Підручник Українська мова 10 клас (рівень стандарту) - І. П. Ющук - Богдан 2018

ОРФОЕПІЧНА НОРМА

§ 23. Вимова звуків

У процесі говоріння діють дві тенденції: мовець, з одного боку, прагне полегшити собі вимовляння звуків, а з другого — намагається чіткіше донести їх (тобто всі їхні ознаки) до слухача, щоб той правильно зрозумів його. Отже, звукова організація мовлення — це певного мірою компроміс між названими двома тенденціями. З цього випливає ще одна важлива ознака мовлення — його милозвучність.

В українській мові протягом багатьох століть виробилася чітка вимова звуків та звукосполучень, яка забезпечує максимальне взаєморозуміння між людьми і водночас добре пристосована до роботи органів мовлення. У ній переважає тон (голос): до складу слів входить приблизно 40 відсотків голосних і стільки ж сонорних та дзвінких, глухі тут становлять лише п’яту частину всіх звуків, при чому дзвінкі в ній, як правило, не оглушуються, а глухі перед дзвінкими звучать дзвінко. Не випадково українську мову вважають однією з наймилозвучніших мов світу.

Система правил літературної вимови звуків у різних фонетичних позиціях та звукосполученнях, а також наголошування слів та інтонування речень називається орфоепією. Дотримання правил орфоепії полегшує мовне спілкування людей і забезпечує милозвучність мовлення.

Трапляються два типи вимовних помилок: під впливом діалектів і під впливом писемної форми слів.

І. Під впливом діалектів бувають такі порушення орфоепічних норм:

1) вимова ненаголошеного голосного [о] як [а] або [у]: [даро́га] або [дуро́га] замість [доро́га], [малако́] або [мулуко́] замість [молоко́];

2) змішування [и] та [і]: [к’іслий] замість [кислий], [х’ітрий] замість [хитрий], [г’ірло] замість [гирло], [шис'т'] замість [ш’іст'];

3) оглушення дзвінких приголосних і сонорного [в] у кінці слова та перед глухими: [хл'іп] замість [хл'іб], [сат] замість [сад], [моро́с] замість [моро́з], [сте́шка] замість [сте́жка], [мохти] замість [могти], [кроф] замість [кроу], [лафка] замість [лаука];

4) вимова щілинного [ж] на місці зімкнено-щілинного []: [ра́жу] замість [ра́у], [провожа́ти] замість [провоа́ти];

5) дуже м’яка вимова м’яких зубних [с'], [ц'], [з], [] з наближенням до шиплячих:

6) м’яка вимова шиплячого [ч]: [ч'ай], [ч'у́́ти], [шч'у́ка], [шч'ока́]; шиплячі пом’якшуються лише перед [і] та перед закінченнями іменників середнього роду й III відміни жіночого роду:

7) поява призвуків [ц'] та [дз'] у м’яких зубних [т'] і [д']:

несильний призвук [ц'] є нормативним лише в звукосполученні [с'т']:

8) вимова запозиченого звука [ф] як звукосполучення [хв]: [хва́брика] замість [фа́брика]; і навпаки: [ф’іст] замість [хв’іст];

9) неправильне наголошування деяких слів та форм на зразок: [випадок] замість [ви́падок], [буде́] замість [бу́де], [йде́мо] замість [йдеимо́] і под.

II. Під впливом написання бувають такі порушення орфоепічних норм:

1) побуквене прочитання дієслівних кінцівок -шся, -ться: [сни́шс'а], [сни́т'с'а], [сн'а́т'с'а] замість [сни́с':а], [сни́ц':а], [сн'а́ц':а];

2) роздільне прочитання буквосполучень , , що позначають один звук: [насад-жуйу], [нагород-жувати] замість [насауйу], [нагоро́увати]; роздільно прочитуються ці буквосполучення лише тоді, коли д належить до префікса, а ж, з — до кореня: [п’іддж-живи́ти], [наддз-звича́йний];

3) вимова підряд двох звуків [тс]: [бра́тство] замість [бра́цтво], [солда́тський] замість [солда́ц'кий] тощо.

Ці та інші вимовні помилки утруднюють адекватне сприймання мови й часто роблять її не зовсім милозвучною.

115. Прочитайте вголос подані парами слова, правильно промовляючи звуки. З’ясуйте значення кожного слова.

1. Полити — палити. Мостити — мастити. Просувати — прасувати. Золити — залити. Компанія — кампанія. 2. Копати — купати. Коток — куток. Вкосити — вкусити. Зобастий — зубастий. Порох — порух. 3. Грим — грім. Бик — бік. Кинь — кінь. Загин — загін. Мовчить — мовчіть. Мий — мій. Виє — віє. 4. Гадка — гатка. Казка — каска. Гриб — грип. Паз — пас. Мимохідь — мимохіть. 5. Воджу — вожу. Ладжу — лажу. Каджу — кажу. Саджу — сажа. Загороджу — загорожу. 6. Грав — граф. Рив — риф. Шавка — шафка. Фастів — хвастав. Фірма — хвіртка. Форпост — хворост. 7. Вчаться — праця. Вчиться — криниця. Щулиться — вулиця. Дивіться — дільниця. Вчишся — піднісся. Боїшся — узлісся.

116. І. Виразно прочитайте уривок, правильно вимовляючи всі звуки.

— А ти знаєш, — сказав Володька, — у Бондаренчихи налилися вже ранні яблука, а стара попхалася на базар. Їй-право!

— Та ну!

— Правду тобі кажу.

— Ні, не хочу, — відповів Рубін. — У мене, брат, стільки всячини за плечима, що не знаю, як мене й терпить Каленик Романович. По зав’язку! Рад, а не можу. Кажеш, поспіли?

— На весь провулок пахтять. Ось ходім.

— Понюхати? Ну що ж, понюхати можна. Ходім.

Рубін відклав книжку і пішов за при́ятелем не на вулицю, а кудись через перелази і дірки в огорожах. Вийшли вони в глухий завулок. Завулок біг круто вниз, весь заріс кущами білої акації.

Стежка йшла по самому дну ярочка, бо цей провулок був разом з тим і сточищем, куди весною і в грози збігали потоки води. Садиби й сади по схилах не спускалися низько, а обережно спинялися своїми огорожами по самій бровці ярочка.

Хлопці, як вийшли в завулок, так і загубилися в заростях акації, гігантських будяків і дикої лози. Зовні ці зарості здавалися непролазними джунглями, насправді ж при землі вони були попробивані десятками доріжок, рухатися по яких здебільшого доводилося рачки ...

Сад Бондаренчихи від моря акацієвих джунглів відділяла лише сяка-така огорожа з дроту, заліза та дощечок з дерев’яної тари... Все тут було скопане, прополене, вигладжене, висмикане, полите, підв’язане. Стежечки́ Бондаренчиха поси́пала білим піском, в тіні під грушею біліли вискреблені до восково́го кольору лавочка і стіл.

Над усією красою світило сонце, пролітав вітрець, гойдаючи гілки вишень, яблунь і груш.

Краєвид зачарував Рубіна. Та ось вітрець обернувся і війнув не в садок, а з саду. І зразу ніздрі Рубіна затрепетали. Ні з чим не зрівняний аромат першого яблука пролинув над світом. Рубін втяг повітря і занімів. За огорожею, за десять метрів від неї, підносилася вгору яблуня, обважена плодами, що нагинали гілки до землі.

Стовбур, вибілений до сяйва розпеченого заліза, світився проти сонця, він був низький, і перша гілка відходила од нього за півтора метра від ґрунту. Щоб вона не відчахнулася під вагою фруктів, Бондаренчиха підперла її дубовою розсохою. Три молоді пружні гілки і на них десяток яблук опускалися до самої землі. Не треба було навіть рук підіймати! Стань рядом, зривай і клади за пазуху (І. Сенченко).

II. Дайте відповіді на питання. Обґрунтуйте їх.

1. Чим заманив Володька свого товариша йти в чужий сад по яблука?

2. Чи Рубін справді не хотів яблук?

3. Місцевість, якою йшли хлопці, була рівна чи похила?

4. Чи хлопці відкрито йшли по яблука?

5. Що свідчить, що сад був добре доглянутий?

117. Прочитайте вірш уголос. Зверніть зокрема увагу на правильне прочитання буквосполучень -ться і -шся.

Днів щасливих ніколи не вдасться забуть.

Рук не вдасться забуть, що мене обнімають.

Губ не вдасться забуть, що любов мою п’ють,

Що любов мою п’ють І ніяк не спивають.

Бо як серце моє відпочинку не зна,

Як воно ані вдень, ні вночі не змовкає,

Так в любові моїй не дістанешся дна,

Не дістанешся дна,

Не добачишся краю.

В теплий вирій летять восени журавлі,

В теплий вирій летять, а весною вертають.

Та любов зостається на рідній землі,

Та любов зостається І нас зігріває!

Є. Гуцало

118. Прочитайте вголос скоромовки, жодного разу не збившись.

1. Через грядку гріб тхір ямку. 2. Сидить Прокіп — кипить окріп, пішов Прокіп — кипить окріп. Як при Прокопові кипів окріп, так і без Прокопа кипить окріп. 3. їхали крамарі, стали на горі та й забалакались про Прокопа, про Прокопиху і про маленькі прокопенята. 4. Наш полковник полковникував, поки виполковникувався. 5. Перепел підпадьомкає, перепілка перепідпадьомкає, а маленькі перепеленята перепідпідпадьомкають.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити