Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 4. ПІЗНАННЯ ТА ЙОГО ОСНОВНІ ФОРМИ

§ 3. Види пізнання

Коли ми говоримо про знання взагалі, потрібно враховувати надзвичайну різноманітність видів єдиного по суті знання. Розвиток наук не просто відкрив безліч фактів, властивостей, законів, установив безліч істин - виробився специфічний тип мислення. Однак не потрібно плутати знання взагалі з його науковою формою. У повсякденному житті не всі проблеми, які постають перед людиною і суспільством, вимагають обов’язкового звернення до науки: книга життя відкрита не тільки вченому, а всім, хто здатен сприймати речі, відчувати й думати.

Типологію знання можна розрізняти за досвідом, на якому воно засноване. Тип тісно пов’язаний з. особливостями суб’єкта, який

пізнає. Життєве (житейське) пізнання і знання ґрунтується насамперед на спостереженні й кмітливості, воно має емпіричний характер і краще узгоджується з індивідуальним досвідом, ніж з абстрактними науковими побудовами. Значимість житейського знання не варто применшувати: здоровий глузд виявляється іноді більш проникливим, аніж розум ученого. Таке знання є важливою орієнтаційною основою поведінки людей, їхніх відносин між собою і природою. Ця форма знання розвивається і збагачується з прогресом наукового й художнього пізнання, вона тісно пов’язана з «мовою» людської культури в цілому.

Наукові знання передбачають пояснення фактів, їх осмислення. Вони дають відповіді на запитання не тільки як, але й чому процес протікає саме так. Наукове знання не визнає бездоказовості: те чи інше твердження стає науковим лише тоді, коли воно обґрунтоване. Наукове — це насамперед пояснювальне знання. Його сутність полягає в розумінні дійсності в її минулому, теперішньому й майбутньому, у достовірному узагальненні фактів. За випадковим воно знаходить необхідне, закономірне, за одиничним — загальне, і на цій основі здійснює передбачення різних явищ. Процес наукового пізнання за своєю суттю має творчий характер. Пізнавальний процес включає інтуїцію, здогад, уявлення, видумку, здоровий глузд.

У науковому пізнанні реальність утілюється у форму абстрактних понять і категорій, загальних принципів і законів, формули і знаки (наприклад, хімічні), у діаграми, схеми, криві, графіки тощо.

Практичне знання тісно пов’язане з науковим знанням. Відмінність між ними полягає в цільовій установці. Головна фігура наукового пізнання — учений, практичного — інженер або менеджер. Мета вченого — відкриття закономірностей, загальних принципів, інженера — створення нової речі, приладу, промислової технології тощо. Практика полягає в оволодінні речами, у пануванні над природою. Перетворюючи світ, практика перетворює і людину, і суспільство.

Художнє пізнання має певну специфіку, сутність якої — у цілісному відображенні світу й особливому становищі людини в ньому. Художній твір будується на образі, який покладає в основу творчості скепсис, а не на понятті. Сприйняття художнього образу передбачає розширення людського досвіду, який охоплює і сферу минулого, і сферу сьогоднішнього, і сферу майбутнього. Життєвий досвід у його художній формі не тільки збагачує людину баченням іншого життя, пізнанням раніше невідомого, а й сприйняттям складних почуттів, світу душевних переживань, моральних та інших проблем тощо. Цей досвід — пізнавальний, емоційний та моральний — створює зв’язок поколінь у загальному поступі всесвітньої історії.

Теорія, мій друже, суха, лише дерево життя вічно зеленіє.

Й. В. Ґете

Мішель Монтень

• Французький філософ, який у своїх ученнях використав скепсис.

Пам’ятник космонавтиці.

м. Москва

У мистецтві допускається художній вимисел, те, чого саме в такому вигляді немає, не було і, можливо, не буде в дійсності. Світ, який твориться уявленням, не повторює дійсного світу. Проте художній вимисел допустимий лише стосовно одиничної, конкретної форми виразу загального, але не власне загального.

У науці головне — позбутися всього одиничного, індивідуального, неповторного, утримати загальне у формі понять. Наука й мистецтво знаходяться в різних площинах. Науковість передбачає досить високий ступінь достовірності, факту, висновку, точності. Але точність — це не тільки математична формула, формалізована система суджень, це насамперед адекватність самого знання. Тому художнє зображення всіх проявів людської душі, наприклад у романах Ф. Достоєвського, може бути більш точним, аніж зображення особистості у творах професійного психолога.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити