Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 4. ПІЗНАННЯ ТА ЙОГО ОСНОВНІ ФОРМИ

§ 10. Форми і методи наукового пізнання

Розглядаючи специфіку наукового пізнання, потрібно охарактеризувати й основні методи, які тут застосовуються. На емпіричному рівні, як уже зазначалося, застосовують такі специфічні методи, як спостереження, вимірювання, експеримент, моделювання.

Спостереження — це певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв’язків досліджуваного об’єкта в природних умовах або в умовах експерименту. Спостереження полягає в цілеспрямованому сприйманні предметів дійсності для одержання безпосередніх чуттєвих даних про об’єкт пізнання. Структурними компонентами спостереження є: сам спостерігач, об’єкт дослідження, умови та засоби спостереження — прилади, установки, вимірювальні знаряддя.

Експеримент — це метод емпіричного рівня наукового пізнання чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою доцільно обраних чи штучно створених умов. Експеримент широко застосовують не лише в природничих науках, а й у соціальній практиці, де він відіграє значну роль у пізнанні та управлінні суспільними процесами.

Саме завдяки цій особливості експериментальний метод у науковому пізнанні набуває особливого значення й цінності. Окрім зазначених специфічних методів емпіричного рівня наукового пізнання, застосовуються також загальнонаукові методи, які є всезагальними методами й засобами пізнання та мислення. До них належать: аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування, узагальнення, моделювання, ідеалізація.

Аналіз — це розчленування предмета на його складові частини (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їх усебічного вивчення.

Синтез — це об’єднання раніше визначених частин (сторін, ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез суперечливі та взаємообумовлені методи наукового дослідження. Аналіз виконує попереднє розчленування предмета на складові частини й розгляд кожної з них.

Абстрагування — це метод відволікання від деяких властивостей та відношень об’єкта й одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях і відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового дослідження. Абстрагування сприяє проникненню пізнання в сутність явищ, руху пізнання від явища до сутності, розчленовує, схематизує цілісну рухому дійсність.

Узагальнення — це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об’єктів і здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального.

У процесі пізнання досить часто доводиться, використовуючи наявні знання, робити висновки, які є новим знанням про невідоме. Здійснюючи перехід від невідомого до відомого, ми відкриваємо загальні принципи. Або ж, навпаки, спираючись на загальні принципи, робимо висновки про окремі явища. Це здійснюється за допомогою таких методів, як індукція і дедукція.

Індукція — це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, це спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

Дедукція — це метод пізнання, за допомогою якого на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних закономірностей.

До наукових методів, що застосовуються на всіх рівнях, належить також моделювання. Моделювання — це вивчення об’єкта (оригіналу) шляхом створення та дослідження його копії (моделі), що замінює оригінал, ті його сторони та властивості, які є предметом наукового інтересу.

Ідеалізація — це спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об’єкти. Ідеалізація спрямована на процеси мислимої побудови можливих об’єктів.

До методів теоретичного рівня наукового пізнання, як уже зазначалося, належать: аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний, метод сходження від абстрактного до конкретного та єдності логічного й історичного.

Аксіоматичний метод — це метод теоретичного дослідження та побудови наукової теорії, за яким деякі її твердження приймаються як вихідні аксіоми, а всі інші положення виводяться з них шляхом міркування за певними логічними правилами.

Гіпотетико-дедуктивний метод — це метод наукового дослідження, який полягає у висуванні гіпотез про причини досліджуваних явищ і у виведенні з них висновків шляхом дедукції. Якщо одержані результати відповідають усім фактам, даним у гіпотезі, то гіпотеза визнається достовірним знанням. Гіпотетико-дедуктивний метод є важливою складовою частиною методології наукового пізнання, він дає змогу перевірити будь-яку наукову гіпотезу в складі гіпотетико-дедуктивної теорії.

Титульна сторінка до книжки Р. Декарта «Міркування про метод»

Логічний метод — це спосіб, за допомогою якого мислення відтворює реальний історичний процес у його теоретичній формі, у системі понять. За допомогою логічного методу відображаються основні етапи історичного розвитку об’єкта, його якісні зміни, акцентується увага на основній тенденції процесу історичного розвитку.

Аналіз методів наукового пізнання, їхнього змісту, специфіки, значення для пізнання дає змогу визначити науковий метод як внутрішню закономірність руху людського мислення. Методи обумовлюються особливостями об’єкта та предмета пізнання, законами їх розвитку, зафіксованими у свідомості суб’єкта пізнання. Метод формується та розвивається в процесі активного впливу суб’єкта на об’єкт, твориться суб’єктом, але визначається об’єктом пізнання.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити