Підручник Українська мова 10 клас (профільний рівень) - А. А. Ворон - Освіта 2018

УКРАЇНСЬКА ГРАФІКА. УКРАЇНСЬКА ОРФОГРАФІЯ ЯК УЧЕННЯ ПРО СИСТЕМУ ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТИХ ПРАВИЛ НАПИСАННЯ СЛІВ

§20 3 ІСТОРІЇ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ. ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

Який принцип правопису української мови є визначальним?

Орфографія (від гр. orthos — прямий, правильний, рівний і grapho — пишу) — розділ мовознавчої науки, в якому встановлюється система правил передачі звукової мови (слів і їхніх форм) на письмі.

138. «Найкращий епосів пояснити — це самому зробити». Прочитайте текст мовчки. Підготуйте розповідь про етапи формування українського правопису за самостійно складеним планом.

Перший етап в історії українського правопису тривав від XI до XVI ст. Це, власне, був не український, а слов’янський правопис, започаткований творцями слов’янської азбуки. Його великою мірою підтримували в Україні вихідці з Болгарії, які працювали тут. У період від XIV до XVI ст. у богослужбових текстах (частково й у світських) панував правопис, розроблений болгарським патріархом Євтиміем Тирновським. В Україні вплив цього правопису відчувався з кінця XIV ст. і тривав до 20-х років XVII ст.

Початок другого етапу в історії українського правопису пов’язаний із виходом 1619 року праці Мелетія Смотрицького «Ґрамматіка славенскія правилноє синтагма». Орфографія старослов’янської мови (староукраїнської писемності) вже більш пристосовується до української фонетики. Тоді було розмежовано значення букв г і ґ, запроваджено буквосполучення дж і дз для позначення відповідних українських звуків, узаконено вживання букви й.

Третій етап являв собою намагання знайти оптимальний варіант правопису сучасної української мови. Він припадає на XIX ст. Від того часу найвідоміші такі варіанти українського фонетичного правопису, як кулішівка, драгоманівка та желехівка. Перший варіант застосував Пантелеймон Куліш у «Записках о Южной Русі» (1856) та в «Граматці» (1857). Драгоманівку виробила в 70-х роках XIX ст. в Києві група українських діячів культури під керівництвом мовознавця Павла Житецького, до якої входив і Михайло Драгоманов. Він послідовно застосовував цей правопис у виданнях, здійснюваних ним за кордоном. Третій варіант українського правопису створив український вчений Євген Желехівський для власного «Малорусько- німецького словаря» (Львів, 1886). Цей правопис був закріплений у «Руській граматиці» Степана Смаль-Стоцького та Теодора Ґартнера, що вийшла 1893 р. у Львові. Докладніше він був оформлений мовною комісією при Науковому товаристві імені Тараса Шевченка, яка 1904 р. видала «Руську правопись зі словарцем». Із певними корективами желехівку використав Борис Грінченко у виданому ним чотиритомному «Словарі української мови» (1907—1909), більшість правописних правил, застосованих тут, діють і дотепер.

Четвертий етап унормування українського правопису відбувався й відбувається із залученням державних чинників. Після здобуття Україною незалежності Центральна Рада 17 січня 1918 р. видала «Головні правила українського правопису», які не охоплювали багатьох правописних явищ української мови. Тому в травні 1919 р. Українська академія наук схвалила «Найголовніші правила українського правопису», які було видано в 1921 р.

У 1933 р. цей правопис було переглянуто і значно перероблено з метою наближення до російської орфографії (вилучено літеру ґ, змінено правило вживання роду в деяких іншомовних словах).

У кінці 30-х років постало питання про нове врегулювання українського правопису. Новий проект українського правопису за редакцією Миколи Грунського, підготовлений у 1940 р., через воєнні обставини не було прийнято. Після деяких уточнень і виправлень у 1946 р. вийшов «Український правопис», а в 1960 р. — його друге, доповнене й виправлене видання.

Новий варіант затверджено 14 листопада 1989 р., а опубліковано в 1990 р. Головними досягненнями стало відновлення букви ґ та кличного відмінка (за радянських часів він був необов’язковим і називався кличною формою) (За І. Ющуком).

За матеріалами інтернет-джерел підготуйте повідомлення про зміни, що готувалися в українському правописі 1999 року. Чому ці нововведення не були запроваджені?

Українська орфографія побудована на фонетичному, морфологічному, історичному (традиційному) та диференційному принципах.

Фонетичний принцип орфографії полягає втому, що написання слова точно відображає його вимову: літо [літо], ЧИСТИЙ [ЧИСТИЙ].

Морфологічний принцип полягає в тому, що та сама частина (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах пишеться однаково, незалежно від їх звучання. За морфологічним принципом пишуться: ненаголошені голосні [весна, степовий), сумнівні приголосні (просьба, легко), префікси пре-, при-, прі-, з-, с-, роз-, без- (прекрасний, прикраса, прізвисько, зчепити, спитати), суфікси (печиво, спустошений), дієслівні форми на -ться, -шся (сміється, збираєшся).

Історичний (традиційний) принцип правопису полягає в тому, що слова, окремі їхні частини чи окремі букви пишуться так, як вони писалися раніше, за усталеною традицією. За історичним принципом в українському письмі вживаються букви я, ю, є, ї, щ (ярмарок, цятка, єдиний, синє, юшка, люди, їжак, щітка), м’який знак (дядько, синього); буквосполучення ри-, ли- між буквами на позначення приголосних звуків у корені українських слів (кривавий, глибокий); подвоєні букви в іншомовних словах (нетто, вілла, Голландія, Марокко).

Смисловий (диференційний) принцип вимагає різного написання однозвучних слів, що мають різне значення. До таких написань належать: вживання великої чи малої букви (орел — птах і Орел — місто, прізвище; біла церква і Біла Церква — місто), написання різних букв у корені однозвучних слів (кленок — від клен і клинок — від клин); написання слів разом чи окремо (зручний, проте дорогий; здогадався про те, читав уголос, вслухались у голос); написання окремо або через дефіс (працювати по-новому, по новому шляху).

Ваш коментар

139. Керуючись морфологічним принципом написання слів, уставте пропущені букви в споріднених словах.

Багатий — бага..ство, люди — лю..ство, громада — грома..ський, студент — студен..ський, гігант — гіган..ський, турист — турис..ський, пропагандист — пропаганди..ський, молотити — моло..ьба, просити — про..ьба, лічити — лі..ба, кіготь — кі..ті, віхоть — ві..ті, далекий — дал..ч, великий — вел..ч.

140. Спишіть текст, передаючи графічно подані у фонетичній транскрипції слова. Скажіть, які принципи правопису застосовуються.

Історики продовжують [спеиреичатиес'а] про час появи гопака як танцю. [в:ажайеиц':а], що танець з’явився близько ХVI—XVIII століть, [будучи] відлунням тренувань і вправ козаків [запор'із'койі с'іч’і]. Це був суто чоловічий танець: [козаки] утворювали коло, в центрі якого витанцьовував гетьман з булавою, і до нього поступово [приейеднувалис'а] інші козаки, ніби [п’ідтрймуйучи] свого воєначальника. Свою назву танець, а потім і бойове мистецтво, отримав від дієслова «гопати». У танці, який став невід’ємною частиною низки національних балетів і опер, [йакот]: «Тарас Бульба», «Маруся Богуславка», «Енеїда», «Запорожець за Дунаєм», — існують не тільки загальні для танцюристів рухи, але і виключно чоловічі та виключно жіночі. У [бойовому] гопаку всі рівні. Тим не менш, і академічний сценічний варіант гопака, і його бойовий різновид однаково [вимоглиев'і] до фізичної підготовки виконавців (3 журналу).

«Я хочу сказати своє слово». Закінчіть текст 2-3 реченнями про своє ставлення до національних танців.

Ваш конспект

Найчастіше слова пишемо так, як вони звучать. Тож провідним в українській мові є фонетичний принцип написання слів. Водночас дбаємо, щоб та сама частина слова в усіх словах писалася однаково, незалежно від її звучання: вимовляємо [брацтво], а пишемо братство, бо брат; [снйс':а] — снишся, бо сниш. Це морфологічний принцип. Іноді слова, які звучать однаково, пишемо по-різному: по-новому (прислівник) живемо і по новому (прийменник із прикметником) шляху. Такий принцип називається розрізнювальним. Деякі звуки в слові позначаємо на письмі за традицією: [йасний] — ясний. Це традиційний (історичний) принцип.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити