Підручник Українська мова 10 клас (рівень стандарту) - Олександр Авраменко - Грамота 2018

ПРАКТИЧНА РИТОРИКА

§ 59-60. СУПЕРЕЧКА ЯК ВИД КОМУНІКАЦІЇ. ПРАВИЛА ВЕДЕННЯ СУПЕРЕЧКИ

СПОСТЕРЕЖЕННЯ

1. Прочитайте два діалоги й виконайте завдання.

Під час суперечки

1 варіант

— Сонячні ванни корисні для всіх людей: без вітаміну D неможливо прожи­ти.

— Я вам не вірю!

2 варіант

— Сонячні ванни корисні для всіх людей: без вітаміну D неможливо прожити.

— А в мене з цього приводу склалася інша думка.

А. Який варіант реакції на думку опонента вибрали б ви?

Б. Прокоментуйте свій вибір.

Суперечку як вид комунікації вперше почали досліджувати давньогрецькі філософи. Учення про правила ведення суперечок називають еристикою.

Суперечка як вид комунікації

Суперечка — процес обміну протилежними думками. Цей вид комунікації передбачає зіткнення думок або позицій. Якщо такого зіткнення немає, то це вже інша форма комуні­кації: промова, лекція, проповідь та ін. Супере́чка — це процес пошуку істини, аргументо­ване відстоювання свого погляду на ту чи іншу проблему й спростування протилежних думок.

Учасниками суперечки є пропонент та опонент.

Пропонент — той, хто ініціює обговорення, підтримує й аргументує тезу в дебатах.

Без пропонента не може бути суперечки, адже спірні питання має хтось сформулювати й поставити на обговорення.

Опонент — той, хто заперечує, піддає сумніву істинність або слушність тези, яку висунув пропонент. Опонентом може бути як одна людина, так і колектив зі своїми пере­конаннями, позицією щодо питання, яке обговорюють.

Приводом для суперечки може бути лише неоднозначне за своєю істинністю питання. Ніхто не буде сперечатися з твердженням: «Земля крутиться навколо Сонця» або: «Київ розташований по обидва береги Дніпра». А питання «Доля людини залежить тільки від неї самої» є приводом для суперечки, тому що в кожної людини може бути своя правда, яку вона намагатиметься відстояти.

Різновиди суперечок

Залежно від мети й засобів суперечки поділяють на такі різновиди: дискусія, диспут і полеміка.

Диску́сія — обговорення різними людьми певного суперечливого чи складного пи­тання з метою спільного пошуку істини, вирішення проблеми, досягнення згоди між учасниками суперечки.

Ди́спут — вид публічної суперечки, предметом якої є наукове або суспільно важли­ве питання. На відміну від дискусії, диспут не тільки з’ясовує підстави, а й виявляє позиції учасників суперечки. Формами диспуту можуть бути обговорення дисертації, публічний захист тез тощо.

Поле́міка — різновид суперечки, метою якої є не досягнення згоди, а перемога над супротивником, утвердження власного погляду. Засоби, які використовують у полеміці, не настільки нейтральні, щоб із ними погоджувалися всі учасники. Якщо в дискусії по­трібно використовувати лише ті засоби, які визнає й протилежна сторона, то в полеміці кожен вибирає їх сам.

Правила ведення суперечки

1. Починайте заперечувати тільки тоді, коли ви впевнені, що думка співрозмовника справді суперечить вашій.

2. Спочатку наводьте сильні аргументи (докази), а слабкі залишіть на потім.

3. Посилайтеся на авторитети, яких визнає ваш опонент.

4. Спростовуйте думку опонента фактами.

5. Наголошуйте на хибності аргументів опонента, якщо висновки, що з них виплива­ють, не відповідають дійсності.

6. Не наполягайте на запереченні доказів опонента, якщо вони ясні й очевидні.

7. Стежте, щоб у ваших міркуваннях не було логічних помилок.

8. Під час суперечки намагайтеся переконати опонента, а не вразити його, пам’ятаючи, що повага до чужих переконань — ознака врівноваженої, розумної особистості.

9. Зберігайте спокій під час суперечки. Роздратованість є ознакою слабкості людини. Отже, працюйте над умінням опановувати себе в складних ситуаціях.

10. Правильно вибирайте тон розмови. Ваша інтонація під час суперечки може бути рі­шучою, упевненою, м’якою або навіть ніжною, але ніяк не грубою. Не можна підвищувати тон чи кричати.

11. Якщо в процесі виступу опонента вам треба щось уточнити, перервіть його промову, але зробіть це правильно: спочатку попросіть вибачення, потім поставте своє запитання чи озвучте свої докази, після чого нагадайте опонентові, про що він говорив перед тим, як ви його перебили.

12. Під час суперечки не переходьте на особистості, оскільки це вже буде не полеміка двох цивілізованих людей, а примітивна сварка.

13. Якщо в ході суперечки було доведено вашу правоту, поводьте себе гідно: не демон­струйте радість від перемоги, не дратуйте опонента фразами: «А я ж казав, що ви не праві!» або: «Я ж казала, що ви помиляєтеся!»

2. Потренуйтеся читати чистомовки, чітко їх артикулюючи.

Явдошка і волошки

Над шляхом Явдошка шукала волошки.

— Явдошко, волошки шукати облити:

Над шляхом ти знайдеш один лиш спориш!

Горішина

У горішнику горішина горішками обвішана.

Оришка й Тимішко струшують горішки.

Архип охрип

Кричав Архип — Архип охрип.

Не треба, Архипе, кричати до хрипу!

Грицько Бойко

3. Прочитайте текст і виконайте завдання.

Українська література — між вигадкою й достовірністю

На цьогорічній Запорізькій книжковій толоці відбулася дискусія про історичну прозу, ініці­йована «ЛітАкцентом». До розмови долучилися професор Бердянського державного педуніверситету Софія Філоненко, доцент Донбаського державного педуніверситету Віктор Разживін, доцент Запорізького національного університету Оксана Проценко й автор історичних рома­нів Ірина Даневська.

Софія Філоненко: — Історія використовує факти, а майстри слова здатні узагальнюва­ти, говорити не тільки про те, що відбулося, а й про те, що могло відбутися завдяки віро­гідності або необхідності. Різні завдання постають перед дослідником, який пише наукову монографію, і митцем, який творить роман на історичну тему. Письменник може вільно ширяти в царстві вимислу, не обмежуючи себе вузькими рамками, у яких перебуває на­уковець.

Прискіпливі читачі-історики люблять шукати деталі, що не відповідають дійсності. Але, зрештою, скільки відсотків читачів є фаховими істориками? Думаю, у межах статистичної похибки. Пишучи роман, митець має на думці певний образ уявного читача — навряд чи ним є історик, він не сидить у письменницькій голові як внутрішній цензор. Хочеться думати, що автор пише для всіх читачів, для широкого кола, а тут уже виникає запитання: «Що прагне читати сучасна аудиторія?» Академічний літературознавець може сподіватися від історичної прози рівня Павла Загребельного, Романа Іваничука чи Романа Федорова чогось концепту­ального, «книжок із високої полиці». Натомість читач, до якого ми хочемо достукатися, аби він ще й платив за ці книжки, — хоче літературного аналога серіалів у стилі «Тюдорів», «Борджіа», «Вікінгів» чи «Величного століття». Публіці потрібен трикутник «сенсація—скандал— таємниця».

Ірина Даневська: — Хочу звернутися до аудиторії. Чого ви чекаєте від хорошого історич­ного роману?

(Голоси із зали).

— Хепі-енду.

— Але в історії не завжди так.

— Белетристики, цікавого сюжету, динамічності.

— Дізнатися щось нове про епоху — навряд чи. Зазвичай, коли людина купує історичний роман, вона вже має своє уявлення про цей період.

— Цікавлять передусім твори, присвячені недовивченим, перекрученим епохам.

— Чекаю підняття духу: щоб це були не занепадницькі настрої, щоб прочитати — і сказати: «Дякувати Богу, що я українець!»

Ірина Даневська: — Підсумуймо. Готуючись до виступу, я опитувала свою читацьку ау­диторію, чому читають історичні романи. Цілком слушно було сказано, що кожен найперше візьме роман про період, що його цікавить. Читач хоче зануритися в епоху, відволіктися, роз­важитися абощо.

Кожен період має свою цільову аудиторію — комусь із читачів цікавий «Радзивілл» та абсолютно байдужа тема Другої світової війни. Вони хочуть дізнатися щось нове про певний період у ненав’язливий спосіб. І тут є два шляхи: можна читати історичні праці — більш фахо­ві чи науково-популярні, поступово занурюючись у тему; проте здебільшого читачі не хочуть цього робити, а прагнуть отримувати готовий продукт, над яким уже попрацював автор, ви­користавши не один десяток джерел.

«Радзивілла» читають і професійні історики — це нова тема в українській літературі, прак­тично не вивчений період. їм цікаво, якими джерелами я користувалася. Прочитають сторін­ку тексту — і починають писати у Фейсбуці: «А звідки Ви це взяли?» І я пишу, полегшую їм роботу. Цитую джерела: або це листи в самому тексті, або в примітках указую, що герой не вигаданий, він залишив мемуари, запрошую ознайомитися. Коли я пишу історичний твір, то не претендую на роль історика, я письменниця, проте так само використовую джерела.

На моє переконання, хороший історичний роман вирізняється з-поміж інших мірою осві­ченості автора. Якщо авторський рівень високий, то читач отримує той продукт, на який він очікує. Не буде хорошим історичний роман, де автор заміняє знання своєю фантазією.

Оксана Проценко: — Має бути міра, тут я погоджуюсь із пані Іриною. Якщо говорити, на­приклад, про єдиний роман на історичну тематику Миколи Вінграновського «Северин Нали­вайко», — це твір, у якому автор «химерує» без упину. Коли я читаю роман, мені це заважає. В історичному романі обов’язково мають бути факти. Може бути й домисел, але без такої ви­гадки, коли в коня відділяється голова від тулуба й він іде, розмірковуючи про життя, — такі твори до історичної прози не належать. Однак сам автор називає твір історичним романом, бо в ньому подано багато фактів про життя Северина Наливайка, про Запорозьку Січ.

На сьогодні літературознавці сперечаються, який роман є історичним, — у якому є фак­таж чи головний персонаж є історичною постаттю. Але ж не завжди в історичному романі діють реальні люди. Узяти хоча б «Орду» Романа Іваничука: хороший роман, там головний персонаж — вигаданий, але йдеться про часті Мазепи, про знищення Батурина, це, безпереч­но, історичний роман.

Надмір фантазування часом заважає сприйняттю історичного роману, розмиває жанрові межі. У такому разі читач утрачає довіру до твору як історичного.

Віктор Разживін: — Передусім, якщо говорити про історичну прозу, вона суттєво ніяк не відрізняється від прози загалом. Тому для мене питання вигадки чи достовірності не ви­никає — звичайно, домінує вигадка, бо в кожному історичному творі фікшн є головним. Якщо йдеться про нон-фікшн, — це вже зовсім інша література: це спогади, мемуари, щоденники, що до історичної прози загалом не належать. Вони можуть бути використані як матеріал для письменника, але називати їх історичною прозою ми не можемо. Історична проза — це худож­ня література, вигадка.

Проте я погоджуюся з колегами в тому, що було сказано про цю вигадку. Автор в історичній прозі обмежений тими подіями, які він описує, історичним фактом, який він використовує під час написання твору. Ми знаємо, що вигадка у творі в будь-якому випадку буде, навіть якщо все базується на документі. Адже в нас не збереглися розмови, думки героїв, якщо вони не зафіксо­вані в особистому щоденнику, — зазвичай автор це все домислює. Інша проблема: що може до­мислити автор, чого не може. Якщо Яків Качура в повісті «Іван Богун» зображує Богуна на Пе­реяславській раді, де той говорить, що «ми будемо разом із Москвою», — зрозуміло, що це вигадка, до того ж неприйнятна для більшості, бо достеменно відомо, що Богун узагалі ігнорував Переяславську раду, був категоричним противником союзу з Росією та чи не єдиним з-поміж полковників Бог­дана Хмельницького прихильником неза­лежності України.

А. Доведіть, що розмова цих трьох науковців і письменниці за жанром — дискусія.

Б. Чиї аргументи, на вашу думку, найбільш переконливі? Обґрунтуйте свій вибір.

В. Хто з учасників дискусії — пропонент? Чому ви так вирішили?

Г. Доведіть, що учасники дискусії дотримувалися правил ведення суперечки.

4. Прочитайте текст і виконайте завдання.

Шкільний дрес-код: чи потрібна учням форма?

Є чимало охочих відновити обов’язкову шкільну форму як у конкретному навчальному закладі, так і в межах усієї країни. Але чи варто? Розгляньмо «плюси» і «мінуси».

Головним «плюсом» шкільної форми є те, що вона певною мірою пом’якшує видимі озна­ки соціального розшарування серед дітей та підлітків. У таких містечках, як Новомиргород, де немає приватних навчальних закладів, особливо помітна різниця в матеріальному стано­вищі сімей. Деякі діти, яких батьки одягають у дорогих магазинах, зневажливо ставляться до просто й скромно вбраних учнів, які іноді змушені купувати уживаний одяг.

З іншого боку, приховати цю різницю не зможе ніяка форма. Є ще взуття, косметика, юве­лірні прикраси, мобільні телефони та ін. І діти з більш забезпечених сімей завжди знайдуть (самі чи з допомогою батьків) можливість підкреслити свій соціальний статус.

Інший «плюс» шкільної форми полягає в тому, що вона дисциплінує. Який би дизайн не придумали для шкільної форми, у будь-якому разі він буде строгим і діловим, не відволікати­ме учнів від основного заняття — вивчення шкільної програми. Упевнена, що новомиргородським учителям доводиться докладати значних зусиль для боротьби з розхристаністю учнів чи поведінкою деяких старшокласниць, які приходять на уроки в занадто відвертому одязі. Хай там як, а в найкращих британських школах, у яких мріють навчатися мільйони підлітків з усього світу, форма обов’язкова...

Нарешті, ще один важливий «плюс» шкільної форми полягає в тому, що вона, як і будь- який інший корпоративний одяг, сприяє об’єднанню колективу.

Водночас шкільна форма має й досить вагомі «мінуси». Перший із них — це, звісно ж, утра­та індивідуальності. Яким би гарним не був дизайн форми, вона ніколи не буде однаково подо­батись усім. А для дітей та підлітків відсутність можливості виразити себе в одязі може бути до­сить відчутним стресом, який заважає повноцінному та гармонійному розвиткові особистості.

Ще один «мінус» стосується не дітей, а їхніх батьків. Додаткові витрати на одяг, який дитина носитиме лише в школі, будуть безболісними не для всіх сімей. Тому значна частина батьків уважає, що краще «хай носить те, що є».

Отже, який з усього цього можна зробити висновок? Потрібна шкільна форма чи ні? Я вважаю, що ідея відновлення єдиної шкільної форми в масштабах країни є абсолютно без­перспективною. Не той нині час. А от ідея шкільної форми як корпоративного одягу є більш продуктивною. Однак прийнятна вона лише в тому випадку, коли школа дійсно є корпорацією, тобто якщо її відмінності від усіх інших шкіл більш суттєві, ніж просто особливий одяг учнів (novomirgorod.com).

A. Якого погляду щодо порушеної в тексті проблеми ви дотримуєтеся?

Б. Які аргументи автора статті, на вашу думку, найбільш переконливі?

B. Спробуйте відстояти свою позицію в полеміці на тему «Чи потрібна в школі форма?», на­вівши свої переконливі аргументи.

Дрес-ко́д, -у, ч. Сукупність правил хорошого тону щодо стилю верхнього одягу й аксе­суарів.

5. Перегляньте фрагменти дискусій (1 хв 31 с і 2 хв 10 с) і виконайте завдання.

A. Перегляньте фрагменти повторно й занотуйте найцікавіші думки.

Б. Хто з учасниць дискусій вам найбільше імпонує? Чим саме?

B. Хто з учасниць дискусій не повністю дотримується правил ведення суперечки? У чому це проявляється?

6. Прочитайте теми для суперечок і виконайте завдання.

• Реклама — двигун торгівлі чи інструмент формування потреб?

• Пробачати зраду — вияв легковажності й слабкості?

• Еміграція за кордон — право кожної людини чи зрада батьківщини?

• Сучасні інтернет-комунікації стирають кордони між країнами. Отже, національним традиціям і звичаям місце в музеях?

• Читати сучасну літературу — марнування часу: лише майбутні покоління об’єктивно визначать, який мистецький твір вартий уваги, а який — ні.

А. Визначте по одній темі для полеміки, дискусії й диспуту.

Б. Визначтеся з роллю в суперечці: ви підтримуєте думку чи спростовуєте її. Поміркуйте над аргументами й прикладами (фактами). Візьміть участь у полеміці, дискусії й диспуті.

7. 1. Підготуйтеся до полеміки в класі на тему «Незнання закону не звільняє порушника від відповідальності» і виконайте завдання.

А. Визначившись зі своєю позицією щодо порушеної проблеми, сформулюйте кілька пере­конливих аргументів.

Б. Знайдіть у мережі Інтернет (або у відповідній літературі) цікаві факти з історії чи життя відомих сучасників, що якнайкраще ілюструватимуть ваші аргументи.

2. Письмово висловте свої враження від проведеної полеміки в класі. Зазначте сильні та слабкі моменти в ній.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.