ДОДАТКИ

Словничок термінів

Арго́ (лінгв.) — умовна говірка, незрозуміла для сторонніх.

Архаї́зми (лінгв.) — застарілі слова, які в сучасній мові мають відповідні синоніми: атрамент — чорнило, глаголити — говорити, пря — битва, рать — військо.

Бу́лінг (психол.) — систематичне агресивне переслідування, цькування, залякування із за стосуванням фізичної сили з метою примусу або домінування.

Вульгари́зми (лінгв.) — грубі чи брутально-лайливі слова, вислови, звороти, що стоять поза літературною нормою: попхатися — піти; виперти — вигнати; задовбати — набриднути. У художній літературі можуть уживатися з певною метою.

Громадя́нське суспі́льство (соціол.) — сукупність недержавних організацій, які представляють волю та інтереси громадян. Елементами громадянського суспільства є різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні та ін.), що охоплюють усі сфери суспільного життя.

Деба́ти (рит.) — заздалегідь організоване публічне обговорення питань, за якого учасники викладають власні ідеї, оцінки, погляди на вирішення важливих проблем. Мета учасників дебатів — переконати аудиторію у власній правоті.

Демаго́гія (рит.) — сукупність прийомів маніпулювання громадською думкою в корисливих цілях або з метою відволікання уваги від важливих питань. Ознаки демагогії — пишномовність, гучні заяви, надмірний пафос, приниження опонентів, спекулювання потребами і сподіваннями людей.

Держа́вність (політ.) — політична, економічна, військова, суспільна незалежність країни.

Дискриміна́ція (лат.) — будь-яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав.

Духо́вні ці́нності (філос.) — витвори людського духу, зафіксовані у здобутках науки, мистецтва, моралі, культури.

Духо́вність (психол.) — внутрішнє психічне життя людини, її моральний світ; духовні риси, що визначають її погляди та прагнення.

Експре́сія (рит.) — сила вияву почуттів, емоцій, а також виразність тексту, створена різноманітними засобами мови, зокрема тропами.

Емоці́йний інтеле́кт (психол.) — здатність усвідомлювати емоції власні та інших людей, розуміти почуття та мотиви поведінки співрозмовників, що сприяє успішному, продуктивному, приємному спілкуванню.

Емо́ція (психол.) — психічний стан, який виражає суб'єктивне ставлення людини до навколишнього світу, людей, подій чи самої себе; душевне переживання, почуття: захоплення, радість, печаль, гнів та ін.

Емпа́тія (психол.) — здатність бачити світ з позиції іншої людини, поділяти її почуття й переживання; співчутливість, співпереживання.

Еруди́ція (філос., рит.) — глибока обізнаність в одній чи багатьох галузях знання; ученість, начитаність; важлива для розвитку красномовства, оскільки є запорукою того, що мовець зможе говорити на різноманітні теми, користуватися широким лексичним запасом, умітиме підтримати бесіду, відстоювати власні погляди в суперечці, підбирати вдалі аргументи.

Есте́тика те́ксту промови (рилі.) — розташування змістовних частин тексту, а також організація мовної форми за законами краси.

Етногенети́чний (соціол.) — такий, що ґрунтується на усвідомленні своєї належності до певного етносу, передаваному генетично, від покоління до покоління.

Етноенергети́чний код нації (соціол.) — успадковані системи традицій і звичаїв, що певним чином визначають спосіб життя етносу.

Етноцентри́вм — механізм міжетнічного сприйняття, що полягає в схильності оцінювати явища навколишнього світу крізь призму традицій і норм своєї етнічної групи, що розглядається в якості загального еталона; ставлення упередження чи недовіри до сторонніх, які можуть існувати всередині соціальної групи.

Імпровіза́ція (мислі., рилі.) — виголошення промови, складання віршів, музики, виконання твору образотворчого мистецтва тощо без попередньої підготовки.

Інтернаціоналі́зм (лінгв.) — слово або вислів, що належить до лексичного складу ряду мов, близьких за походженням або культурним розвитком (телефон, Інтернет, спорт).

Інфля́ція (економ.) — надмірне, проти потреб товарообігу, збільшення кількості паперових грошей з наступним їх швидким знеціненням.

Інформаці́йний про́стір (інформ.) — середовище, що характеризується інформаційною взаємодією організацій і громадян, а також задоволенням їхніх інформаційних потреб.

Істори́зми (лінгв.) — слова, що вийшли з ужитку, тому що зникли названі ними предмети чи поняття (кріпак, осавул, урядник, волость, п'ятирічка).

Істори́чна па́м'ять (філос.) — сукупність донаукових, наукових і ненаукових знань та уявлень людей про спільне минуле як основу самоідентифікації.

Комуніка́ція ірит.) — процес обміну інформацією між двома чи більше особами, здійснювана вербальними чи невербальними засобами.

Креати́вність (псих.) — 1. Творча спрямованість, готовність до прийняття і створення принципово нових ідей і рішень, що відрізняються від традиційних або загальноприйнятих. 2. розм. Кмітливість, винахідливість, нестандартність.

Ксенофо́бія (соціол.) — різке несприйняття особою чи національною спільнотою чужої культури, мови, поведінки, манери спілкування тощо. На рівні державної політики може виявлятися як дискримінація за національно-культурними ознаками.

Культу́рна люди́на (педаг.) — особа, яка знає, визнає та цінує матеріальні та культурні цінності, створені людством упродовж його історії, людина освічена, вихована, людяна.

Меді́йна гра́мотність (педаг.) — частина медійної освіти, що формує вміння свідомо сприймати та критично аналізувати повідомлення ЗМІ: бачити пропаганду, однобокість у висвітленні новин, маніпуляції.

Меді́йна осві́та — формування спроможності критично сприймати медіа-повідомлення. Медіаосвічена аудиторія складає більш свідому частину громадян суспільства.

Мора́льні ці́нності (соціол.) — моральні зразки, поняття, вимоги, що дають можливість людині оцінювати життя й орієнтуватися в ньому.

Націона́льна гі́дність (філос.) — моральна самооцінка етносу, особлива форма гордості етносу за свою самобутність, що ґрунтується на суспільному визнанні ролі в багатонаціональній лінгвокультурній спільноті певного народу, його заслуг в історико-культурному процесі. До найважливіших атрибутів належить рідна мова.

Націона́льна самосвідо́мість (філос.) — усвідомлення людиною приналежності до певної національної спільноти.

Опоне́нт — особа (учасник дискусії, співдоповідач або рецензент), яка заперечує, спростовує думки супротивника чи оцінює їх.

Осві́чена люди́на — людина, яка має освіту, засвоїла різнобічні знання; культурна, обізнана; освітлена.

Па́фос (рит.) — ставлення оратора до того, що він промовляє, захоплення та піднесення, що передаються слухачам.

Популі́зм (політолог.) — прагнення завоювати політичний авторитет нездійсненними обіцянками, заграванням із населенням, спробами підлаштуватися до його потреб і вимог, використати такі риси суспільної свідомості, як спрощеність уявлень про суспільне життя, схильність до простих і однозначних політичних рішень; демагогія.

Просторі́ччя (лінгв.) — слово, граматична форма або зворот, що не відповідають нормам української літературної мови, проте вживаються в усному побутовому мовленні: транвай, калідор, слідуючий (замість наступний). У художніх творах просторічна лексика вживається для надання зневажливої, грубуватої характеристики зображеному.

Свобо́да особи́стості (політолог., філос.) — полягає в можливості реалізувати право на самостійний вибір ідеології та світогляду, бути прихильником будь-якої релігії або бути атеїстом, займатися будь-яким видом мистецтва, вибір методів для пізнання суспільства і навколишнього світу.

Свобо́да сло́ва (політолог.) — одна з найважливіших громадянських свобод, право людини вільно висловлювати свої думки. Тісно пов'язана з питаннями встановлення істини, самореалізації особи, природних прав людини та їх захисту.

Ситуа́ція мовленнє́ва (рит.) — сукупність життєвих умов, що спонукають до вербального висловлення думок.

Стереоти́п (гр.) — сукупність певних (часто звичних, укорінених) уявлень, думок, висновків про світ, навколишнє середовище, людей і т. п. Стратегія — 1. Мистецтво підготовки і ведення війни та великих воєнних операцій. Наука про ведення війни — вища воєнна наука. 2. перен. Спосіб дій, лінія поведінки кого-небудь.

Су́ржик (лінгв.) — несвідоме змішування слів різних мов і властивих їм мовних форм: самольот, щитаю, морожено, столова, діжурний, головна біль — замість головний біль; займатися в школі замість навчатися в школі.

Цифрове́ поколі́ння (психол.) — назва осіб, які народилися в добу становлення цифрових технологій, спроможні швидко й ефективно опрацьовувати інформацію, є активними онлайн-користувачами.