Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 1. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ: БУТТЯ, МАТЕРІЯ

§ 3. Об’єктивне буття і буття людини

Спрямованість, прагнення до буття — природна життєва настанова кожної людини. М. Гайдеггер застерігав, що буття — те найближче для людини, що залишається для неї найвіддаленішим. Явища, що здаються найпростішими для людського розуміння, виявляються найскладнішими. Виникає запитання: як співвіднести розмаїття та єдність різних виявів буття з людиною?

Прагнення бути центром світобудови перетворює людину на іграшку непідвладних їй соціальних сил, вона стає ланкою певної ієрархічної структури. Отже, вищість людини в космічній ієрархії не спростовує того факту, що людська життєдіяльність є елементом більш загальної буттєвої сфери, яка об’єктивна й незалежна від людини, наприклад, природа, суспільство. Буття, за висловом Л. Фейєрбаха, є неосяжне «життєве море».

Така ситуація обумовлює відмову від спрощеного, буквального уявлення про Універсум (Всесвіт): його структура є ієрархією форм, різних за ступенем свого саморозвитку; на вершині цієї піраміди знаходиться людина як «володар» менш розвинених форм.

Більш оптимальна позиція полягає в розумінні буття як постійного перебігу величе, тої кількості можливостей. Людина в її життєдіяльності — одна з таких можливості. Завдання людини та людства — максимально використати цю можливість у своєму Існуванні, досягти максимальних успіхів.

Осмислюючи феномен буття, М. Гайдеггер зазначав, що в житті перемагає та людина, яка здатна «вслухатися» в буття, або людина, яка, на думку видатного гуманіста XX ст. А.Швейцера, перебуває в злагоді з буттям та сама із собою. Подібні погляди знаходимо у вітчизняній філософській традиції, зокрема в Г. Сковороди, у його концепції «сродної» праці.

Уявлення сучасної космології децентралізують Усесвіт, центр якого — усюди, а всі місця рівні між собою. Така обставина позбавила обмеженості ієрархічних уявлень про буття. Це сприяло поглибленому розумінню його людських виявів, питань про сутність людини, її пізнавальну та практичну діяльність, про психічну регуляцію діяльності тощо. Отже, на зміну ієрархічності приходить поліфонічність організації явищ духовного життя людини.

Сьогодні одномірним визначенням буття протистоїть розгляд його під кутом зору цінності людини, розмаїття (поліфонія) її виявів, кожен з яких розглядається як самоцінність. Світоглядна цінність такого підходу полягає у визнанні того, що світ має безліч проявів. Отже, пізнавати його можна за допомогою багатьох, навіть альтернативних (але рівнозначних) теорій. Цей підхід націлений на буття, яке постійно відкрите у своїх можливостях, причому не однієї, а множини можливостей.

В. Федько. Григорій Сковорода. 1986 р.

На запитання тирана Діонісія: «Що таке філософія?» — давньогрецький філософ Зенон відповів з викликом: «Презирство до смерті!» — за що був жорстоко побитий. Однак після цього Зенон підійшов до тирана, відкусив свій язик і виплюнув йому в лице: у філософа не було іншої зброї. Він був страчений, але люди наважилися напасти на тирана, закидали його камінням і звільнилися з рабства.

З огляду на сказане по-новому постає космологічна проблема «множини світів». Припущення, що світ нашої життєдіяльності один із множини світів, які співіснують «тут» і «тепер», репрезентоване явищами фактора незамінності в еволюційному розвитку. Індивідуальність, неповторність життєвих світів, утворених у межах людського способу буття, і, відповідно, індивідуальність контактів кожного із суб’єктів конкретного способу буття з буттям взагалі становить унікальність особистості.

Забезпечити співіснування цих імовірних світів можна завдяки здатності людини сприймати «іншість», що досягається в межах світовідношення, заснованого на пріоритеті спілкування як найвищої цінності буття.

Філософське осмислення людини в системі її відносин із Всесвітом дає змогу зробити висновок, що вона — істота соціальна, біологічна й космічна. Людина немислима без суспільства. До реальності її існування причетна не тільки вона сама, а й вся історія людства. Людина немислима поза її біологічною, психофізіологічною організацією; вона немислима поза Космосом, вплив якого постійно відчуває.

Український учений В. Вернадський увів термін «ноосфера», який визначає сферу живого й розумного на нашій планеті. Ноосфера є тим середовищем людини, яке здійснює на неї формоутворюючий вплив. Поєднання в цьому понятті біологічного (живого) й соціального (розумного) є основою розширеного розуміння терміна «середовище». Немає ніяких підстав уважати ноосферу тільки земним явищем, вона може мати й загальнокосмічний масштаб. Людина як частина ноосфери — це соціально-планетарно-космічна істота. (Ноосфера — новий еволюційний стан буття людства, при якому духовно- інтелектуальна діяльність людини є вирішальним фактором її розвитку).

Багатоманітність форм вияву буття порушує проблему самовизначення людини, яка повинна знайти своє місце, свій світ. Для цього потрібно з’ясувати сутність Усесвіту, його походження та розвиток. У міру становлення природничо-наукового знання, особливо астрономії та астрофізики, стали розробляти космологічні моделі, які мають непересічне світоглядно-філософське значення.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити