Підручник Українська мова 10 клас (рівень стандарту) - І. П. Ющук - Богдан 2018

ПРАКТИЧНА РИТОРИКА

§ 18. Стилістика тексту

Виражальних засобів (слів з їхніми різноманітними граматичними формами й лексичними значеннями, можливостей поєднання їх у різні словосполучення та речення, а речень — у синтаксичні єдності) у мові є незліченна кількість. Наприклад, на відношення причинності вказують сполучники підрядності бо, тому що, через те що, затим що, оскільки, адже, у зв’язку з тим що, завдяки тому що, з огляду на те що, в силу того що, позаяк, понеже та ін. І кожного разу під час мовлення, коли хочемо висловити якусь думку, нам доводиться вибирати з цього багатства саме ці, а не інші виражальні засоби, поєднувати їх саме так, а не інакше.

Письменник написав: Віз наш увесь був дерев’яний: дід і прадід були чумаками, а чумаки не любили заліза, бо воно, казали, притягає грім (О. Довженко). Науковець сказав би: 3 огляду на те що в залізні предмети часто вдаряє блискавка, чумаки виготовляли вози тільки з дерева, без залізних деталей. А ось нібито судове рішення: Понеже віл признався попелястий, що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті, так за такі гріхи його четвертувать (Є. Гребінка). А хтось у цих висловах міг би вжити й ненормативний суржиковий сполучник так як — і це б засвідчило про його низьку мовну культуру.

Питаннями, які мовні засоби добирати відповідно до мети й сфери спілкування, займається стилістика.

Добір тих чи інших мовних засобів залежить насамперед від сфери спілкування: одні мовні засоби використовуються в повсякденному спілкуванні з рідними й знайомими, інші — в офіційній сфері, ще інші — в науковому, художньому, церковному мовленні. Відповідно в мові виробилися й різні стилі зі своїми мовними засобами. В сучасній українській мові розрізняють шість функціональних стилів: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, конфесійний, художній і розмовний.

Офіційно-діловий стиль використовується в офіційних документах — державних актах і законах, наказах, протоколах, заявах. Слова в ньому виступають тільки в прямому значенні, емоційно забарвлена лексика не вживається. Йому властиві свої терміни (ухвала, заява, конвенція, угода), стандартизовані вислови-штампи (згідно з наказом, заслухавши і обговоривши, взяти до відома), усталений порядок слів (план заходів затвердити, цим доводжу до Вашого відома, порядок денний), певне зовнішнє оформлення документів — поділ на статті, параграфи, пункти, відповідне розміщення окремих частин тощо.

Науковий стиль обслуговує науку. Характерним для нього є широке вживання термінологічної лексики (вільне падіння, імпульс сили, інерція, прискорення, траєкторія, електропровідність, спін у фізиці; дільник, доданок, рівняння, тригонометрична функція, тангенс у математиці і т. д.). У наукових текстах використовують переважно поширені та складні речення, особливо складнопідрядні зі сполучниками якщо, щоб, тому що, бо. Виклад логічний, аргументований, з висновками.

Публіцистичний стиль — це стиль передусім газетних і журнальних статей, публічних виступів. Публіцистичні тексти емоційно насичені й водночас логічні. У них переважає суспільно-політична лексика (законодавчий орган, політична реформа, стратегічний курс, національні інтереси, дискусія, суспільство, розвиток, економіка, права людини, свобода слова, опозиція). Досить часті складні, зокрема й складнопідрядні речення.

Елементи публіцистичного стилю використовуються й у художніх творах. Так, публіцистичні відступи трапляються в романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” (наприклад, початок розділу “Новий вік”), у “Соборі” О. Гончара, “Зачарованій Десні” О. Довженка. Публіцистичними є памфлети Є. Дударя.

Конфесійний стиль використовується в богослужбових книгах, церковних відправах, проповідях, молитвах. Для нього характерна архаїчна, переважно церковнослов’янська лексика піднесеного плану, застарілі форми слів (небеса, благодать, перст, десниця, одесную, ректи, уповати, хранити, спасати, возрадувати, воздатися). Мова, як правило, монологічна, сповнена риторичних зворотів.

Стиль художньої літератури — прози, поезії, драматургії — надзвичайно багатий на виражальні засоби. Основна його відмінність полягає в образності мови. У ньому переважають слова з конкретним значенням, емоційно забарвлені слова та вислови, широко вживаються слова в переносному значенні, порівняльні звороти, частки. Форми речень різноманітні, є багато неповних, питальних, окличних речень.

У художніх текстах, якщо цього вимагає зміст, використовують також елементи розмовного, публіцистичного, наукового і навіть ділового стилів. Вживання в художній літературі тих чи інших мовних засобів залежить не тільки від жанру й теми твору, а й від індивідуальних уподобань письменника. Тому в стилі художньої літератури розрізняємо також індивідуальні стилі письменників.

Розмовний стиль вживається в повсякденному усному спілкуванні. У ньому поряд із загальновживаними словами широко використовується розмовно-побутова лексика (друзяка, добрячий, мізкувати, куняти, бебехнутися), фразеологізми (мати голову на в’язах, сім мішків гречаної вовни), слова з емоційним забарвленням (голубчик, пташечка, голівонька, дівчисько, лежебока, здоровило, морозище, казитися, попоходити, спатоньки, новісінький, поганющий, гаразд, бух, цить, ах, ой), іноді — й діалектизми. Речення тут здебільшого прості, а якщо складні — то переважно безсполучникові чи складносурядні, часто — неповні. У них майже немає дієприслівникових і дієприкметникових зворотів. Мова невимушена, емоційна, нерідко супроводиться жестами й мімікою.

Лексико-граматичні особливості розмовного стилю письменники часто відтворюють у мові персонажів. У цьому відношенні особливо виділяються такі твори, як “Наталка Полтавка” І. Котляревського, “Баба Параска і баба Палажка” І. Нечуя-Левицького, п’єси І. Карпенка-Карого, гуморески Остапа Вишні, памфлети Є. Дударя.

Основними мовними засобами стилістики є лексичні, граматичні й фонетичні синоніми. Наприклад, з-поміж слів-синонімів товариство, компанія, браття, братва перше доречне в будь-якому тексті, друге підходить для розповіді на побутову тему, браття більше личить для поетичного твору, фамільярне братва допустиме лише серед дуже близьких людей. З-поміж двох форм теперішнього часу співає і співа друга можлива лише в поезії та в побутовій розмові. Ми звичайно кажемо вільний, новий (з наголосом на останньому складі), а в Шевченка читаємо: в сім’ї вольній, новій (з наголосом на першому складі).

Щоб добре володіти й уміло користуватися стилістичними засобами мови, потрібно досконало знати в усій їхній різноманітності її граматичну будову, словниковий склад та фразеологію, звуковий лад. Що більше людина читає, тим розвиненіша й багатша в неї мова.

92. І. Прочитайте два тексти про те саме природне явище — зорі. Перший текст науковий, другий — художній. Зіставляючи зміст, лексику, побудову речень у них, дослідіть, чим близькі і чим відрізняються ці два тексти. Яка мета першого й другого текстів?

1. В ясну ніч неозброєним оком можна розрізнити на небі 2-3 тисячі зір, а за допомогою найпотужніших телескопів можна сфотографувати до 2-3 мільярдів зір. Зорі, як і Сонце, випромінюють потоки електромагнітної енергії. За своїми розмірами, масою, густиною, хімічним складом, температурою та іншими характеристиками світ зір надзвичайно різноманітний. Наприклад, діаметри зір-гігантів у сотні разів перевищують діаметр Сонця, а деякі зорі-карлики мають діаметри, менші від земного. Потужність випромінювання біло-голубих зір у десять-двадцять тисяч разів перевищує потужність випромінювання Сонця, а у зір-карликів вона у стільки ж разів менша.

Світловий потік деяких типів зір то посилюється, то послаблюється; одночасно з цим змінюються їхні розміри. Так звані нові зорі інколи раптово спалахують, потік їхнього випромінювання збільшується в десятки тисяч разів, в усіх напрямках вивергаються хмари газоподібної речовини, які рухаються із швидкістю до 1000 км/с. Після таких спалахів зорі повільно повертаються до нормального стану (“Астрономія”).

Зоряне небо. Фото.

2. А там, над вашою головою, чорним шатром розстилається темно-синє небо із золотими зірочками. Скільки-то їх там? І яких тільки немає? То осторонь далеко одна від другої порозбігалися, стоять собі й лупають до вас своїм світом, то позбиралися в гурти і виблискують неясним сяйвом, а то позливалися в довгу-предовгу вервечку й білуватим поясом перетягли усе небо. Піску, кажуть, менше на всій землі, ніж зірочок тих у якій-небудь частині неба. І то ж усі живі істоти, як і наша земля; кожна з них живе своїм життям, тягнеться до своєї подруги, от як і наша земля до сонця.

А. Огурцов. “Місяць уповні”.

І всім їм місце є в тому безмірному краї. Якою ж величезною повинна бути та обшир, що їх у собі розмістила? Чим ти виміриш ту безмірну пустиню, що зоветься світом? І думкою не збагнеш тієї без кінця-краю озії!.. (Панас Мирний).

II. Вийдіть увечері надвір, роздивіться на зоряне небо й опишіть своє враження від нього.

93. Прочитайте уривок з церковної проповіді митрополита Василя Липківського. Визначте в ній зачин, основну частину й кінцівку. Які особливості має конфесійний стиль?

Браття! Якою мовою повинен звертатися з молитвою до Бога кожний народ? Здавалося б, що й питання про це не повинно бути. Звичайно, лише тою мовою чоловік і може звертатися до Отця Небесного, якою розмовляє з батьком, з матір’ю, з своїми рідними, — цебто своєю рідною мовою. Особливо Богослужіння повинні обов’язково відправлятись у церкві рідною мовою, найбільш зрозумілою народу, бо ж мета Богослужіння є наука народу, відживлення його релігійного настрою, а цього можна найкраще досягти рідною мовою. Сам Христос звертався з наукою до народу його рідною арамейською мовою, а ап. Павло прямо каже, що в церкві краще п’ять слів промовити зрозумілою мовою, щоб і інших навчити, ніж десять тисяч слів чужою мовою, для народу незрозумілою (І Кор. 14.19). І як би на те, щоб раз назавжди благословити рідну мову кожного народу для церковного благовістя, Дух Святий в мент Зшестя Свого на всесвітніх благовісників — апостолів — дав їм силу славити Бога всіма мовами й говірками тих прочан, що з усього світу зійшлись на свято П’ятдесятниці в Єрусалим.

Але те, що так природно, так ясно для кожного чоловіка, цілком затьмарив і збаламутив у церкві її ієрархічний устрій. Хоч мова кожного народу є найкращий дар Божий для нього, а “від Отця світу сходить лише всяке добре даяння і всякий звершений дар” (Як. І,17), але церковні ієрархи поділили й мови для своїх церков на священні, що ними можна до Бога звертатися і слово Боже слухати, і мови прості, що їх вживати в церкві ніяк не можна, що це буде великий гріх ...

...В Українській церкві, за її вільного життя, були вже спроби перекладу Святого Письма рідною мовою, можна було сподіватись, що вона і в відправах Богослужень перейде на рідну мову, але з тих часів, як її підбито під Московського патріарха, всякі спроби наблизити церковну відправу до народного розуміння категорично припинено. Московські ієрархи й до останнього часу твердять, що народна мова — це низька, базарна, — що нею лише сваритися можна, а молитися великий гріх. В наші часи слов’янська мова для нашого народу вже зовсім незрозуміла, але ієрархам до цього діла нема, — їм аби духівництво вміло правити по-слов’янському, хоч і без розуміння, а про народ байдуже. Отже, ієрархічний устрій завжди є ворожий до вживання рідної мови в церкві, і плід цієї ворожості ми вже маємо: це несвідомість народу в Христовій науці, байдужість його до всієї церкви і навіть до своєї нації, що так яскраво виявляється перед нашими очима ...

94. І. Прочитайте міркування подорожнього і спробуйте схарактеризувати його освіченість, інтелігентність, а також добу, до якої він належить.

Доля пророків-віщунів, як і доля гордих волелюбців, завжди нещаслива. Чи тому, що угледіти істину можна лише після того, як людина вип’є гірку чашу людської зневаги; чи тому, що люди ніколи не вірять правдивим віщуванням, а сліпо йдуть манівцями чи путівцями лжі. І завжди чомусь пророків вважали носителями зла і всілякої кривди. Тому можці-державці і їхні лакузи з легкою душею вбивали пророків, щоб вони своїми правдивими словами не скаламучували сумнівів щодо безгріховності владців. А простий люд залюбки жбурляв у своїх пророків камінням, бо в щирості своїй завжди вірив велеможцям. Одвіку так ведеться. Але одвіку земля народжувала прозірливців, що своїм словом, ба, навіть смертю утверджують Істину, в якій би одежі вона не з’являлась, якому богу не молилась би. Хто зна, для чого вона, та Істина, з’являється на Світ. Але з’являється і живе незнищенно. Уб’ють її люди в одному кінці — вона народиться в іншому. Згноять у ямі, спалять у вогнищі, а вона, дивись, народилась серед боліт чи в лісових хащах і знову приходить до людей. Будить їхнє сумління, бентежить дух, бунтує серце, вигострює слово, вкладає в руки меч ... Щоб бути знищеною і знову народитись в іншому краї, обізватись кволим, але невмирущим словом.

Про це розмислював сам із собою, бродячи дорогами полянської землі, втомлений-перевтомлений чоловік. Ні старий, ні молодий, ні високий, ні низький, ні чорнявий, ні білявий. А так собі: чоловік як чоловік. Був зодягнений у сіру від пилюки полотняну сорочку і такі ж ногавки. В добрих постолах. За плечима перекинута полотняна торба. Тільки й дива того, що, коли витягне з торби вербову сопіль та почне вигравати, здавалося, усе довкола оживало, світилося, яскріло. Як і його світлі під світлими бровами очі. І душа ніби усміхалась новим надіям (Р. Іванченко. “Олег Віщий”).

II. Стисло перекажіть думки подорожнього. Свій переказ запишіть.

95. Прочитайте речення вголос. З’ясуйте значення фразеологізмів.

1. Шлях стелився їм далекий (3. Тулуб). 2. Здається мені, що до моєї матінки й дорога терном та колючою ожиною заросла (І. Нечуй-Левицький). 3. Може, назавжди розійдуться їхні дороги (О. Гончар). 4. Той правий, хто йде прямою стежкою, а не збоку (Панас Мирний). 5. Коли б знав чоловік, що доля готує йому через якийсь проміжок часу, тоді б десятою дорогою обминав непевні стежки (М. Стельмах).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити