Українська мова 2 клас (з навчанням російською мовою)

ЧАСТИНА ДРУГА Післябукварний період


20 Свійська птиця


прокидатися (просыпаться)

покликати (позвать)

птаство (птицы)

Продовж речення, додаючи потрібні слова.

—   Кукуріку-у-у! — заспівав ….

—   Ко-ко-ко-ко-ко,— засокотали ….

—   Ґа-ґа-ґа,— подав голос … .

—   Ках-ках-ках,— закахкали ….

Прокинулася свійська птиця.

Настав ранок.

Почула це Марійка. Насипала в сито зерна. Покликала птаство на сніданок.

Побудуйте текст. Для цього із закінчених вами і поданих нижче речень виберіть початок, середину і кінець розповіді. Прочитайте увесь текст. Доберіть до нього заголовок.

Які свійські птахи є на малюнку? Назви їхніх діточок.

Тарас Шевченко

* * *

Тече вода із-за гаю

та попід горою.

Хлюпочуться качаточка

поміж осокою.

А качечка випливає

з качуром за ними,

ловить ряску, розмовляє

з дітками своїми.

Загадки

1. Плавала, купалася,

сухенькою зосталася.

2. Жовтенькі клубочки

ходять біля мами-квочки.

Слухаємо і читаємо з батьками підчас канікул

КРИВЕНЬКА КАЧЕЧКА

(Українська народна казка)

Були собі дід і баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують, а далі дід і каже бабі:

—               Ходімо в ліс по гриби!

От пішли, бере баба гриби, коли дивиться — у кущику гніздечко, а в ньому качечка.

От баба дідові:

—               Дивись, діду, яка гарна качечка!

А дід каже:

—               Візьмемо її додому, нехай у нас живе. Другого дня знов пішли дід і баба до лісу. Вертаються, а у них так прибрано, хліба

напечено, борщик зварений.

От вони до сусідів:

—               Хто це? Хто це? — Ніхто нічого не знає. От знов пішли дід і баба по гриби. Приходять додому — аж у них варенички

зварені. Вони знову до сусідів:

—        Чи не бачили кого?

—          Бачили дівчину, від криниці воду несла. Така гарна, тільки трошки кривенька.

—        Знаєш що, діду,— каже баба. Зробимо так: скажемо, що йдемо по гриби, а самі заховаємося, та й будемо виглядати, хто до нас понесе воду.

Стоять вони за коморою, дивляться, аж із їхньої хати виходить дівчина з коромислом.

Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату; дивляться, аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір'ячка. Вони взяли гніздечко й укинули в піч, воно там і згоріло…

Увійшла в хату дівчина, побачила діда й бабу, та до гніздечка — аж його нема. Вона тоді як заплаче:

—        Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною. А тепер, — каже, — не хочу!.. Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце…

От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла їх, сіла надворі й пряде…

Коли ж летить табунчик каченят. Побачили її, скинули по пір'ячку. Дівчина увертілася в пір'ячко, стала качечкою і полетіла з табунчиком.

ТЕЛЕСИК

(Українська народна казка)

Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. От баба і просить діда:

—            Поїдь, діду, в ліс, вирубай там деревинку та зроби колисочку. А я покладу деревинку в колисочку та й буду колихати.

Послухався дід, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку. Поклала баба ту деревинку в колисочку — колише й пісні співає.

Колихала-колихала, аж поки полягали вони ввечері спати. Встають уранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати. Та й назвали синка Івасиком-Телесиком.

Росте собі. От як підріс він, то й каже:

—            Зробіть мені, тату, золотий човник та срібнеє веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати.

От дід зробив золотий човник і срібнеє веселечко. Спустили на річку. Телесик сів у човник і поплив. Плаває по річці, ловить рибку та годує діда й бабу. Наловить, віддасть — і знову поїде.

Одного разу мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:

—   Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

Телесик почув та й каже:

—   Ближче, ближче, човнику, до бережка,— це ж моя матінка снідати принесла!

Приплив Івасик до бережка, наївся, напився і знову поплив рибку ловити.

А змія підслухала, як мати кликала Телесика, та й давай гукати грубим голосом:

—   Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

Почув Телесик і каже:

—   То не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля:

—   Ковалю! Скуй мені тоненький голосок, як у Телесикової матері! А не скуєш — я тебе з'їм!

Коваль і скував. Вона пішла до берега і кличе:

—   Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

Івасик подумав, що то мати кличе, та й каже:

—   Ближче, ближче, човнику, до бережка,— то ж мені матінка їсти принесла!

Та й приплив до бережка. А змія його схопила й понесла до своєї хати.

Приносить до хати та й каже своїй доньці:

—   Зміючко Оленко, натопи піч та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу.

От Оленка натопила піч, а тоді й говорить:

—   Сідай, Телесику, на лопату!

Він поклав на лопату руку.

—   Так? — питає.

—   Та ні! Сідай зовсім!

Він поклав голову.

—   Та ні! Сідай увесь!

—   Ну, то покажи,— каже Телесик,— бо я не знаю, як.

Вона й стала показувати. Та тільки зміючка Оленка сіла на лопату, як Телесик і вкинув її у піч. А сам замкнув хату, виліз на височенного явора та й сидить.

От змія прилітає з гостями:

—   Зміючко Оленко, відчини!

Ніхто не озивається.

—   Зміючко Оленко, відчини!

Нічого не чути.

Змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню, їдять — думають, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили надвір, качаються по траві й примовляють:

—   Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись!

А Телесик з явора:

—  Покотіться, поваліться, Оленчиного м'ясця наївшись!

Почули змії, давай слухати, хто це та де. Шукали, шукали та й угледіли Телесика на яворі. Кинулись до явора та й давай його гризти. Гризуть, гризуть, от-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик і просить їх:

—   Гуси-гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята та понесіть до батечка, до рідної матінки…

А гуси й кажуть:

—  Нехай тебе середні візьмуть!

А змії гризуть-гризуть… Аж летить знову табун гусей. Телесик так їх просить:

—   Гуси-гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята та понесіть до батечка, до рідної матінки…

А гуси кажуть:

—  Нехай тебе заднє візьме!

Сидить сердешний Телесик — от-от явір упаде!

Коли це летить собі одним-одне гусеня. Відбилось, насилу летить. Телесик до нього:

—                   Гуся-гуся, гусенятко!

Візьми мене на крилятко та понеси до батечка, до любої матінки…

—   Сідай,— каже гусеня та й ухопило його на крила. А змії за ним. Та таки не наздогнали.

От гусеня принесло та й посадило Телесика біля хати, а саме ходить по двору, пасеться. Баба побачила його й каже:

—   Піду впіймаю гусенятко та заріжу.

А Телесик просить:

—   Ні, бабо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.

Побачили Телесика дід та баба, зраділи. Обнімають Телесика, цілують. Нагодували гусенятко, напоїли ще й під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.

От вам казочка, а мені бубликів в'язочка.

Тамара Коломієць

* *

Кажу, кажу казку

за бубликів в'язку.

Один бублик — на зубок,

другий бублик — в козубок,

третій — у кишеню,

а четвертий — в жменю.

А онука — п'ятим буду пригощати.

Хай він бублика смакує,

хай над казкою міркує.

дзвоник є в коня

Дзвоник є в коня.

Наш кінь

дзвонить дзвоником:

дінь-дзінь!

Дзвонить дзвоником

весь день.

Тільки й чується:

—   Дзень-дзень!

Загадка

Хто «дзень-дзень» співає,

про перерву сповіщає?





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити