Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 2. ЛЮДИНА ТА ЇЇ БУТТЯ У СВІТІ

§ 2. Багатовимірність людини

Нині, коли людина усвідомлює себе творцем, коли вона набула відчуття величі за свої попередні, сьогоднішні й майбутні досягнення, потрібно враховувати життєві основи її буття. Тому вирішення проблеми людини вимагає різних підходів до її виміру.

Природне (біологічне) є виразом анатомічних, фізіологічних, генетичних явищ, а також нервових, мозкових, електрохімічних і деяких інших процесів людського організму.

Свідоме (психічне) — це внутрішній духовно-душевний світ людини, свідомі й несвідомі процеси, воля, мислення, переживання, пам’ять, характер, темперамент тощо.

Кожний аспект окремо не розкриває феномену людини в її цілісності. Якщо людина — розумна істота, то чим в такому випадку є мислення: чи підкоряється воно лише біологічним закономірностям, чи тільки соціальним? Однозначної відповіді бути не може, оскільки людське мислення — складно організований природний, свідомий (біопсихосоціальний) феномен, матеріальний субстрат якого підлягає біологічному виміру, але його зміст, конкретна наповненість — це взаємосплетіння психічного й соціального.

Уся філософія не має іншої мети, як відповідати на поставлені запитання, особливо на таке: «У чому полягає призначення людини взагалі й якими способами вона може швидше всього його досягти?»

Г. Й. Фіхте

Біологічне й соціальне існують в людині в єдності. Проте людина в прямому значенні цього слова істота соціальна. Ідея людини передбачає іншу людину, тобто інших людей. Ізоляція, відсутність спілкування зводить людину до тваринного існування.

Соціальна людина — це втілений дух і одухотворена тілесність. Вона — духовно-матеріальна істота, яка володіє розумом. І в той же час людина — суб’єкт праці, соціальних відносин і спілкування. Це не означає заперечення біологічного начала в людині, яке має також універсальний характер.

Причини біологічного (природного) характеру визначають індивідуально-неповторні особливості людей: набір генів, успадкований від батьків, є унікальним. Він несе інформацію, яка передбачає існування властивих лише цій людині ознак: особливості темпераменту, характеру, риси обличчя, статура тощо. Однак людина не просто біологічний вид, а передусім суб’єкт суспільних відносин. Від моменту народження вона включається в природний зв’язок явищ і підкоряється природній необхідності, а своїм особистісним рівнем звернена до соціального буття, суспільства, до історії і культури.

У різних пізнавальних і практичних цілях акценти на біологічному або соціально-психологічному в людині можуть зміщатися в той чи інший бік. Однак у кінцевому розумінні обов’язково має відбуватися їх поєднання. В іншому випадку розгляд цієї проблеми буде або природничо-науковим, біологічним дослідженням, або «чистою» культурологією.

Обмежений розгляд індивіда в тих чи інших рамках призводить до спрощеного тлумачення співвідношення біологічного й соціального в людині, на основі якого виникають різні версії панбіологізму та пансоціологізму. Наприклад, різні соціальні негаразди пояснюються непереборними природними якостями людини, зокрема генетичним впливом. Тому тільки генетика, узявши біологічну еволюцію «у свої руки», може відвести цю загрозу.

• Алегорія подвійної сутності людини: природної і соціальної.

Перебільшення генетичних факторів і селекційних можливостей є передумовою зменшення соціального начала в людині. Однак людина — природно-соціальна істота. Природа дає людині значно менше, ніж вимагає від неї життя в суспільстві. Абсолютизація соціальних важелів (виховання, освіта, засоби масової інформації) у зміні людської природи в «потрібний» бік не дає бажаних результатів. Культурологічна й політико-ідеологічна «штурмовщина» не мають історичного й соціального смислу — вони тільки дезорієнтують і позбавляють дієвості соціальні важелі.

Біосоціальна єдність людини виявляється вже при народженні. Механізм спадковості, який визначає біологічну сторону людини, включає й соціальну сутність. Хоча дитина з’являється на світ як людська істота, вона лише кандидат у людину. Її вводить у світ людей суспільство, яке регулює й наповнює поведінку індивіда соціальним змістом.

Людина є цілісною єдністю біологічного (організм), і психосоціального, і соціального рівнів, які формуються з двох начал — природного й соціального, спадкового й набутого в житті. При цьому людський індивід — не проста арифметична сума біологічного, психічного й соціального, а їх інтегральна єдність, яка веде до виникнення нового якісного ступеня — людської особистості.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити