Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 3. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ ДУШІ, СВІДОМОСТІ ТА РОЗУМУ

§ 3. Походження і сутність свідомості

Учення біологів, фізіологів, антропологів, особливо еволюційна теорія Ч. Дарвіна, утвердили в науці думку, що свідомість виникла завдяки цільовій дії. Вона відіграла головну роль на початкових етапах становлення суспільства. Цілеспрямована діяльність забезпечує якісно новий рівень адаптації до середовища — соціальну адаптацію. Підпорядкована законам суспільного буття людей, цілеспрямована діяльність не фіксувалась у генах, а залежала від законів функціонування мозку, здатного до нових форм відображення. Увага акцентується на основних біологічних передумовах, які забезпечили перехід до свідомості як вищої форми відображення: унікальний людський мозок; вільні передні кінцівки в поєднанні з прямоходінням; особлива будова гортані, придатна для виразної мови. Прямоходіння як головну ознаку в життєдіяльності закріплює праця, яка потребує вивільнення руки для виконання нових складних операцій.

Такий чітко визначений, логічний підхід не завжди переконував у розкритті таємниці походження людини. Відкидаючи теологічну концепцію (свідомість є результатом творчості Бога), сумніваючись у натурфілософській (еволюційній), трудовій (марксистській) концепціях свідомості, людська допитливість знаходить інші пояснення її виникнення. З’являються переконання про її привнесення з вищих, позаземних цивілізацій (уфологічна концепція). Останнім часом з’явилося твердження, що свідомість — наслідок радіоактивного випромінювання, яке стало активним у результаті розлому земної кори в Африці (саме там знайдені стоянки первісної людини). Завдяки мутаціям людиноподібні мавпи втратили біологічні (тваринні) здатності адаптації до навколишнього середовища й змушені були звернутися до знарядь праці (радіологічна концепція).

Однак проблема виникнення, становлення Ношо sapiens залишається відкритою, до кінця не розгаданою. Її складність у системності (комплексності). Свідомість неможлива без соціальності, праці, мови, але й вони неможливі без свідомості. Одне не може існувати без іншого — у розумінні цього ключ до вирішення проблеми. Тобто свідомість, соціальність, мова, праця виникають постадійно (ієрархія черговості), а не разом. Вирішити проблему взаємозв’язку цих факторів можна через поєднання антропологічного, символічного й соціального підходів.

Мало мати сильний розум, головне вміти його застосовувати. У великих душах є як великі пороки, так і великі добродіяння. Той, хто йде дуже повільно, може пройти значно далі від того, хто біжить і віддаляється від цього шляху.

Р. Декарт

Становлення Homo sapiens — системний процес, у якому біологічні, культурні та суспільні зміни взаємодоповнювані. Людина — істота колективна, діє на основі комунікації й кооперації. Разом із тим становлення колективності (соціальний феномен) неможливе без антропологічних трансформацій: прямоходіння, звільнення верхніх кінцівок, створення знарядь праці тощо. Людина — істота мисляча. Проте формування її мисленнєвих здатностей неможливе без універсального знаково-інформаційного комунікативного засобу — мови, в основі виникнення якої є знову-таки біологічні механізми перенесення актів артикуляції з гортані до рота (язикові мускули). Людина — істота знаково-символічна, а найближчою умовою існування й реалізації знаково-символічних можливостей є мова. Це підкреслює роль соціальності в онтогенезідля формування повноцінної людської істоти, яка володіє мовою і здатна до її відтворення, необхідні соціальні зв’язки, їх відсутність закриває для індивіда можливість перспективи стати людиною.

Отже, антропологічне, знаково-символічне й соціальне включаються одне в одне, взаємотрансформуються і взаємоперетворюються. Необхідною умовою природно-історичного формування розумно мислячої, солідарно діючої людини є субстанційність праці, соціальність мови, свідомість, які не виводяться одне з одного, а є рівноцінними, рівновеликими, формуються разом через процес безперервного упорядкування, прогресивного ускладнення. Для цього потрібна адекватна антропологічна теорія, яка можлива як теорія одночасної єдності біологічного, соціального й гуманітарного, у чому й полягає велика складність її вирішення.

Основною суперечністю еволюційної теорії Дарвіна є проблема механізму перетворення інстинктивно-рефлекторної поведінки тварин у соціально-свідомі дії людини. Спроба перескочити цю прірву за допомогою поняття «діяльність тварин за допомогою знарядь» успіху не має, оскільки така діяльність спостерігається на стадії гомінід, передбачає наявність цілеспрямованої, результативної, спільної праці, яка неприйнятна для тваринного царства. (Гомініди — родина ряду приматів). (Онтогенез — індивідуальний розвиток будь-якого організму з моменту зародження до смерті).

Австралопітек Зинджантроп Пітекантроп Homo sapiens

Не існує також точної відповіді на запитання, чи є мислення архаїчних гомінід тваринним, чи воно - людсько-розумне. У груповому житті рельєфно виявляються як риси егоїзму (сильні інстинкти самозбереження індивіда), так і не менш сильні альтруїстичні інстинкти збереження потомства, одноплемінників (колективні форми турботи про дітей, жінок тощо). Якщо це так, то контур соціальності прямолінійно не виводиться ні з егоїзму, ні з альтруїзму. Становлення соціальності пов’язане з логікою взаємодії групового цілого — спільності.

Людина — істота общинна, колективна, усуспільнена, поза ними вона перебуває тільки в природному стані. Общинно- суспільний спосіб існування архаїчного предка людини обумовив формування механізму переробки й збереження колективного досвіду. Загибель індивіда не вела до загибелі плодів його зусиль.

У давньогрецькій філософії визначали три види духу людини. Перший вид — псюхе — душа як така. Вона подібна до тіла, це його двійник і образ, але позбавлений матеріальності. Псюхе — початок життя і джерело руху тіла. Вона залишає тіло після смерті й переміщається в Аїд (царство мертвих). Другий вид духу — тюмос. Це ефективно-вольова частина духу. Третій вид — ноос — розум. Псюхе (душа) розлите по всьому тілу, тюмос знаходиться в грудях, ноос — у діафрагмі. Богам і людям властиві всі три види духовності, тваринам — тільки два перших.

Тобто самоствердження розділилося на активність і спадковість. Остання, здобуваючи відносно автономне існування, нагромаджується, закріплюється, примножується, передається. Отже, соціальність стоїть біля джерел особливого модусу буття — колективно вироблюваної духовно-поведінкової формації, яка обумовлює взаємостворення особами одна одної.

До останнього належить цілком конкретний потенціал свідомості — здатність на основі групових понять будувати схеми потрібного майбутнього. Ці схеми безпосередньо обслуговуються відтворювальним процесом, який поділяється на матеріально- виробничий — господарське життєзабезпечення; кровно-родинний — демографічне життєзабезпечення; духовний процес — ідеально- ціннісна канва, культово-символічне, регламентаційне життєзабезпечення.

З розвитком мови закріплюється певний рівень свідомості, якому відповідає певний рівень спілкування спільноти, що детермінує відтворювальне життєзабезпечення. Прогресивно змінюючись у колективі, одне взаємообумовлює зростання іншого. У цьому й полягає сутність проблеми. Деталі — прерогатива антропологічних досліджень, що вирішуються в межах глобального еволюціонізму, який синтезує фрагменти неорганічної (космогонія), органічної (антропогонія) і соціальної (соціологія) еволюції.

За останні десятиріччя філософія свідомості почала більше орієнтуватися на природознавство, тому набула більш емпіричного, натуралістичного характеру. У дослідженнях значна увага акцентується на співвідношенні «духу» і «тіла», фізичних і психічних станів тощо. Нині велика роль приділяється питанням, які виникають на межі філософії та мови, когнітивної психології й комп’ютерного моделювання свідомості. До їх вивчення залучаються різні науки: еволюційна теорія, медицина, кібернетика, психологія, фізіологія, антропологія, антропосрціогенетика.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити