Підручник Українська мова 10 клас (рівень стандарту) - І. П. Ющук - Богдан 2018

ОРФОГРАФІЧНА НОРМА

§ 31. Вживання апострофа

Апостроф в українському письмі вживається для позначення вимови я, ю, є, ї після твердих приголосних як двох звуків: м’яч [мйач], комп’ютер [компйу́тер], з’єднаний [зйе́днаний], об’їзд [обйі́зд], бур’ян [бурйа́н], миш’як [мишйа́к], Х’юстон [хйу́стон]. Апостроф у таких словах дорівнює звукові [й].

У незапозичених словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних (“мавпа Буф”), якщо губний стоїть на початку кореня, після голосного або р: в’язати, зв’язок, п’ять, вп’ятьох, в’юн, нав’ючений, м’яч, В’ячеслав; здоров’я, рум’яний, риб’ячий, сім’я, сім’ю, сім’єю, солов’їний, Прокоп’юк; сурм’яний, арф’яр, черв’як.

В інших випадках у цій позиції апостроф не ставиться: свято, тьмяний, різьбяр, різдвяний, духмяний, мавпячий, Звягіль.

Після р перед я, ю, є, ї апостроф ставиться тільки тоді, коли в літературній вимові далі чується звук [й]: бур’ян [бурйан], сузір’я, у сузір’ї, з матір’ю, бар’єр, кар’єра. Якщо ж такий звук не чується, апостроф не ставиться: ряст [р'аст], порятунок, буря, гарячий, трюк, Рєпін.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів та словотвірних частин, що закінчуються на приголосний: з’ясувати, роз’єднати, під’юдити, від’їзд, без’ядерний, між’ярусний, дит’ясла, пів’яблука, пів’їдальні, Мін’юст.

Це правило стосується також іншомовних слів: ад’ютант, кон’юнктура, кон’юнктивіт, ін’єкція, пан’європейський.

В іншомовних словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних (“мавпа Буф”), після р, після шиплячих (“ще їжджу”) та після г, к, х, якщо далі чується звук й: комп’ютер [компйутер], інтерв’ю, прем’єра, миш’як, Х’юстон, Рейк’явік, П’ємонт, Лук’ян, Мар’ян, Валер’ян, Аляб’єв, Григор’єв, Монтеск’є, Руж’є.

Але апостроф у цій позиції не ставиться, якщо я, ю, є позначають пом’якшення попереднього приголосного (це переважно слова, запозичені з французької мови): бюст [б’уст] (хоч можлива й вимова [бйуст]), бюджет, бюро, пюре, кювет, фюзеляж, пюпітр, гравюра, кюрі, гяур, гюрза, манікюр, рюкзак, варяг, Мюллер, Гюйгенс, Бядуля.

152. Слова запишіть у дві колонки: 1) зі вставленим апострофом; 2) без апострофа.

Св..ятковий, різд..яний, острів..янин, духм..яний, сурм..яний, медв..яний, зм..яклий, присв..ята, слов..яни, тьм..яний, дзв..якнути, цв..ях, пір..я, рутв..яний, знічев..я, ін..єкція, моркв..яний, мавп..ячий, з..ясувати, різьб..яр, ім..я.

З других букв першої колонки повинно скластися слово, яким закінчується вислів Іммануїла Канта: “Закон, що живе в нас, називається…”.

153. І. Прочитайте уважно текст, звертаючи увагу на написання слів.

— Чого ти, Чіпко, плачеш? — стріва Оришка.

Чіпка жаліється, плаче… Бере його Оришка за руку, поведе в хату, почне умовляти:

— Не ходи туди, сину! Не ходи, моя дитино! Бач, які то лихі діти: б’ють тебе, малого, зобижають… Не ходи!..

Утишиться трохи Чіпка, сяде на колінах у баби або приляже голівкою. Щоб забавити дитину, почне йому баба казочку про рябеньку курочку або про горобця — доброго молодця… Чіпка слухає — й дума: “І чого отой дід з бабою плаче? чого тая курочка кудкудаче?.. І чому тій билині зразу не поколихати горобця — доброго молодця?!”

Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлоп’я рівняло казку до життя, а життя до казки — і само собі міркувало, дивувалося… В казці звірі та птиці те саме й так само говорять, як і люди… А так — птиці щебечуть, воли ревуть, собаки гавкають… І ніхто не знає, що вони кажуть… “А добре б — дознатись: що то каже скотина, як іде ревучи з поля додому? яку пісню співає пташка в лузі?.. І про що то розмовляє травиця між собою, коли, мов жива, шелестить малими листочками!..”

— Чи воли, бабусю, говорять?.. — питає Чіпка в Оришки.

— Бог їх зна, сину… Кажуть би то, що говорять.

— А птиці?

— І птиці говорять…

Щедрою рукою перекладала баба з своєї старої в молоду Чіпчину голову усе, що заховала її шістдесятилітня пам’ять. А Чіпка не брав — гарбав усе те! (Панас Мирний).

II. Напишіть твір-роздум на тему “Казка в моєму житті”.

154. Прочитайте речення вголос. З’ясуйте значення фразеологізмів.

1. Знаю, чом тобі всі нелюб’язні; Петро нав’яз тобі в зуби (І. Котляревський). 2. Кожен вишукував товариша по своєму пір’ю. 3. — Та вже ж і на моїй колись вулиці буде свято! — додала вона, скрутнувши головою (3 тв. Панаса Мирного). 4. Заморивши черв’яка, козацтво повело розмову (О. Стороженко). 5. Це була маленька на зріст, підстрижена по-хлоп’ячому дівчинка, яка лише минулого літа з’явилася на горизонті (В. Земляк).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити