Прочитайте текст. Пригадайте, що ви знаєте про склад української лексики за походженням. Чому в нашій мові багато спільних з іншими слов’янськими мовами слів?

Слова, як і люди, мають свою долю. У деяких багатий родовід. На більшість можна завести метрики, паспорти й трудові книжки, де будуть указані час і місце народження, національність, прописка й сфера діяльності. Нам відомі їхні батьки, походження. Ось, наприклад: імпресіонізм. Рік народження слова — 1874. Батьківщина — Франція. Місце народження — Париж. Створене критиком Леруа (Е. Вартаньян).

Мовознавчі студії

435.      І. Прочитайте лінгвістичну довідку. Розкажіть, що для вас «відоме», а що «нове» у прочитаному тексті.

II.   Перевірте, як ви засвоїли тему, працюючи в парах. Назвіть дати й періоди в розвитку української мови.

За походженням лексика української мови неоднорідна. Вона формувалася впродовж багатьох століть у тісному зв’язку з іншими мовами. Тому з погляду походження поділяється на дві групи — споконвічно українська і запозичена. Українська мова належить до східнослов’янської мовної групи, яка разом із південнослов’янською та західнослов’янською постала зі спільнослов’янської (праслов’янської мови), а та — з індоєвропейської. Відповідно споконвічно українська лексика формувалася у такій послідовності: індоєвропейська —› праслов’янська —› східнослов’янська—› власне українська.

1.   Індоєвропейські слова складають важливий шар української мови. Вони називають: предмети і явища (небо, сонце, вечір, озеро, вода); тварин, рослини, продукти (вівця, вовк, верба, сіль, мед); родинні зв’язки (тато, батько, мати); частини тіла (око, рука, зуб, серце, кров); числа (п’ять, тисяча, сто); якості (жовтий, босий, довгий); дії (брати, везти, веліти).

2.   Праслов’янська лексика утворилася, коли слов’яни жили спільним життям. Спільнослов’янські слова позначають назви: людей, тварин (чоловік, жінка, голуб, ведмідь); житла, одягу, взуття, прикрас (вікно, дзеркало, шуба); їжі (пиріг, молоко, сало); предметів і явищ природи (вітер, роса, осінь, серп, плуг); абстрактних понять (правда, гнів, скорбота); обрядів (Купала, молода).

3.   Спільносхіднослов’янські (або давньоруські) слова виникли в період, коли із слов’янської мовної єдності виділилася група східних слов’ян. Спільносхіднослов’янських слів в українській мові дуже багато: щока, кулак, племінник, дядько; білка, кішка, собака; ківш, кочерга, горня; зозуля, жайворонок; щавель, хвощ, молочай; ярина, озима, сіножать; пряник, коржик; чахнути, корчувати, виляти; хороший, сивий, куций; сьогодні, поки, тепер, після тощо.

4.   Власне українські слова виникають на українському мовному ґрунті після розпаду давньоруської єдності слов’ян, під час формування української нації та протягом усього розвитку мови. Це такі слова: вареники, сніданок, галушки, паляниця, борщ; гай, смуга, вибалок; мрія; козачок, козацтво; бариться, очолити, линути; кремезний.

Власне українські слова можна розпізнати за фонетичними і граматичними ознаками: 1) чергування [о], [е] з [і]: село — сільський, чоло — чільний; 2) зміна [е] на [о] після шиплячих та [й]: женити — жонатий, четвертий — чотири; 3) наявність суфіксів: -ник, -івник, -ець, -овець (-івець): візник, комірник, промовець, початківець; -ій, -ень, -ищ, -от, -шн, -неч, -анн, -енн, -інн, -ач, -яль, -ив, -иськ, -юк, -ар, -езн, -елезн, -ісіньк, -есеньк, -юсіньк, -ощ: плаксій, водій, днище, горище, голота, босота, дітлашня, ворожнеча, зростання, знищення, горіння, викладач, скрипаль, печиво, хлопчисько, злюка, нездара, старезний, довжелезний, гарнісінький, малесенький, тонюсінький, ласощі; 4) наявність префіксів: су-, перед-, по-, прі-: сузір’я, передчасно, подвір’я, посадити, прірва.

Практикум

436. Прочитайте тексти на с. 188, зіставте переклади з оригіналом, визначте спільне в лексиці. Який період формування української лексики вони ілюструють?

Двадцять шість хатин

Двадцять шість пожарин

Серед пущі.

Двадцять шість димарів —

Двадцять шість дзвонарів

Невсипущих.

З кам’яних білих плит

Повз них стежки у світ

Рушниками, —

Поминули двори,

Перетнули бори

І кудись подалися лугами.

М. Нагнибіда

 

Російський переклад

Двадцать шесть домов,

Двадцать шесть дворов

Били. Жили.

Двадцать шесть печей,

Двадцать шесть звонарей

На могиле.

И от белых плит

Много троп бежит,

Как потоки,

Через все двори,

Через все бори

В мир широкий.

Переклад Ю. Саєнка

 

В. Лопата. Я знаю шлях

 

437.      Розгляньте репродукцію картини Василя Лопати «Я знаю шлях». Чому художник дав таку назву картині? Напишіть невеликий твір-роздум, висловивши власний погляд на порушувану проблему. Проаналізуйте за походженням слова, вжиті вами у творі.

438.      Випишіть із речень власне українські слова. Поясніть, за якою ознакою ви вибрали. Доберіть антоніми до виділених слів, запишіть їх парами.

1. Над луками, залитими квітневою повінню, холонув оранжевий вечір, зануривши в мілкі прибережки далеке полум’я хмар. І чим глибше поринало сонце, тим нижчою ставала заграва, вужчою — вогниста смуга у воді понад лозами, наче хвилі ткали її кудись під берег. 2. За день води убуло... 3. Над обрієм дотліла і згасала сонячна заграва. 4. Незабаром з обох боків звелися справді круті, розмиті береги, з яких соковитими жилами звисало у воду і гуло від найменшого дотику міцне берестове коріння. 5. Вона хутенько підвелася, поклала шитво на траву і клубочком покотилася до хати по кухлика (3 тв. Григора Тютюнника).

Спілкування

439.      Допишіть текст, пояснивши походження і значення всіх українських назв місяців року. Користуйтесь етимологічним словником.

Наші назви місяців прозорі: легко встановити, яка ознака покладена в основу називання. Січень дістав свою назву від «сікти» (у цей час найчастіше вирубували ліс). Лютий названо за люті — злі, жорстокі — морози, які бувають у цьому місяці. Березень був місяцем, коли збирали березовий сік (місяць цей ще називали слов’яни сочень, соковник). Квітень — місяць цвітіння трав і дерев (3 календаря).

Розвиток мовлення

Науковий стиль, сфери його використання, особливості

440.      Прочитайте текст. Розкажіть, що вам відомо про особливості та сфери використання наукового стилю. З’ясуйте, якими ознаками характеризується науковий стиль.

Стильові різновиди української мови мають свої норми. Вони не піддаються перелікові подібно до орфоепічних чи орфографічних норм, проте диктують побудову текстів за законами стильової організації мови. У науковій мові постає вимога знання типових формул для викладу відповідного змісту термінології та її однозначного вживання.

Науковий стиль — це функціональний різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі науки та освіти. Поняття науковий стиль об’єднує мову різних галузей науки. Спільною для суспільної, природничої, технічної, інформаційної сфер уживання наукового стилю є орієнтація, по-перше, на книжну лексику; по-друге, на логічний виклад інформації; по-третє, на застосування класифікаційного підходу до опису наукових об’єктів, гіпотез, теоретичних основ; по-четверте, на використання абстрактних понять, формулювання дефініцій (визначень), правил.

Характерні ознаки наукового стилю такі:

1) у лексиці — наявність термінології, використання загальновживаних слів тільки в одному з кількох притаманних їм у мові узагальненому значенні, тобто функціональна однозначність слова; 2) у морфології — узагальнене значення граматичної форми однини іменників, за якою стоїть не окремий предмет, а поняття про клас предметів; позачасове значення форм дієслова, зокрема теперішній час постійної дії, абстрактний теперішній час або абстрактний майбутній час; 3) у словотворенні — стильова визначеність абстрактних іменників із суфіксами -ість, -ств(о), -от(а), -аці(я), -изм; 4) у синтаксисі — використання іменників у дієслівній функції як іменних частин складеного присудка. Порівняйте: 1. Школярі вибрали голову учнівського врядування - Вибори голови учнівського врядування відбулися. 2. Науковий текст - Науковість тексту досить очевидна.

Показовим для наукового стилю є оформлення тексту — членування на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, діаграм, схем, таблиць тощо. Логічні зв’язки в науковому тексті знаходять вираження у різнооформлених причиново- наслідкових зв’язках у складних розгорнутих реченнях.

Лексичні, граматичні, текстові одиниці наукового стилю підпорядковані загальному спрямуванню стилю на точність, логічність, узагальненість, аргументацію висловлених положень. Мовне оформлення наукового викладу видозмінюється залежно від жанру твору (монографія, стаття, підручник, посібник та ін.), ступеня популярності викладу, насиченості тексту загальнонауковою і спеціальною термінологією (3а енциклопедією «Українська мова»).

441.      І. Прочитайте текст. Доведіть, що він наукового стилю. Визначте його характерні ознаки: а) лексичні; б) морфологічні;

в) словотворчі; г) синтаксичні.

ТАЄМНИЦІ ПРАВОСЛАВНИХ ІКОН

З найдавніших часів до нас дійшла традиція езотеричних (таємних, зрозумілих лише особливо посвяченим людям) знань. Ті чи інші відомості засекречувалися з різних причин. Одні з них дозволяли лише вузькому колу втаємничених осіб бути монополістами у виготовленні певних виробів. Інші відомості засекречувалися від ворогів, і зрозуміти їхній зміст міг лише той, хто мав ключ до розшифрування тексту.

Але відома ще одна категорія знань, які, власне, і є істинно езотеричними. Йдеться про дані давньої езотеричної науки. На цю тему написано багато праць. Одні дослідники пов’язують джерело цієї науки з легендарною Атлантидою, інші — з представниками позаземної цивілізації — з якоюсь невідомою людською цивілізацією, попередницею нашої, яка, як вважається, загинула за незапам’ятних часів.

Існування в стародавні часи високорозвинутої науки вгадується в багатьох давніх священних книгах і переказах, символах і зображеннях, в знаннях, які вряди-годи протягом історії з’являлись зненацька, ніби «нізвідки», не маючи якихось видимих коренів. Є свідчення, що ті знання передавались посвяченим під час таємних містерій у Стародавній Греції та Римі.

Чому ж дані давньої науки було засекречено? По-перше, якби деякі потрапили до рук злочинців, могли б принести багато лиха людям. По-друге, здебільшого дані високої науки не могли бути зрозумілими і правильно використаними суспільствами, що перебували на низькому рівні розвитку. Намагаючись зберегти і донести знання в неспотвореному вигляді через віки і тисячоліття до поколінь, які зможуть їх зрозуміти, оцінити і правильно застосувати, творці давньої науки створили спеціальну систему, покликану забезпечити, як кажуть сучасні кібернетики, «максимальну живучість і стійкість до перешкод інформації».

Надзвичайно цікаві наукові дані містяться в прихованому вигляді у православних іконах. Це джерело знань відповідає принципам езотеричного кодування: ікони ні від кого не ховаються, вони багаторазово дублювались, художники-іконописці при створенні своїх шедеврів керувалися певними строгими канонічними правилами, що не допускали ніяких спотворювань сюжету.

Раніше були спроби пояснити зображення на деяких іконах як сцени так званого палеоконтакту, тобто прильоту на Землю астронавтів позаземної цивілізації. Ці реконструкції мають істотний недолік: їхні автори намагаються проводити зіставлення іконописних сюжетів із земною ракето-космічною технікою другої половини XX століття. Але ж наші «залізяки», які гримлять, вивергають вогонь і дим, пожирають озоновий шар, аж ніяк не можуть претендувати на роль найвищого досягнення розуму!

Звернімося до ікони «Зішестя в пекло», написаної в 1563 році, що зберігається у церкві Панагії Хрисаніліотіси (Кіпр). На перший погляд, це здається несподіваним: божественне сяйво виходить не з голови чи серця Ісуса, як слід було б чекати, а чомусь із його попереку. Аналогічне спостерігаємо і в іконі «Преображення», написаній значно раніше. Мабуть, можна зробити висновок, що Ісус був адептом стародавньої езотеричної науки, причому найвищого ступеня посвячення. Деякі дослідники християнства вже давно висловлювали припущення, що Ісус під час свого земного життя деякий час провів в Індії, де ознайомився з древньою наукою в буддійських монастирях (Р. Фурдуй).

II.    Доведіть, що лексичні, граматичні, текстові одиниці наукового стилю підпорядковані загальному спрямуванню стилю на

точність, логічність, узагальненість, аргументацію висловлених положень. З’ясуйте значення виділених слів.

III.   Відшукайте на сайтах Інтернету або в спеціальній літературі інформацію про історію однієї з українських ікон. Підготуйте

повідомлення в науковому стилі.

442.      І. Прочитайте статтю. Доведіть, що логічні зв’язки в науковому тексті знаходять вираження в різнооформлених причиново- наслідкових зв’язках, у складних розгорнутих реченнях. Про які поняття ви довідалися вперше?

МОВА ФОЛЬКЛОРУ І ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ — СКАРБНИЦЯ ДУХОВНОСТІ НАРОДУ

У статті йдеться про поняття мовно-естетичного знака культури, співвідносне з поняттям логоепістеми. На прикладі мови фольклору, поезії Ліни Костенко простежено тенденцію естетизації фольклорно- етнографічних мовних джерел у сучасній літературній мові.

Ключові слова: мовно-естетичний знак культури, логоепістема, національний символ, фольклорна традиція, фольклорна модель.

Словесний твір — та сама музика або картина: він відгукується в нашій уяві, душі різними гранями сприймання. Хочемо перечитувати й передумувати його. Адже в ньому закладено більше, ніж зміст таких звичних і звичайних слів нашої рідної української мови. Власне, це вже й не просто слова, або вдало складені фрази. Це, справді, мовно-естетичні знаки національної культури.

Загальновідоме твердження про відображення у мові національної культури в сучасній когнітивістиці знаходить вираження в таких поняттях, як прецедентні тексти, національні символи, знаки культури, ремінісценції, мовно-естетичні знаки культури, логоепістеми. З погляду структури — це різнорівневі мовні одиниці, до яких належать слова-поняття, приказки, прислів’я, крилаті вислови, фразеологізми, афоризми, рядки із творів художньої літератури тощо. Всі ці різнорівневі одиниці акумулюють певні «кванти» знання культури, пор.: «Логоепістема — знак, який потребує осмислення на двох рівнях: рівні мови і рівні культури. Вона є маргінальним знаком, адекватне розуміння якого передбачає орієнтування і в сфері коду (мови), і в сфері інформації, яку передає цей код (культури)» (Н. Д. Бурвикова, В. Г. Костомаров. Жизнь в мимолетных мелочах. — СПб.: Златоуст, 2006. — С. 68).

Поняття знака характерне і для мови, і для культури, тобто для духовної діяльності людини. Мовець реагує на пізнання й оцінку навколишньої дійсності, використовуючи відповідні одиниці мовного коду. Цим одиницям властива інформаційна спадковість.

Мовно-естетичний знак з погляду лінгвістики характеризується такими ознаками: становить вислів (слово, словосполучення, речення, надфразну єдність, текст); характеризується віднесеністю до певної мови; вказує на текстове джерело або ситуацію; під час комунікації не створюється заново, а відтворюється; видозмінюється в межах впізнаваності, набуваючи текстотвірної функції.

Мовно-естетичний знак з погляду культурології визначається в таких ознаках: містить компонент знання національної культури; наповнений символічним змістом; герменевтичний, оскільки для його розуміння і сприймання потребує співвіднесеності з іншими текстами; дидактичний, оскільки оволодіти ним можна в процесі здобування освіти і входження в національну культуру. До мовно-естетичних знаків культури належать не тільки оригінальні, а й перекладні тексти. Через перекладні тексти в національну культуру входять символи інших культур, закріплені в мовних знаках рідної (своєї) мови. Мовно-естетичний знак становить когнітивну структуру, пов’язану з вертикальним контекстом (вертикальний контекст принципово відрізняється від лінійної структури, оскільки передбачає об’ємне знання, що виходить за межі лінійного розгортання тексту).

Поняття вертикального контексту пов’язане з інтерпретацією будь-якого тексту. Оцінюючи той чи той художній текст, читач-інтерпретатор актуалізує поняття культурної пам’яті. Читаємо, скажімо, рядки Ліни Костенко: Тут сосни соснові, берези березові / І люди людяні тут (Збірка «Неповторність», С. 135). Читач, не обізнаний з поетикою фольклорних текстів, відзначить незвичність епітетної сполучуваності, формальну подібність — тавтологію прикметникової та іменникової основ сосни соснові, берези березові, люди людяні. За зовнішньою подібністю цих повторів носій української мови обов’язково зверне увагу на семантичну відмінність епітета людяний. Мовна свідомість читача сприймає сполучуваність люди людяні як потенційно можливу, пор.: людяний — «який щиро, доброзичливо, чуйно ставиться до інших; уважний до чужих потреб; гуманний» (Словник української мови в 11-и томах, Т. IV, С. 571). Потрапляючи в синтагматичну структуру віршованої мови, в зіставленні з названими тавтологічними структурами, прикметник людяні в словосполученні люди людяні набуває значення «справжні» подібно до наголошуваного поняття «справжні», переданого епітетами сосни соснові, берези березові.

Існування вертикального контексту орієнтує читача на зіставлення використаної поетесою формули епітетних словосполучень з наявною в українській культурі фольклорною моделлю (3а С. Єрмоленко).

ІІ. Яку функцію виконує мова науки? Випишіть із тексту статті слова-терміни, усно поясніть їхні значення. Користуйтеся лінгвістичною довідкою.

Мова науки чітко відображає рівень науково-технічного прогресу. Вона впливає на розвиток мислення людини, виробляє здатність стандартизувати, узагальнювати явища дійсності і розвивати розумові здібності. Основна його функція — повідомлення. Вона полягає в доведенні теорій, обґрунтуванні гіпотез, у повідомленні наслідків дослідження, класифікації, появленні явищ, у систематичному викладі певних знань, що зумовлює його логічний характер. Основні його ознаки властиві всім науковим працям.

Термін (від лат. terminus — межа, границя) — слово або словосполучення, що є назвою спеціального поняття певної галузі науки, виробництва. Термін не тільки позначає предмет, а й обов’язково ґрунтується на визначенні.

Визначення поняття звичайно будується так: спочатку називається родове поняття, а потім повідомляються його видові ознаки. Наприклад: префікс (термін, що називає визначуване поняття) — це значуща частина слова (родове поняття), яка стоїть перед коренем і служить для утворення слів (видова ознака). Отже, визначуване поняття = родове поняття + видова ознака.

443.      До видових понять доберіть родові. Сформулюйте й запишіть визначення.

1. Морфологія, синтаксис — ... . 2. Граматика — ... . 3. Сполучник — ... . 4. Стильові різновиди української мови — ... . 5. Розмовний, науковий стилі мови — ... .






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.