Підручник Українська мова 10 клас (рівень стандарту) - І. П. Ющук - Богдан 2018
МОРФОЛОГІЧНА НОРМА
§ 56. Закінчення іменників II відміни в давальному й місцевому відмінках однини
1. У давальному відмінку однини іменники II відміни чоловічого роду назви істот мають переважно закінчення -ові, -еві (батькові, водієві, коневі, орлові), назви неістот — закінчення -у (дню, лісу, столу). Але й ці іменники можуть мати закінчення -ові, -еві: дневі, лісові, столові.
Іноді, щоб уникнути двозначності (допомога заводу — і чия?, і кому?), вживають лише закінчення -ові, -еві: допомога заводові. Якщо підряд стоїть кілька іменників чоловічого роду в давальному відмінку, то ці закінчення вживають впереміш: Анатолію Миколайовичеві Кіндратенку.
Іменники середнього роду звичайно мають закінчення -у, -ю: селу, полю, знанню. Однак у назвах істот на -ко та в деяких інших іменниках буває також закінчення -ові, -еві: дитятку і дитяткові, котятку і котяткові, серцю і серцеві, сонцю і сонцеві.
2. У місцевому відмінку однини іменники II відміни чоловічого роду назви істот теж мають переважно закінчення -ові, -еві (при батькові, водієві, на коневі, орлові), назви неістот — закінчення -і (при дні, у лісі, на столі) або після к, під наголосом та з прийменником по — закінчення -у (у будинку, у вулику, у степу, у соку, на боку і на боці, у гаю і у гаї, по лісу і по лісі, по столу і по столі).
Іменники середнього роду звичайно мають закінчення -і: у селі, полі, житті, вусі, прізвищі, сузір’ї. Але більшість іменників на -ко мають закінчення -у: у війську, ліжку, горнятку. Коли йдеться про малих істот, то може бути двояке закінчення: при малятку і при маляткові, на лошатку і на лошаткові. З прийменником по іменник набуває закінчення -у: по селу, по полю.
256. Перепишіть речення й визначте в них відмінки іменників II відміни.
1. У степу не було ні шляху, ні стежки, ні навіть людського сліду. 2. Проте старому січовику не треба було шляху. 3. Сонце, посуваючись по блакитному небу, піднімалося над степом все вище та вище. 4. На блакитному небі по одній займалися зірки. 5. Тут всяка могила на степу, всякий острівець на Дніпрі і навіть всяка скеля на березі говорять про минуле. 6. За річкою віз потягся лісом, поринаючи колесами в піску. 7. Весь ранок Рогоза ходив з Галею по монастирському садочку і поза огорожею в лісі (3 тв. А. Кащенка).
257. Випишіть спочатку словосполучення з іменником у давальному, потім — з іменником у місцевому відмінку.
Співав у хорі, плата переможцю, люблю перечити братові, добре при батькові, вдячний другові, дивно хлопцеві, зміни в розкладі, озеро серед степу, сонце в зеніті, знайомий батькові, цвіте в травні, сусідові дякую, пізнав по голосу.
3 других букв прочитаєте початок прислів’я: «Птицю пізнати по пір’ю, а …».
258. Прочитайте речення вголос. З’ясуйте значення фразеологізмів.
1. Дарованому коневі в зуби не заглядають. 2. Він на своєму віку звідав усього. Був Шовкун на коні, був і під конем. 3. — Скажи: «Я їй цього не забуду!» Хай вона це запише собі на лобі! (З тв. Панаса Мирного). 4. Нема гірше, каже народна мудрість, як сидіти на чужому возі (Л. Дмитерко). 5. — А в мене очі від природи на мокрому місці, — відповідає він і сміється (М. Стельмах).
259. Прочитайте уважно уривок. Уявіть намальовану в ньому картину. Вивчіть уривок напам’ять.
Доводилося вам їздити пізньої весни чи раннього літа по Україні? Міряли ви її безмірні шляхи зелених та рівних степів, де ніщо не забороняє вашим очам виміряти їх і вздовж, і вшир, і впоперек; де одні тільки високі могили нагадують вам про давнє життя людське, про бої та чвари, хижацькі заміри та криваві січі; де синє небо, побратавшись з веселою землею, розгортає над нею своє блакитне, безмірно високе, бездонно глибоке шатро; де тоне ваш погляд у безкрайому просторі, як і ваша душа — у безмірній безодні того світу та сяйва, синьої глибини та сизо-прозорої далечизни?.. Якщо вашим очам доводилося хоч раз бачити все те, то не забути вам того довіку.
Ось ранок, ясний та погожий ранок після короткої ночі. Зірочки кудись зникли — пурну́ли у синю безодню блакитного неба; край його горить-палає рожевим огнем; червонуваті хвилі ясного світу миготять серед темноти; понад степом віє її останнє зітхання; положисті балки дрімають серед темної тіні, а високі могили виблискують срібною росою; піднімається сизий туман і легесеньким димком, чіпляючись за рослину, стелеться по землі. Тихо, ніщо не шерхне, ніщо не писне… (Панас Мирний).
С. Васильківський. Український пейзаж.