Підручник Українська мова 10 клас (рівень стандарту) - І. П. Ющук - Богдан 2018
ПРАКТИЧНА РИТОРИКА
§ 16. Побудова тексту
У підготовці до складання тексту виділяються три етапи: конкретизація теми, формування плану тексту, збір матеріалу.
Тема — це життєве явище, подія, наукове питання, предмет розмови, що становить основний зміст тексту.
Тема, йдеться про наукову працю чи про розмову з товаришем, завжди повинна бути конкретна, чітко визначена, зрозуміла тому, кому адресовано текст. Під час творення тексту не слід виходити за межі обраної теми, бо це розпорошує увагу, призводить до поверховості. Зміст усього тексту має підпорядковуватися одній обраній темі, одному авторському задумові. Отже, перш ніж творити текст, потрібно чітко з’ясувати для себе тему й окреслити її межі.
План — це модель майбутнього тексту. Він спочатку існує в голові автора й поволі викристалізовується й обростає подробицями.
План складається за схемою: від загального до часткового, від абстрактного (задум) до конкретного (реалізація задуму). Формування плану відбувається такими етапами: 1) осмислення наміру, усвідомлення мети майбутнього тексту; 2) вибір адресата; 3) перші начерки основних думок майбутнього тексту; 4) складання простого плану-схеми з 3-5 пунктів; 5) поділ пунктів на підпункти, деталізація їх; 6) перестановка окремих пунктів і підпунктів відповідно до загального задуму; 7) прив’язка окремих думок, прикладів, аргументів, образів до тих чи інших пунктів плану.
План допомагає впорядкувати думки автора. «Якщо знання людини не впорядковані, то чим більше вона знає, тим більшою буде плутанина в її думках» (Герберт Спенсер).
Найвідповідальнішим етапом у підготовці до складання тексту є збір матеріалу, який має на меті накопичення виражальних засобів, думок і фактів.
По-перше, треба зжитися з темою, щоб думка свідома й мимовільна працювала якийсь час на неї (бо будь-який текст — це передусім наслідок розумової діяльності його автора). Думки, які виникатимуть при цьому (байдуже, досконалі вони чи недосконалі), слід записувати або на окремих картках, або підряд в окремому зошиті, нумеруючи їх, щоб потім легше було відбирати і ставити їх на потрібні місця в тексті.
По-друге, слід знайти літературу якщо не прямо з обраної теми, то чимось близьку до неї і, читаючи її, виписувати слова, словосполучення, звороти, а також окремі цитати, пов’язані з темою (цитати слід обов’язково брати в лапки й зазначати при них повну назву праці та вказувати сторінки), а також нотувати власні думки, які при цьому виникають.
Звичайно, не весь зібраний матеріал буде потім використано: щось не стосуватиметься теми, щось виявиться надто другорядним, несуттєвим або й узагалі недоречним чи хибним, щось буде непереконливе, а чогось є надмір, введення його перевантажить текст. Але під час підготовки до складання тексту всі думки, факти тощо, більш-менш дотичні до обраної теми, слід ретельно занотовувати.
Приступаючи до складання письмового тексту, першим чином треба добре обдумати заголовок. Він має бути короткий, конкретний, цікавий і виражати основну тему чи думку всього тексту.
Текст поділяється на три неоднакові за обсягом частини: зачин (вступ), виклад і кінцівку.
У зачині висловлюється щось найзагальніше, яке потім дістане свій розвиток у всьому подальшому викладі, або дається дуже стисле визначення предмета наступної розмови. Зачин повинен зацікавити читача чи слухача і водночас дати певний поштовх, напрям його думкам, заволодіти його увагою, активізувати уяву. Сам зачин має бути коротким, енергійним і навіть вражаючим.
Основним у кожному тексті є виклад. Саме тут і міститься вся та інформація, заради передачі якої певним читачам чи слухачам і твориться текст. Виклад має бути підпорядкований основній темі й меті. При цьому треба стежити, щоб думки викладалися послідовно, не суперечили основній думці й були достатньо аргументовані. Кожна наступна думка повинна випливати з попередньої або доповнювати її.
Докази, напруга з розгортанням теми повинні наростати, а не падати. Найсильніші аргументи, найяскравіші образи треба приберігати на завершення. «Кінець — ділу вінець», — каже народна мудрість.
Текст завершується короткою кінцівкою (висновком, підсумком чи розв’язкою). Тут, якщо це науковий чи публіцистичний текст, можна повторити найважливіші думки, висловлені й аргументовані в основному викладі. Якщо це художній текст, наводиться епізод чи репліка, які певним чином перегукуються із зачином. У всякому разі кінцівка повинна певним чином конкретизувати зачин і не суперечити попередньому викладові, його спрямуванню. Вона так чи інакше підсумовує, завершує все сказане раніше.
Леся Українка
84. Прочитайте заготовку Лесі Українки до так і ненаписаного твору. Дайте відповіді на такі питання: 1. Чи намічена тут основна колізія майбутнього твору? 2. Чи проглядаються характери його героїв? 3. Чи є тут такі вислови, які можуть цілком увійти до майбутнього твору? 4. Чи можна сказати, яка буде його основна думка?
На передмістю Александрії живе сім’я грецька (еллінська) в той час, коли нова віра взяла вже силу і в свою чергу стала тіснить і гнати тих людей, що держалися давнішої віри й кохалися в давній науці.
Теокрит, дуже вчений еллін, не християнин, кохається в давньому писанню, має цілу бібліотеку, — збір папірусів. Його діти, син 17-ти літ і дочка 15-ти, теж привчені до давньої науки, вірні давній релігії.
Ясний день, по полудню. Син і дочка Теокрита сидять у своєму середньому дворикові; син чита й оповіда сестрі. Приходить старий чоловік, сусіда, дуже збентежений і каже дітям, що їх батька схопили в храмі (на сходах до храму); його ув’язнено за те, що він «ширив єресь», проповідував думки грецьких філософів, одвертав од догматів віри християнської. Він казав «нема рабів Божих» — єсть і повинні бути люди, вільні «тілом і духом».
«Начувайтесь лиха», — сказав старий.
«Прийдуть і в господу до вас: заберуть всі папіруси, понищать, попалять яко писання «єретицьке», «поганське».
Дівча плаче, потім радиться з братом — що робити. Зважають, що треба поховати хоть найдорожчі писані речі… Ждуть вечора з турботою, чи встигнуть поховать (коротка сценка). Уночі засвічують світло у сховах, у покої вибирають писання. Ідуть, ховають в пустині, просто в пісок. Ніч кінчається, сонце ледве встає. Обоє стають на коліна, припадають до землі, молять Геліоса — берегти їх скарби. Може, настануть кращі часи. Може, колись хтось знайде ті скарби — і дознається великої мудрості: «Геліосе! рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх! »
85. Прочитайте розповідь і з’ясуйте, якої інформації для повного розуміння тексту в ній не вистачає. Доповніть її логічно.
Юрчик любить малювати. Сяде за журнальний столик і творить дива. Малює осінь. Червлене листя закриває сонце, небо красується переливами розхристаних хмар, що переходять у червоні заграви на горизонті.
Кілька разів пробував малювати сонячну Італію, маму на березі моря, але в нього нічого не вийшло. Італійські краєвиди здаються несправжніми, а в мами завжди сумні очі. Тоді Юрчик малює дощ. Небо плаче великими краплинами, що нагадують мамині сльози (О. Яворська).
86. Прочитайте початок II частини повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» (до повернення Мотриних батьків з ярмарку) і стисло опишіть послідовність подій, зображених в цьому уривку. Визначте зачин і кінцівку в ньому.
87. Прочитайте речення вголос. З’ясуйте значення фразеологізмів.
1. Він знав, на чийому боці має бути (Ю. Мушкетик). 2. Тут гарячки, товариство, пороти нічого. Треба з усіх боків обміркувати (А. Головко). 3. Коли б нам оцей сміх та потім боком не виліз! (О. Гончар). 4. Ось Буковина під боком (Л. Мартович). 5. З боку Порфира нарікань не було (О. Гончар).