Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 2. ЛЮДИНА ТА ЇЇ БУТТЯ У СВІТІ

§ 4. Людина і людство

Найбільш змістовним визначенням людського як організованої реальності є розуміння його природного існування в усьому багатстві взаємозв’язків. У ракурсі буття людське (антропосфера) зосереджується на аналізі проблеми «духовне — матеріальне». В аспекті пізнання людське вивчає «суб’єктно-об’єктні» відношення. Останнє підводить антропологію (вчення про людину) до дослідження суб’єктивності в ракурсах: «Я — Я», «Я — Ти», «Я — Ми», «Я —- Вони».

Зосередження на людській природі, «організованому тілі» виводить формулу «межа мого існування — моє тіло». Однак зведення людського до тілесної (природної) основи ігнорує соціальні можливості, які ведуть до цілеспрямованої поведінки та творчості.

Стихією цілісного людського існування, для якого найвищою цінністю є безперервність свого буття, що проходить через власні інтереси, потреби, прагнення, має існування (екзистенція). Межа мого існування — моє буття. Повнота розгортань значимого для мене сущого (реального) з позицій мого залучення до нього представлена рядом екзистенційних виявів: наявність, можливість, нетерпимість, уявність.

Наявне існування — це моє буття, малий світ, моя значимість. Людина, яка живе, задається ініціативами індивідуального життя, вони невіддільні від активності індивіда. Є активність — є світ індивіда, немає її — немає і його світу.

Можливе існування — здатність окреслювати перспективи, контури, горизонти можливих цілей, з якими будуть пов’язані життєві прагнення й задуми. Через постійну активність «Я» (самості) відбувається створення, значимого для людини світу.

Нетерпиме існування·, людина створена для життя, свободи, володіння власністю, прагнення до щастя. Однак досить часто дійсність виключає реалізацію цих складових існування: відбувається крах життя, його ідеалів.

Відірватися від повсякденного, наблизитися до епохального змушують пограничні ситуації, які ставлять безліч суто особистісних питань, загострюючи вічні теми вищих цілей людського існування: смислу, цінності нашого буття у світі. Як жити? Для чого жити?

Людина — єдність сутності та існування. У процесі діяльності людина переживає і відчуває, розуміє і виявляє свою особистісність (суб’єктивність). Показником рівня розвитку цивілізації є рівень її гуманності, який фіксує соціальну самоцінність особистості.

Уявне існування. Для всіх проявів екзистенції точкою відліку є наближеність пуття домене — мого «Я». Важелем поширення на буття творчої продуктивності виступають властивості «Я». Часто вони мають деформований (спотворений) характер, тоді «Я» занурюється в ілюзію, яка є проявом байдужого життя. Вихід із такої ситуації полягає в створенні різних програм і самопокладання. Наприклад, для А. Шопенгауера такою програмою є індивідуалізм, а М. Бубер убачав розгадку таємниці екзистенції в спільності.

У філософії індивідуального задаються ракурси особистісного. У вченні про людину особистості задається ракурс «унікально- суб'єктивного»·. індивідуально-значимі структури внутрішнього світу наповнюють його особистісним змістом. Це означає, що істинне є в індивіді; те, у чому він найбільше всього є самим собою, є його можливістю.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити