Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 3. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ ДУШІ, СВІДОМОСТІ ТА РОЗУМУ

§ 2. Поняття і структура свідомості

Душа і свідомість — це функції людського мозку, які прогресують разом із ним. Свідомість дитини розвивається одночасно з формуванням її мозку і процесом ускладнення різних видів поведінки, виховання, освіти. Порушення з тих чи інших причин функціонування мозку призводить і до порушення свідомості. Мислить, любить; ненавидить власне не мозок, а людина. Мозок — це частина цілого: особистості, суспільства, історії. Саме в складі такого цілого він функціонує як орган свідомості. Принципи індивідуальної роботи мозку и мислення постійно регулюються законами розвитку ВСІЄЇ людської культури.

Тривалий час у науці панувало дуалістичне уявлення про свідомість і мозок. Свідомість розглядалась як щось надфізичне, що знаходиться над мозком і користується ним як знаряддям для реалізації своїх цілей. Уважалось, що між духовно-ідеальним і матеріальним існує прірва.

Виходячи з того, що думка невіддільна від мозку як мислячої матерії і є його продуктом, вульгарні матеріалісти (Л. Бюхнер, О. Фогт, М. Молешотт, XIX ст.) вважали, що мислення приблизно так само відноситься до мозку, як жовч до печінки. Зведення свідомості до фізичних реакцій характерне і для такого напряму в психології (XX ст.), як біхевіоризм (Р. Уотсон).

Дослідники свідомості — видатні вчені І. Сєченов, І. Павлов, Н. Введенський, А. Ухтомський та їхні послідовники — розкрили рефлекторну природу психофізичних процесів. Це дало можливість зрозуміти психіку як систему активної діяльності, що розвивається під впливом зовнішнього світу. Поняття «рефлекс» відображає взаємозв’язок і взаємодію організму із зовнішнім світом через посередництво практичних дій організму. Істотною функцією умовного рефлексу є «сигналізація» про події зовнішнього світу, які ще будуть. Важливим принципом здійснення рефлекторної діяльності мозку є закріплення досягнутих результатів за допомогою механізму зворотного зв’язку. Завдання зворотного зв’язку полягає в постійному повідомленні мозку про ті події, що відбуваються в системі, якою він керує.

Однак психічна діяльність характеризується не тільки фізіологічними механізмами, а й змістом, тобто тим, що саме відображається мозком у реальній дійсності. Образ зовнішнього предмета, який переживається, є ідеальне, духовне, суб’єктивне; він не зводиться ні до об’єкта, ні до фізіологічних процесів, які відбуваються в мозку і породжують цей образ: ідея, образ вогню не опікає, а «духовний світ» («душу» людини) неможливо виявити фізичними приладами й хімічними реактивами. Свідомість — суб’єктивний образ об’єктивного світу. Як відображення дійсності, образ не існує поза конкретно-історичною особистістю з усіма її індивідуальними особливостями.

Іван Павлов

• Видатний російський учений - фізіолог, автор теорії рефлексів.

Іван Сєченов

• Видатний російський учений - фізіолог, дослідник свідомості.

Мозок є вмістилищем соціального. Його кора — це створена природною еволюцією спеціальна книжка, у якій спочатку первісний, а потім суспільний індивід записує всі необхідності (змістовний обсяг увібраного ним часу) свого життя.

П. Таранов

Думка про предмет ніколи не вичерпує всього багатства його властивостей і відношень. Суб’єктивність образу — це його ідеальність. «Річ» у голові — це образ, а реальна річ — це її прообраз. Якби образ предмета був не суб’єктивним, а тільки його матеріальним відображенням, то будь-яке пізнання було б неможливим. Ідеальність образу полягає в тому, що він не зводиться ні до зовнішніх об’єктів, ні до матеріальних фізіологічних процесів у мозку. Останні «будують» образ, є носіями ідеального змісту. Кожна думка — це обов’язково думка про щось. Ідеальне — це даність об’єкта суб’єкту. Тобто людині дані не фізіологічні стани її мозку, а зовнішній об’єкт — світ.

Відмінність між матеріальним та ідеальним знаходить вираження у відсутності збігу законів мислення із законами тих фізичних, хімічних, фізіологічних процесів, які одночасно відбуваються в мозку і становлять матеріальну основу свідомості. Крім того, одні й ті ж фізіологічні механізми здійснюють не тільки різні, а й прямо протилежні мисленнєві процеси.

Ідеальне протилежне матеріальному, але водночас зберігає постійну з ним єдність. У цьому випадку і душа, яка пов’язана з діяльністю мозку, має свою специфічну матеріальну «оболонку» — найтоншу «тканину» біополя, ауру, що надає їй відносно самостійного буття, існування.

Поняття «свідомість» неоднозначне. Залежно від того, на якому рівні психічного — біологічному чи соціальному, чуттєвому чи раціональному — здійснюється відображення, виявляється специфіка структурної організації свідомості. Пізнання, усвідомлення речей має різну глибину проникнення в об’єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси буденне, наукове, філософське, естетичне, релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості. Відчуття, уявлення, поняття, мислення створюють ядро свідомості. Однак вони не вичерпують його структурної повноти: свідомість містить і акт уваги як необхідний компонент, що стимулює пошук істини.

Сфера емоційного життя людини включає почуття як компоненти структури свідомості. У силу певного відношення до об’єкта знання одержують різну значимість для особистості, що знаходить свій вияв у переконаннях, вони «пронизані» глибокими й стійкими почуттями. Істинне пізнання світу містить як образне відображення, так і почуття.

Тільки через здійснення великих ідей людина виявляє в собі великий характер, що робить його шляхом для інших.

Г. В. Ф. Гегель

В основі всіх психологічних процесів є пам’ять — здатність фіксувати, зберігати й відтворювати інформацію.

Рушійною силою поведінки й свідомості людей є потреба — стан нестійкості організму як системи, що викликає прагнення, пошукову активність, вольове зусилля. Коли потреба знаходить свій предмет, то прагнення переходять у бажання. Воля — це факт свідомості, її практичне виявлення. Це не тільки вміння хотіти, бажати, а й психічний процес, що виявляється в діях, спрямованих на задоволення потреб.

Причина вчинків людей — у їхніх потребах. Мета — це відображена потреба у свідомості. Проте вона не кінцева, а похідна причина вчинків. У виникненні потреб, прагнень і бажань визначальну роль відіграє зовнішній світ. Він обумовлює поведінку людей не тільки безпосередньо, а й опосередковано через складний взаємозв’язок минулих вчинків, думок, почуттів і не тільки своїх, а й інших людей.

Людина існує не тільки сама в собі, а й для себе, це виявляється у зверненні на саму себе: вона усвідомлює себе через те, що робить, думає, відчуває. Вона усвідомлює себе як особистість, своє «Я», що виокремлює людину від усього, що її оточує. Самосвідомість — це усвідомлення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого становища в суспільстві.

Пізнаючи себе, людина, як зазначав Т. Манн, ніколи не залишається такою, якою вона була раніше. Самосвідомість з’явилась як відповідь на вимоги суспільних умов життя, які із самого початку вимагали від кожної людини вміння оцінити свої вчинки, слова й думки з позицій певних соціальних норм. Життя навчило людину самоконтролю й саморегулюванню, завдяки яким вона бере на себе повну відповідальність за результати своєї діяльності.

Самосвідомість тісно пов’язана з феноменом рефлексії, немовби розширюючи її смислове поле. Рефлексія — міркування особистості про саму себе, коли вона заглиблюється у своє внутрішнє духовне життя. Не рефлексуючи, людина не може усвідомити того, що відбувається в її душі, у її внутрішньому духовному світі. Рефлексія занурює нас у глибину нашої самості. Рівні рефлексії можуть бути різними — від елементарного самоусвідомлення до глибоких роздумів над сенсом свого буття, його моральним змістом. Осмислюючи свій внутрішній світ, людина може критично оцінити негативні сторони свого духовного світу (погані звички тощо).



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити