Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 3. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ ДУШІ, СВІДОМОСТІ ТА РОЗУМУ

§ 4. Свідомість, мова, розум

«Тільки людина, — зазначав Арістотель, — з усіх живих істот володіє мовою». Дійсно, тварини повідомляють одна одній певну інформацію. Наприклад, шимпанзе можуть передати кілька десятків звуків, у дельфінів існує складна система сигналізації, бджоли мають особливу сигнальну систему (комбінація різних фігур), за допомогою якої повідомляють рою про місце й шляхи до джерела їжі. Проте ці засоби сигналізації мають принципову відмінність від людської мови, яка слугує засобом вираження суб’єктивного стану, потребою щось повідомити.

Свідомість є, з одного боку, усвідомленням предмета, а з іншого — усвідомленням самої себе: свідомість того, що для неї є істинним, усвідомлення свого знання про це.

Г. В. Ф. Гегель

Сутність мови виявляється у функціях як засобу спілкування і як знаряддя мислення. Мова — це діяльність, сам процес спілкування, обміну думками, почуттями, побажаннями і т. п. Мова — це система змістовних, залежних форм: кожне слово має багато значень. Завдяки мові думки, емоції окремих людей перетворюються з їхнього надбання в суспільне. Конденсуючи в собі духовні цінності суспільства, виступаючи матеріальною формою конденсації й зберігання ідеальних моментів людської свідомості, мова виконує роль механізму соціальної спадкоємності.

Думки та почуття виражаються в діях, вчинках людини, у тому, що і як вона робить. Якими б засобами не виражалися думки, вони в кінцевому рахунку набувають словесної форми. Це особливе місце мови серед усіх комунікативних систем викликане її зв’язком із мисленням, яке виробляє зміст усіх повідомлень, що передаються засобами будь-якої знакової системи. Саме за допомогою мови (письмової та усної) думки людей передаються на величезні відстані, переходять з одного покоління в інше.

Зрозуміла за змістом і чітка за формою, думка виражається в дохідливій і послідовній мові.

Проте що означає сприйняти й зрозуміти висловлену думку? Сама по собі вона нематеріальна, її не можна сприйняти органами чуттів. Вираз «люди обмінюються думками через мову» не треба розуміти буквально. Той, хто слухає і сприймає матеріальне вираження слів (звуки) у їх зв’язку, усвідомлює те, що ними передається як думка. Це усвідомлення залежить від рівня культури того, хто слухає, читає. Взаєморозуміння приходить лише в тому випадку, якщо в мозку того, хто слухає, виникають уявлення й думки, тотожні тим, які висловлює той, хто говорить.

Слово має магічну силу. Знаменитий Езоп говорив, що «мова — це найкраще й найгірше у світі — за допомогою слова ми несемо як добро, так і зло.

Воно — знаряддя, за допомогою якого можна поранити й навіть убити».

Езоп

• Видатний давньогрецький мислитель, майстер слова й мистецтва впливу на людей.

Свідомість і мова утворюють єдність: у своєму існуванні вони передбачають одна одну як внутрішній, логічно оформлений ідеальний зміст передбачає свою зовнішню матеріальну форму. Мова є безпосередньою діяльністю думки, свідомості. Вона бере участь у процесі інтелектуальної діяльності як її чуттєва основа або знаряддя. Свідомість не тільки виявляє себе, а й формується за допомогою мови. Наші думки будуються відповідно до нашої мови й повинні їй відповідати. І навпаки, ми організовуємо нашу мову відповідно до логіки нашої думки. Зв’язок між свідомістю і мовою не механічний, а органічний. Їх не можна відокремити одну від одної, не порушивши цього зв’язку.

Мова і свідомість — єдині. У цій єдності детермінуючою стороною є свідомість, мислення: як специфічне відображення дійсності, воно створює форми й диктує закони свого мовного буття. Через свідомість і практику структура мови в кінцевому рахунку відображає в модифікованому вигляді структуру буття. Проте єдність — це не тотожність: свідомість відтворює дійсність, а мова визначає її і висловлює в думках.

Свідомість і мова створюють суперечливу єдність. Мова впливає на свідомість. Наприклад, стиль мислення в німецькій філософській культурі інший, аніж у французькій, це певного мірою залежить і від ментально-культурних особливостей національних мов цих народів. Проте ця залежність не абсолютна. Мова впливає на свідомість, мислення в тому плані, що вона спрямовує думку, надає їй мінливої, індивідуально неповторної, емоційно забарвленої форми.

Однак не все можна висловити за допомогою мови. Таємниці людської душі настільки глибокі, що для їх вираження мало слова, потрібна і поезія, і музика, і весь арсенал символічних засобів.

Свідомість — найвища, властива тільки людині й пов’язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому й цілеспрямованому відображенні дійсності, у попередньому передбаченні результатів минсленнєвих дій, у розумному регулюванні й самоконтролі поведінки людини.

Як адекватне осмислення реальності, свідомість реалізується в практичній і теоретичній діяльності, що передбачає формулювання задуму, мети, ідеї та ідеалу.

«Ідея» — поняття, яке орієнтоване на практичну реалізацію задумів. Творча діяльність свідомості тісно пов’язана з практичними потребами, які, відображаючись у голові людини, набувають характеру мети. Вона — ідеалізована потреба людини, такий суб’єктивний образ діяльності, в ідеальній формі якого передбачається результат цієї діяльності. Мета формується на основі всього спільного досвіду людства, завдяки їй визначаються соціальні, етичні, естетичні ідеали. Здатність до цілепокладання — специфіка людської свідомості, її кардинальна характеристика. В основі цільової діяльності — незадоволеність світом і потреба змінити його, надати йому форм, необхідних для людини та суспільства.

Істинна ідея не вимагає дозволу: вона мало турбується про те, визнається її право чи ні, Християнство не мало потреби ні у свободі друку, ні у свободі зібрань, щоб підкорити світ.

Е. Ренан

Людська думка здатна не тільки відображати існуюче, а й відриватися від нього, створюючи у свідомості ілюзорні, фантастичні уявлення. Думка може рухатись і за готовими шаблонами й прокладати нові шляхи, тобто має здатність до новаторства, творчості.

За способом розумової діяльності свідомість особистості можна поділити на два основних типи: розсудливість і розум. Ще Геракліт уважав, що тільки розум може сприймати природу в її всезагальності, русі й взаємозв’язках. Для Сократа розсудливість — середній, характерний для багатьох рівень мислення, здатність узгоджувати внутрішні правила із зовнішньою діяльністю. Платон був упевнений, що розум — це здатність споглядати суще в поняттях, а розсудливість достатня для буденного застосування в практичній діяльності. В Арістотеля розсудливість виявляє себе в окремих науках, а розум орієнтований на серце, він мислитель. М. Кузанський стверджував: сутність розсудливості — абстрактність. Розсудливість, що діє за певними правилами, уважав Б. Спіноза, є духовним автоматом, а розум слугує вищим регулятором суспільного життя й діяльності людини, спрямований на все- загальне благо.

І. Кант визначив розсудливість як пізнавальну здатність, яка дає можливість осягати загальне в предметах. Це орієнтована на досягнення практичних цілей здатність мислити завдяки поняттям за певними правилами. Потім з’являється скептицизм, коли розсудливість, усвідомивши себе, критикує свої догми, але ще з досить обмежених позицій. Третій, найвищий етап — розум, який володіє самостійністю й завдяки постійній самоперевірці має тенденції до самоудосконалення.

Ф. Гойя. Сон розуму народжує чудовиськ. 1797 р.

Останній висновок розуму — це визнання, що є нескінченна кількість речей, які перевищують його. Він слабкий, якщо не доходить до цього визнання. Де потрібно — необхідно сумніватися, де потрібно — говорити з впевненістю, де потрібно — визнавати своє безсилля. Хто так не робить — не розуміє сили розуму.

Б. Паскаль

За Гегелем, сутність роботи розсудливості полягає в розділенні цілісних об’єктів на складові частини. Він — тверда основа освіти. Розсудливість — метафізична, розум — діалектичний. Розсудливість і розум є моменти єдиного, внутрішньо суперечливого мислення, яке постійно розвивається. Розум охоплює суперечності в їх єдності, а його логічною формою є ідея.

Розум — найвищий ступінь логічного розуміння, теоретична, рефлексивна, філософськи мисляча свідомість, що оперує широкими узагальненнями й орієнтована на глибоке знання істини. На рівні розуму суб’єктивне досягає максимальної єдності з об’єктивним у смислі повноти й всесторонності розуміння.

Ефективність мислення залежить від минулого досвіду, реалістичності оцінки й розумових здібностей людини, що передбачає здатність оптимальної організації мислення, почуттів і поведінки людини. Чим досконаліша така організація, тим досконаліший розум.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити