Українська мова 7 клас - Д.А. Кобцев - Освіта - 2015 рік

ТВІЙ ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИЧОК-ДОВІДНИЧОК

Абоне́нт — юридична чи фізична особа, яка має право на користування чимось.

Абстра́ктний — відірваний від дійсності, від життя.

Акаде́мія — назва найвищих державних наукових установ, завданням яких є розвиток наук або мистецтв.

Альтернати́ва — необхідність вибору між двома або кількома можливостями, що виключають одна одну.

Альто́вий — низький жіночий або дитячий голос; струнний або духовий інструмент низького регістру.

Анто́нім — пари слів із протилежним значенням.

А́рфа — щипковий музичний інструмент, що має форму трикутної рами з натягнутими на ній струнами.

Архімандри́т — найвище духовне звання в монахів.

Аско́льд — один з давньокиївських князів 2-ї пол, IX ст.

Ата́ка — навальний напад війська на ворога; вирішальний етап наступу.

Атле́тика — система фізичних вправ, спрямованих на виховання в людини спритності, сили, витривалості.

Багатомані́тний — який проявляється в різних формах і видах; різноманітний.

Бага́ття — купа дров, хмизу, ломаччя і т, ін., що горить; вогнище.

Багряни́ця — довгий верхній одяг з дорогої тканини багряного кольору, що його колись носили монархи.

Балабо́лка — про тих, хто любить поговорити, не може зупинитися, під час розмови; балакун.

Ба́лка — яр із пологими схилами.

Барабо́ля — діал, картопля.

Барві́нок — трав'яниста рослина з вічнозеленим листям і голубуватими квітами.

Батальйо́н — військовий підрозділ, що складається з кількох рот.

Бахма́ч — озброєний вершник.

Ба́хмач — місто, центр Бахмацького району Ченігівської області.

Баша́ — у Туреччині та Єгипті — титул найвищих урядовців, вельмож і генералів.

Баю́ра — велика, глибока калюжа.

Бере́ст — листяне дерево з коричнево-сірою корою і овальними, загостреними на кінці листками,

Блу́дний — який, блукає, постійно змінюючи місце перебування; про людину, що після довгих блукань з каяттям повертається до своєї родини.

Бляша́ний — листове залізо, дахове залізо.

Бовва́н — у язичників — статуя, що зображає бога; ідол.

Борона́ — сільськогосподарське знаряддя для розпушування землі.

Бра́ма — великі ворота при монументальних спорудах.

Бузина́ — кущ або деревце з родини жимолостевих із чорними або червоними ягодами.

Бузьки́ — діал., лелеки.

Бунчу́к — булава з металевою кулькою на кінці та прикрасою-китицею з кінського волосу; в давні часи широко застосовувалася в Україні (як ознака влади гетьманів).

Бурла́ка — людина без постійної роботи і постійного місця проживання.

Бурла́цький — прикм. до бурлака і бурлак.

Бурча́к — дзюркотливий, стрімкий потік води.

Бусурма́н — про людину іншої віри (про магометанина).

Буя́ти — виявлятися на повну силу, бути в розквіті; пишно, розкішно рости, розростатися.

Ва́лка — група людей, підвід, машин і т, ін., які рухаються одне за одним або стоять в одному ряду; група людей, які разом ідуть кудись.

Вальо́к — кусень, грудка.

Ва́рна — місто на Сході Болгарії, засноване в VI ст. до н.е.

Варяни́ця — виготовлений для вареників, розкачаний як коржик шматочок тіста, що його іноді варять і без начинки.

Ве́жа — вузька споруда, що заввишки значно більша, ніж завширшки; будується окремо або як складова частина фортеці, палацу і т. ін,; вишка для спостереження і передачі сигналів.

Велемо́вний — який багато говорить, балакучий; з великою кількістю зайвих слів; багатослівний.

Верве́чка — один з чотирьох мотузочків, на яких підвішено колиску; ряд кого-небудь, низка чого-небудь.

Ве́рста —давня назва східнослов'янської міри великих віддалей, що становила 1,06 км і вживалася до запровадження метричної системи.

Верства́ — те саме, що й верста.

Ви́гранити — відповідно обробляючи, утворювати грані на поверхні твердих речовин (каменів, металів, скла).

Ви́рій — теплі, південні краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи.

Вівся́нка — маленький перелітний жовтогрудий птах ряду горобиних; жовто-грудка.

Вівча́рик — дрібний перелітний співучий птах жовтувато-зелено-сірого забарвлення, із шилоподібним дзьобом.

Ві́длиск — те саме, що й відблиск — сяяння відбитого світла; відсвіт на якій-небудь поверхні.

Ві́нце — верхні краї посуду, здебільшого відігнуті, потовщені. По самі вінця.

Віскли́вий — пронизливо-високий, звичайно неголосний та протяжливий (про деякі звуки — голос, крик і т. ін,).

Ві́сла — найбільша річка басейну Балтійського моря. Протікає у Польщі.

Вітря́к — двигун, що діє за допомогою сили вітру.

Ві́ха — жердина, гілка (часто з віхтем на кінці), якою вказують дорогу, позначають межі ділянки тощо; те, що становить етап у розвитку кого-, чого-небудь.

Віче́ — у давній Русі — народні збори, що були вищим органом влади в деяких містах.

Вовкула́ка — за народними повір’ями — людина, що обертається на вовка.

Во́вня́ний — покрив, зістрижений або вичесаний із тварин (овець і кіз), з якого виготовляють пряжу.

Воло́шки — польові трав'янисти рослини із синіми квітками, що ростуть серед озимих культур.

Вохри́стий — який має колір вохри; жовтий або червоно-брунатний.

Всюдису́щий — який скрізь є, буває; про людину, яка всюди встигає, в усьому бере участь.

В'юни́тись — проходити, пролягати, текти тощо непрямо, вигинаючись, петляючи.

Га́ма — ряд гармонійно взаємопов'язаних відтінків кольору в образотворчому й декоративному мистецтві,

Ганніба́л — карфагенський полководець під час 2-ї Пунічної війни (218—201 рр. до н.е.). Вперше в історії воєнного мистецтва оточив і знищив удвічі більші сили римлян біля Канн.

Гапто́ваний — вишитий.

Гаптува́ти — вишивати шовковими, вкритими тонким шаром золота або срібла нитками різного ґатунку; взагалі вишивати.

Гармоні́йний — який знаходиться в чіткій відповідності з чим-небудь; сповнений гармонії.

Гарто́ваний — від дієслова гартувати — надавати металевим виробам твердості, міцності нагріванням до високої температури та наступним раптовим охолодженням.

Ге́ній — найвищий ступінь обдарованості людини, виразом якої є творчість, що має для життя суспільства історичне значення.

Ги́чка — стебло та листя коренеплодів; бадилля, ботвина.

Гі́дно — належним чином, як слід; достойно.

Гладки́й — який має повне тіло; вгодований, ситий.

Глей — пластична глина (здебільшого гончарна) сизого, червоного та інших кольорів.

Гли́ця — листя деяких дерев у вигляді голок, шпильок; хвоя.

Глузува́ти — уїдливо насміхатися; висміювати когось або щось.

Голомо́зий — без волосся на голові; лисий або голений.

Го́рно — проста відкрита піч для нагрівання або плавлення металів; піч для обпалювання керамічних виробів.

Горня́та — маленькі горщики.

Грані́т — кристалічна магматична гірська порода зернистої будови, що складається з кварцу, польових шпатів і слюди.

Граціо́зний — який відзначається витонченістю форми; витончено красивий (про художній твір і т. ін.).

Гребе́лька — зменш,-пестл. до гребля

Гре́бля — гідротехнічна споруда, що перегороджує річку або інший водотік для створення водосховищ, одержання енергії і т; ін.

Губе́рнія — у Росії від початку XVIII ст.— основна адміністративно- територіальна одиниця.

Гуркотня́ва — сильний гуркіт.

Ґа́нок — прибудова з площадкою і східцями, а подекуди з покрівлею біля входу в будинок.

Далина́ — простір, що видніється вдалині.

Дани́на — найдавніша форма оподаткування населення.

Дбайли́вий — який дбає, піклується про кого-, що-небудь; старанний, пильний.

Двоя́русний — який має два яруси.

Декорати́вний — живописний, мальовничий; розрахований на зовнішній ефект; показний.

День Святого Юрія — відзначається в Україні 6 травня за н. ст.

Деса́нт — війська, призначені для висадки або висаджені на територію, зайняту противником для ведення там бойових дій.

Джу́ра — в Україні у XVI-XVIII ст. — зброєносець у козацької старшини.

Дзвіни́ця — вежа для дзвонів на церкві, при церкві або окрема будівля з дзвонами.

Дивосві́т — дивовижний світ, який викликає захоплення, зачудування.

Диста́нція — відстань, проміжок між чим-небудь (у просторі, часі та ін.).

Ди́чка — дике, некультивоване плодове дерево; плід цієї рослини.

Дір — древньоруський київський князь, який князював близько середини IX ст.

Дові́льний — нічим не обмежений.

Доте́пи — кмітливі влучні вислови із сатиричними або жартівливими відтінками.

Древля́ни — стародавнє східнослов'янське плем'я, яке жило у прип’ятському Поліссі.

Дяк — служитель православної церкви, що допомагає священику під час богослужіння.

Екзоти́чний — незвичайний, дивовижний, надто мальовничий для даної місцевості, даного середовища, не властивий їм.

Екіпа́ж — особовий склад корабля, літака, танка і т. ін.

Експози́ція — експонати, розміщені в певній системі, у певному порядку.

Епі́тет — художнє означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії.

Епо́ха — великий період часу з визначними подіями, явищами або процесами в природі, суспільстві, науці, мистецтві і т. ін.

Ескадри́лья — тактичний підрозділ військово-повітряних сил, що складається з кількох ланок або загонів.

Ескі́з — попередній начерк малюнка, картини або частин її.

Етні́чний — стос, до якого-небудь народу, його культури.

Жари́на — вуглина жару; цяточка, шматочок якого-небудь предмета, що горить, світиться.

Жебоні́ти — говорити швидко, весело, з охотою, але неголосно.

Жму́рка — невелика хвиля на поверхні води.

Жовто́гру́дка — маленький перелітний жовтогрудий птах ряду горобиних; вівсянка.

Жорства́ — шматочки гірських порід або мінералів, утворених внаслідок вивітрювання чи обробки штучним способом.

Жупа́н — старовинний верхній чоловічий одяг, оздоблений хутром і позументом, що був поширений серед заможного козацтва та польської шляхти.

За́береги — нерухомі смуги льоду вздовж берегів водойми, коли суцільний льодовий покрив відсутній.

Завзя́тий — який виражає енергію, наполегливість, непохитність.

Заґрато́ваний — загороджений, закритий ґратами.

Закарбува́ти — фіксувати, зображувати на чому-небудь або в чомусь; закріплювати в думці, надовго запам'ятовувати.

Заме́т — наметена вітром кучугура снігу; великі купи чого-небудь.

Запору́ка — запевнення, гарантія в чому-небудь.

Засі́ки — відгороджені місця в коморі, зерносховищі і т. ін.; взагалі відгороджене місце для зберігання чого-не-будь.

Звабний — який приваблює, манить, спокушає; принадний, чарівний.

Зимовий Микола — святкується в Україні 19 грудня за н. ст.

Зі́лля — настій з деяких рослин, який використовується в народній медицині переважно з лікувальною метою.

Зо́дчий — художник-будівельник, архітектор; творець, будівничий.

І́волга — співучий птах середніх розмірів із родини горобцеподібних.

Індустріа́льний — який має розвинену промисловість; промисловий.

Інкрусту́вання — врізування і вклеювання в поверхню предмета шматочки інших матеріалів для оздоблення його.

Інтегра́ція — об'єднання в ціле будь- яких окремих частин.

Інтеле́кт — розум, здатність людини до мислення; рівень розумового розвитку.

Їздови́й — той, хто доглядає за кіньми та їздить ними.

Йорда́н — річка в західній частині Азії. З нею пов’язано багато християнських вірувань, зокрема — про хрещення Ісуса Христа.

Каза́н — металева, округлої форми посудина (з відкритою верхньою частиною) для варіння їжі, кип'ятіння води тощо; котел, чавун.

Кали́тка — торбина для грошей; гаманець.

Кам’яни́ця — кам'яна будівля; мурований будинок.

Камерто́н — невеликий сталевий інструмент із двома зубцями, який внаслідок удару видає звук певної висоти; використовується для настроювання музичних інструментів та під час хорового співу.

Кана́па — рід великих м'яких меблів.

Ка́пці — легкі туфлі, переважно для хати.

Карка́с — металева чи дерев'яна основа якої-небудь речі, споруди тощо; кістяк.

Карнава́л — народне гуляння, маскарад (нерідко просто неба), що супроводжується іграми, танцями. виступами художньої самодіяльності тощо.

Карфаге́н — стародавнє рабовласницьке місто-держава в Північній Африц, на березі Туніської затоки, Зосноване вихідцями з фінікійського міста Тіра в кінці IX ст. до н. е.

Ка́фа — колишя назва міста Феодосії в Криму.

Каяття́ — визнання своєї провини, вияв жалю з приводу своєї провини.

Ква́питись — намагатися робити що-небудь швидше; поспішати.

Кви́лити — жалібно стогнати, стиха плакати.

Кі́лія — місто в Одеській області, засноване в кінці VII ст. до н. е. як давньогрецьке місто-колонія.

Кипари́с — південне вічнозелене хвойне дерево, що має пірамідальну форму; використовується як цінна деревина.

Кита́йка — синя шовкова тканина, яку завозили з Китаю.

Ки́тиця — невеликий сніп соломи, зв’язаний з того кінця, де колоски; використовується для вкривання даху; скупчення квіток на одній гілці; жмуток ниток, волосся тощо.

Кі́тлик — казанок.

Клу́ня — будівля для зберігання снопів, сіна, полови тощо; стодола.

Колі́но — покоління в родоводі; рід; частина тіла, суглоб.

Коло́да — стовбур зрубаного дерева, очищений від гілля.

Коло́ддя — збірн. іменник до колода.

Коля́дка — старовинна обрядова Різдвяна пісня.

Комбінува́ння — сполучення, поєднування або розташовування чого-небудь у певному порядку.

Комірчи́на — приміщення в житловому будинку, де тримають продукти харчування, хатні речі тощо.

Конопля́нка — співочий птах ряду горобцеподібних, що живиться насінням бур'янів.

Консервато́рія — вищий музичний навчальний заклад.

Конта́кт — спілкування, зв'язок, тісні стосунки; взаєморозуміння.

Кора́лі — намисто (намистини) з коралів; взагалі намисто; вапнисті відклади деяких видів морських тварин — червоний, рожевий чи білий камінь, що його після обробки використовують як прикрасу, переважно намисто.

Корова́й — великий круглий пухкий хліб із прикрасами з тіста, що його печуть на весілля.

Коструба́тий — який має нерівну поверхню; шорсткий; нерівний, покручений.

Кошови́й — вождь, отаман козаків на Запорізькій Січі.

Кра́яти — різати що-небудь на шматки, на частини; вриватися в простір, у воду тощо.

Кре́мінь — дуже твердий мінерал — кварц чорного, бурого або жовтого кольору, який у давнину використовували для добування вогню.

Кремни́стий — укритий, устелений камінням; кам’янистий.

Креса́ло — залізне або сталеве знаряддя для викрешування вогню з кременю.

Крисла́тий — який має розложисте гілля, розкішну крону (про дерево, кущ); гіллястий.

Кри́ця — твердий ковкий метал сріблисто-сірого кольору, що становить собою сплав заліза з вуглецем та іншими домішками.

Кропив’я́нка — невелика співоча пташка ряду горобцеподібних; кропивник, волове око.

Кружа́лочка — зменш, ділянка якоїсь поверхні, формою схожа на коло.

Кубло́ — місце, житло птахів, зроблене з галуззя, листя тощо для відкладання яєць, висиджування й виведення пташат; гніздо.

Кулі́ш — густа каша (здебільшого з пшона).

Купина́ — велика кількість чого-небудь.

Ку́пінь — біла піна на воді під час її бурхливого вирування.

Ку́рінь — легка будівля, сторожка (на городах, баштанах і т, ін.); окрема частина Запорізького козацького війська.

Кутя́ — обрядова каша з ячмінних або пшеничних зерен, уживана з медом напередодні Різдва чи Водохреща.

Кучугу́ри — невелика полога гора; горб.

Кущува́тий — який росте кущем, кущами.

Ла́тка — площа, ділянка тощо, яка виразно відрізняється від чого-небудь; про маленький клаптик землі.

Лежа́нка — низька піч у вигляді тапчана для лежання; призначене для лежання, спання підвищення з дерева, глини тощо.

Лелі́яти — дбайливо, з любов'ю доглядати що-небудь.

Лемі́ш — частина плуга або іншого землерийного знаряддя, що підрізує шар землі знизу.

Лима́н — затока з морською водою в гирлі річки або озеро поблизу моря.

Лита́ври — ударний музичний інструмент, що має форму півкулі, отвір якої затягнений шкірою; різновид барабана.

Лиша́й — нижча рослина, тіло якої складається з гриба і водорості; росте на камінні, корі дерев, на землі.

Лі́гво — заглиблення або інше місце в землі, де живе тварина; вовче лігво.

Ліщи́на — кущ родини березових з їстівними плодами — горіхами; чагарник із кущів цієї рослини.

Логі́чно — внутрішня закономірність; розумно, послідовно.

Луна́ — відбиття звукових коливань від перешкоди; те, що доноситься здалеку; відгомін.

Лу́снути — зазнати цілковитого провалу, краху; сильно вдарити кого-, що-небудь об щось.

Лушпи́ння — тверде покриття насіння соняшника, проса, гречки і т, ін,; лузга; про що-небудь зовнішнє, що прикриває суть, справжній зміст, характер чогось.

М’я́та — багаторічна трав'яниста запашна рослина родини губоцвітих із довгасто-еліптичними листками та дрібними квітками, зібраними в густі пазушні кільця.

Магно́лія — субтропічне дерево або кущ із великими білими запашними квітками й темно-зеленим блискучим листям.

Ма́ра — істота або предмет, що уявляється комусь; привид, примара; міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки; уособлення нечистої сили.

Матери́нка — пахуча трав'яниста рослина родини губоцвітих із дрібними бузково-рожевими квітками.

Матіо́ла — трав'яниста декоративна рослина з дрібними бузковими квітками, що розкриваються вночі й мають сильний приємний запах; нічна фіалка.

Межигірський Спас — один з найдавніших давньоруських монастирів, заснований 988 р, грецькими монахами поблизу Києва.

Мемора́ндум — дипломатичний документ, у якому викладаються погляди уряду або урядів з якого-небудь питання.

Мере́жаний — нашитий на тканину візерунок нитками, бісером і т. ін.

Мере́живо — сітчаста тканина з узорами, якою оздоблюють одяг та інші предмети хатнього вжитку; те, що нагадує таку тканину.

Мигда́ль — південне невисоке дерево або кущ родини розоцвітих із ніжно-рожевими квітками та овальними плодами — горіхами.

Мли́кнути — (за текстом) позбавити життя; знищити щось погане.

Млин — споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та іншої енергії.

Моріжо́к — густа молода трава; мурава.

Набундю́чений — надутий, з розпущеними крилами; зарозумілий, пихатий,

Навзна́к — обличчям догори, на спині; на спину; упасти, простягтися і т. ін.

Надбання́ — те, що хто-небудь здобув, що йому належить; здобуток; результат роботи (позитивний); те нове, що має важливе значення для кого-, чого-небудь.

Нали́чник — накладна планка, що обрамляє вікна або двері.

Намисти́нки — те, з чого складається прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців і т, ін. яку жінки носять на шиї.

Нара́зі — поки що, зараз,

Нарко́тик — речовина, що збуджує або пригнічує центральну нервову систему людини й тварини; викликає залежність.

Натхне́нний — пристрасний; сповнений благородства, душевної краси. Невибагливий — який не потребує, не вимагає особливих умов.

Недола́дний — незграбний у рухах, неповороткий, невмілий.

Незбагне́нний — сильний, великий і т, ін, щодо свого вияву, прояву; надзвичайний.

Неологі́зм — нове слово, словосполучення , фразеологічний зворот, що з’являється у мові.

Нікоти́н — отруйна наркотична речовина, що міститься в тютюні.

Но́чви — довгаста посудина з розширеними доверху стінками для хатнього вжитку: виготовлення тіста, прання білизни, купання і т. ін.

Ночо́вки — зменш, до ночви.

Нумізма́т — людина, яка збирає, колекціонує, вивчає старовинні монети та значки.

Об’єкти́вно — те, що позбавлено упередження і суб'єктивного ставлення; неупереджено.

Обері́г — предмет, що, за деякими уявленнями, має чудодійну силу й приносить його власникові щастя, удачу, оберігає від небезпеки.

Обійстя́ — садиба, двір.

Обло́га — оточення військами укріпленого пункту (міста, фортеці і т. ін.) з метою оволодіння ним.

Обо́ра — відгороджена частина подвір'я з приміщеннями для худоби; загорода, загін.

О́брис — загальний вигляд предмета; зміст чого-небудь, що вимальовується в думках, в уяві, у планах і т. ін.

Обрядо́вий — встановлений обрядом; виконуваний під час відправлення обряду.

Огря́дний — дебелий, міцний поставою; кремезний; товстий, опасистий.

О́дуд — невеликий птах із довгим чубом, тонким, загнутим донизу дзьобом і яскравим строкатим забарвленням.

Озимина́ — сходи або посіви культур, які сіють восени і збирають наступного року.

Окрі́п — кипляча або дуже гаряча вода; кип'яток; те саме, що й кріп.

Опредме́чувати — надавати чому-небудь предметних форм; втілювати щось у предметних формах.

Ора́нка — пора, період, коли орють землю.

Ора́ч — той, хто обробляє землю; хлібороб.

О́рган — найбільший духовий клавішний музичний інструмент, що складається з набору труб, у які нагнітається повітря.

Орда́ — об’єднання кількох кочових племен під владою одного хана у тюркських і монгольських народів.

Орди́нці — ті, хто належали до орди. Орель — ліва притока Дніпра, бере початок у Харківській області.

Осаву́л — виборна службова особа, що обіймала одну з адміністративно-військових посад в Україні в XVII—XVIII ст.

Оселе́дець — старовинна чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові (у козаків); чуприна; невелика морська промислова риба, яку вживають у засоленому або копченому вигляді.

Ослі́н — переносна кімнатна лава для сидіння.

Осмута — сумний, зажурений вираз (очей, обличчя і т, ін.).

Ося́йни́й — освітлений, опромінений чим-небудь; який випромінює сяйво; променистий.

Ота́ва — трава, що відростає на місці скошеної або після випасання худоби.

Отама́н — виборний або призначений ватажок козацького війська.

Отете́рілий — розгублений, збентежений, переляканий.

О́трок — хлопець-підліток; у давній Русі — князівський чи боярський слуга, що входив до складу молодшої дружини; молодий дружинник.

Оша́тний — гарно, святково вдягнений; гарно, святково прибраний, прикрашений.

Па́ва — великий південноазіатський птах родини фазанових; горда, пихата людина; жінка з гордовитою поставою і плавною ходою.

Па́гінці — зменш.-пестл. до пагін.

Паго́ни — молода гілка або стеблина рослини; молоде, нове покоління; нащадки і т. ін.

Папі́рус — тропічна багаторічна трав’яниста рослина родини осокових; у єгиптян та інших стародавніх народів — матеріал для письма з цієї рослини.

Парадо́кс — несподіване явище, яке не відповідає звичайним науковим уявленням.

Паслі́н — дика трав'яниста або чагарникова рослина родини пасльонових.

Пашни́ця — хліб у зерні; зерно.

Паюва́ти — ділити що-небудь на частини.

Переки́нчики — той, хто перейшов на бік ворога; зрадник; той, хто відмовився від своїх переконань, поглядів від колишніх друзів.

Перекотипо́ле — напівчагарникова степова рослина, яка після достигання плодів обламується біля основи і перекочується на далекі відстані, розносячи своє насіння; той, хто не має визначеного місця у житті.

Пере́лі́г — земля, що ніколи не оброблялась; цілина.

Переме́ти — рибальська снасть із гачками, яку звичайно ставлять поперек течії річки.

Перли́на — перламутрова зернина кулястої або неправильної форми, що утворюється в черепашках деяких морських і прісноводних молюсків; найкращий зразки чого-небудь.

Пи́сок — те саме, що обличчя; діалкт. рот; губи тварини.

Пиша́тись — відчувати гордість за кого-небудь, бути сповненим гордості за щось; гордитися.

Підда́шник — виступ, карниз якої-небудь покрівлі.

Пи́сар — службова особа, що відала діловодством Коша Запорізької Січі; обирався на козацькій раді.

Пісни́й — у якому відсутні м'ясні та молочні продукти; скоромний.

Пісто́ль — пістолет; елемент бойового гопака — удар у стрибку однією ногою вбік.

Побуто́вий — який трапляється в побуті, в повсякденному житті.

По́взик — маленька лісова пташка ряду горобцеподібних, яка добре лазить по деревах уверх і вниз головою; поповзень.

По́вінь — розлиття річки під час весняного розтавання снігу, льоду або внаслідок тривалих дощів чи великих злив.

Пові́р'я — давні перекази, основані на уявленнях про зв'язки між явищами навколишнього світу та долею людини.

Подви́жницький — самовідданий.

Поку́ть — в українській селянській хаті — куток, розміщений по діагоналі від печі, та місце біля нього.

Поло́ва — відходи при обмолочуванні й очищуванні зерна; що-небудь невагоме, несерйозне.

Полони́на — безліса ділянка верхнього поясу Українських Карпат, яка використовується для пасовиська та сінокосу.

Полу́да — білувата пляма на рогівці ока, більмо; те, що приховує, закриває що-небудь від очей, заважає правильно розцінювати щось: зняти з очей полуду.

Полукі́пок — 30 снопів скошеного або зжатого хліба, складених колоссям усередину й прикритих одним снопом зверху.

Популя́рний — який став загальновідомим, здобув загальне визнання, схвалення; який набув значного поширення серед населення; дуже поширений, широко вживаний і т. ін.

По́рох — найдрібніші частинки чого-небудь, порошкоподібна маса: стерти на порох.

Поро́ша — пухкий сніг, перший або який щойно випав.

Поталани́ло — про успіх, сприятливий збіг обставин, щасливу нагоду тощо; пощастило,

Пра́дідний — належний предкам, прадідам; властивий давнім часам, старовині.

Пра́щури — далекі предки, родоначальники.

Примхли́вий — який відзначається несподіваними формами; вигадливий.

Прина́да — те, що вабить; спокуса; притягальна сила чого-небудь.

Припо́на — мотузок, ремінь, ланцюг і т, ін., яким прив’язують кого-, що- небудь.

При́чіпок — щось причеплене (менше до більшого).

Пріорите́т — переважне, провідне значення кого-, чого-небудь; перевага над кимсь, чимсь.

Про́сторінь — вільний, великий обшир; площа чого-небудь на земній поверхні; територія,

Прося́кнутий — наскрізь насичений, сповнений чим-небудь.

Протекція — заступництво, впливова підтримка, прихильність із боку кого-небудь, що сприяє влаштуванню чиїх-небудь справ, чиїйсь кар'єрі.

Прототи́п — конкретна особа, факти життя або риси характеру якої покладено в основу образу літературного персонажа.

Прудко — з великою швидкістю, у прискореному темпі; стрімко; раптово.

Пу́гач — хижий нічний птах ряду совоподібних, який живиться дрібними гризунами.

Пу́ндики — рід печива або пиріжків; взагалі смачна їжа, ласощі.

Пуні́чні війни — війни між Римом і Карфагеном за панування у Західному Середземномор'ї, Перша Пунічна війна — 264-241 pp.; друга — 218201pp. до н.е, Третя Пунічна війні (149-146 до н. е.) закінчилась цілковитою поразкою Карфагену.

Пу́рпур — стародавня дорога тканина, пофарбована в темно-червоний або яскраво-червоний колір із фіолетовим відтінком; багрянець.

Ра́тище — заст. древко; спис.

Рахма́нний — смирний, тихий; спокійної вдачі.

Регі́стр — список, перелік чого-небудь; висота звучання голосу співака (співачки).

Релі́квія — річ, яку особливо шанують і зберігають як пам'ять про минуле.

Ремиґа́ти — відригувати та повторно пережовувати проковтнуту їжу (про деяких жуйних тварин).

Ре́мбрандт — Гарменс ван Рейн Рембрандт (1606—1669 pp.) — великий голландський живописець і гравер.

Рете́льно — яке здійснюється з урахуванням всіх дрібниць, деталей; ґрунтовно; надто уважно, пильно.

Рілля́ — виоране поле; зораний шар ґрунту.

Розгові́ння — скоромна їжа, яку вживають під час розговин у перший день після посту.

Роздо́лля — вільний, широкий простір; широчінь; відсутність будь-яких обмежень у чому-небудь; повна свобода дії.

Розмаї́ття — неоднорідне за змістом, формою, силою вияву і т. ін,; різне за кольором, тоном; різнобарвне.

Розп'я́ття — хрест із зображенням розп'ятого на ньому Ісуса Христа і саме зображення розп'ятого.

Ру́біж — лінія оборони, укріплень, місце розташування війська, передова позиція.

Ру́жа — троянда.

Ру́та — багаторічна напівкущова або трав'яниста рослина родини рутових, яка містить ефірну олію; уживається як символ привабливості, краси.

Рю́рик — рік народження невідомий, помер — 879 року. Ватажок варязької дружини, якого, згідно з літописною легендою, новгородці покликали князювати на Русь.

Рядни́на — цупке домоткане полотно з конопляної або лляної пряжі; одяг із такої тканини.

Ряст — багаторічна трав'яниста лікарська рослина з білими, жовтими, червонуватими або фіолетовими квіточками, зібраними в китиці; зелень, трава; земля, вкрита травою.

Сахалі́н — острі біля східних берегів Азії, на далекому Сході РФ.

Сва́ха — жінка, яка, добре знаючи весільні обряди, порядкує на весіллі; жінка, яка займається сватанням, влаштуванням шлюбів; мати або родичка одного з подружжя щодо батьків або родичів другого.

Сви́та — старовинний довгополий верхній одяг, звичайно з домотканого грубого сукна.

Святота́тство — образа чого-небудь дорогого, заповітного, глибоко шанованого.

Сеза́м — південна трав’яниста однорічна рослина, з насіння якої добувають олію; сезам, одчинись — уживається як жартівливе заклинання, коли хтось прагне розгадати яку-небудь таємницю, подолати якусь перешкоду.

Серпа́нок — легка прозора тканина; схожа на дим поволока, що обмежує видимість, скрадає обриси кого-, чого-небудь; пелена.

Сіно́п — Сінопська бухта в Туреччині.

Січови́к — козак Запорізької Січі.

Скі́фський — прикметник до скіфи — степові племена, які населяли південну частину території сучасної України в 1 тис. до н.е,— на початку 1 тис.н. е.

Слюда́ — прозорий шаруватий мінерал класу силікатів, що широко використовується в техніці.

Смере́ка — багаторічне вічнозелене хвойне дерево з конусоподібною кроною.

Смі́лка — пестл. до смола; трав'яниста рослина родини гвоздикових з яскраво-червоними квітками і з клейким угорі стеблом.

Смолоски́п — переносний світильник у вигляді палиці з намотаним на кінці просмоленим клоччям; факел.

Со́пка — горб або невисока гора округлої форми.

Спародіюва́ти — зобразити у смішному, карикатурному вигляді.

Сплав — поєднання різних елементів, частин і т, ін. чого-небудь.

Сплюндро́ваний — який зазнав руйнування, нищення, грабування, спустошення.

Ста́йня — спеціальне приміщення, будівля, де тримають коней; конюшня.

Ста́ни — групи людей, об'єднаних за родом занять, способом життя і т. ін.

Старши́на — в Україні в XVI — XVIII ст.— керівна заможна привілейована верхівка козацтва.

Сумлі́ння — усвідомлення й почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, совість.

Сумлі́ння — моральні принципи, погляди, переконання; совість.

Суцві́ття — квітконосне стебло разом з пуп'янками і квітками, зібраними у вигляді китиці, зонтика, кошика, колоса тощо.

Суцільнозва́рний — виготовлений способом розплавлення і сковування країв виробу, без болтів і заклепок.

Сфе́ра — замкнута поверхня, всі точки якої рівновіддалені від центра; сукупність умов, середовище, в якому що-небудь відбувається.

Табу́н — гурт копитних тварин (коней, оленів, верблюдів і т. ін.); зграя диких або свійських птахів.

Такти́ка — Складова частина військового мистецтва, що включає теорію й практику підготовки, організації та ведення бою; способи, прийоми досягнення певної мети; лінія поведінки когось.

Тера́са — літня (неопалювана) прибудова до будинку, відкрита або засклена; веранда.

Те́рем — у Київській Русі — високий боярський або князівський будинок у вигляді башти.

Терни́стий — вкритий тернами, колючими заростями; сповнений труднощів, злигоднів, страждань; важкий (про життєвий шлях людини).

Тин — огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт.

Ти́чки — довгі палиці, жердини, що використовується з різною метою.

Толо́ка — праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи, на яку скликають сусідів, родичів, товаришів (без оплати, а за частування).

Тона́льність — характер, сила звучання тону, голосу; основна емоційна настроєність твору.

Тоте́м — у первісних релігіях — тварина (рідше рослина, явище природи й т, ін.), що вважалася родоначальником і охоронцем роду або племені та була культовим об'єктом.

Трапезу́нд — столиця Трапезундської імперії, федальної грецької держави,

що утворилася на частині чорноморського узбережжя Малої Азії 1204 р. Деякий час влада Трапезунда поширювалась на південне узбережжя Криму. У 1461 р. Трапезунд було завойовано турками-османами.

Трипі́лля — археологічна культура ранніх землеробсько-скотарських племен Південно-Східної Європи, які жили в кінці 4 — на початку 2 тис, до н. е. Залишки її вперше було знайдено під час розкопок в Україні в селі Трипілля Київської області.

Тро́пи — слово або мовний зворот, вжиті в переносному, образному значенні.

Тур — вимерлий дикий бик; у народній поезії — символ, утілення велетенської сили й хоробрості.

Тю́пати — бігти, нешироко ступаючи, дрібного риссю (про тварин); швидко йти або повільно бігти маленькими кроками (про людей); рідше — іти повільно, через силу, плентатися.

Узва́р — солодкий відвар із сушених фруктів, що готується напередодні церковних свят — Різдва і Хрещення — як обрядова страва.

Уніка́льний — надзвичайний у якомусь відношенні; рідкісний, винятковий.

Фа́ктор — умова, рушійна сила будь- якого процесу, явища; чинник.

Феода́льний — який належить до суспільно-економічного ладу, основою якого була власність феодала на засоби виробництва, насамперед на землю, і неповна власність на основних виробників (кріпаків).

Філігра́нно — старанно, тонко оброблено; майстерно виконано.

Фламі́нго — тропічний водяний птах із ніжно-рожевим оперенням, з дуже довгою вигнутою шиєю й довгими ногами.

Форма́нт — частина слова, що змінює лексичне й граматичне значення кореня або основи; служить для словотвору і словозміни; афікс.

Функціонува́ння — виконання певних дій.

Хан — титул монарха, феодального правителя в багатьох країнах Сходу в середні віки, а також особа, що мала цей титул.

Характе́рник — чаклун, чарівник.

Хи́би — недогляд, помилки в чому-небудь; недоліки; фізичні вади, дефекти; несправності.

Химе́ри — дивовижні фантазії, нездійсненні мрії, витвори уяви; нереальні, безглузді плани, наміри, здійснити які неможливо.

Хльоснути — ударити рукою, долонею, видаючи дзвінкі звуки; ляснути; утворити свистячі звуки, швидко розсікаючи повітря.

Хлю́скіт — звуки від коливання, падіння води чи удару по її поверхні.

Хому́т — шийна частина кінської упряжі, що являє собою дерев'яний остов (кліщі), вкритий м’яким валиком.

Хору́гва́ — заст. прапор; прикріплене до довгого держака полотнище з зображенням Христа або інших святих, що його несуть під час хресного ходу, те саме, що й корогва.

Хору́нжий — особа, що носила прапор або корогву війська; прапороносець.

Хреща́тий — який має вигляд хреста; хрестоподібну форму (про листя, квітки) або в якого листя, квітки нагадують хрест (про рослини).

Хро́ніки — записи подій у часовій послідовності, зроблені сучасником; літописи.

Ху́тір — невелике селище, яке виникло внаслідок переселення людей із сіл, козачих станиць тощо; виселок.

Цара́т — державний лад на чолі з царем; царський режим.

Царедво́рець — особа, що обіймає посаду при царському дворі; придворний.

Ці́вка — тонкий струмінь води або якої-небудь рідини; безперервний потік сипкої речовини.

Цура́тися — триматися осторонь, уникати кого-, чого-небудь.

Ця́тка — маленька пляма на чому- небудь; щось дуже віддалене, ледь помітне.

Чаба́н — той, хто доглядає овець; овечий пастух.

Чаба́нський — прикм. до чабан — належний чабанові, такий, як у чабана; приготовлений за звичаєм чабанів.

Чага́р — зарості багаторічних дерев’янистих кущових рослин.

Чагарни́к — те саме, що й чагар.

«Ча́йка» — бойовий човен запорізьких козаків з вітрилами та веслами, обшитий зовні дошками або очеретом для кращої плавучості й захисту від ворога.

Ча́рка — велика (скляна) посудина для пиття вина та спиртних напоїв; келих.

Ча́ти — перебування на варті в певний проміжок часу; вартування.

Че́мно — шанобливо ввічливе ставлення до людей.

Череп’я́ний — зроблений з глини (переважно про посуд).

Чорно́биль — багаторічна трав'яниста рослина з чорнувато-бурим стеблом, різновид полину; використовується в медицині.

Чорногу́з — те саме, що лелека — великий перелітний птах із довгим прямим дзьобом та довгими ногами; боцун, бузько, бусел, гайстер та ін.

Чудотво́рець — той, хто творить чудеса; святий, який має такий хист.

Шар — однорідна за складом речовина, що суцільною масою вкриває кого-, що-небудь, простягаючись у просторі.

Шарова́ри — широкі штани особливого крою, що їх заправляють у халяви.

Ше́рех — глухий звук, шум від тертя чогось об що-небудь; шерхіт, шурхіт.

Ши́бка — скло в рамі вікна, дверей і т. ін.; скло, вийняте з рами або підготовлене для вставляння в раму.

Шипши́на — дикоросла троянда з простими квітками й зі стеблами, вкритими шипами, плоди якої багаті на вітамін С.

Шляхе́тний — який відзначається високими моральними якостями; який дістав добре виховання.

Шляхе́тський — належний шляхті, шляхтичам, тобто дрібному дворянству колишньої феодальної Польщі.

Шпо́ртатись — шукати, перебираючи що-небудь; займатися якою-небудь копіткою справою; робити що-небудь дуже повільно або невміло; порпатися.

Штоф — чотиригранна скляна посудина з короткою шийкою.

Шуга́ти — літаючи, швидко пересуватися в повітрі.

Шугну́ти — зіпхнути, скинути з чого-небудь; швидко втекти.

Щедрі́вка — старовинна українська обрядова новорічна пісня, що виконується 31 грудня та 1 січня (за старим стилем),

Ще́рба — навариста козацька юшка на борошні.

Щи́глик — невеликий співочий птах родини в'юркових, який має яскраве строкате оперення.

Юнна́ти — юний натураліст — член гуртка з вивчення природи.

Ю́рба — велике безладне, неорганізовано скупчення людей; натовп; звичайні люди, маса на відміну від героїв, обдарованих, видатних осіб.

Ярина́ — сходи або посіви ярих культур; городина, овочі.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити