Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 5. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ

§ 2. Закономірне, стихійне і випадкове в соціальній історії

Соціальна філософія як теоретично сформована система філософських поглядів на існування і розвиток суспільства виникла у 20-40-х роках XIX ст. Проте її проблематика починає формуватися ще в епоху античності. Наприклад, у «Державі» Платона вчення про суспільство розроблено в тісному зв’язку з теорією ідей. В епоху Середньовіччя суспільство розглядається як «Град Земний» (на відміну від «Граду Божого»). У Новий час Т. Гоббс і Дж. Локк розробляють концепцію суспільного договору й відповідно договірну концепцію держави. В епоху Просвітництва Ж.-Ж. Руссо висуває

концепцію нового суспільного договору. Позитивізм (О. Конт, Г. Спенсер) з його орієнтацією на наукове знання сприяв виокремленню з філософії специфічної науки про суспільство — соціології. Мислителі філософії життя і феноменологія привели до становлення соціології повсякденності, яка вивчає процес життя в суспільстві.

Людина як єдність природного й психологічного, як практично діюча істота, що символізує себе в продуктах своєї діяльності, спонукала появу ряду можливих

Оскільки я не міг змінити те, що поза мною, тому вирішив змінити те, що в мені. Я засвоїв вищу мораль і замість того, щоб займатися речами поза мною, займаюся собою.

Й. Г. Фіхте

філософських підходів до розуміння суспільства: натуралістичний, психологічний, діяльний, праксеологічний тощо.

Філософський підхід «від природи до суспільства» становить основу натуралістичних концепцій суспільства. У них наголошується на особливій, детермінуючій ролі географічних (клімат, ресурси корисних копалин, флора і фауна) і демографічних (населення) факторів, біології людини, що розглядається з позицій дарвінізму і генетики. Нині багато натуралістичних концепцій становлять хіба що історичний інтерес. Однак натуралістична концепція соціобіології ставить важливе завдання синтезу природних і суспільних наук. Шляхи реалізації цього завдання пов’язуються з вивченням еволюційно-генетичних передумов поведінки людини. Уважається, що гени й культура еволюціонують разом, тобто має місце генно-культурна еволюція. Соціобіологи дивляться на суспільство очима біологів, вони хочуть побачити в соціальному біологічне. Проте соціальне не є біологічним.

В основу психологізму в соціології (у програмі соціопсихологізму) покладено переконання, що в суспільному житті люди володіють лише тими властивостями, які випливають із законів природи людини й можуть бути до них зведені. Соціопсихологія конструює суспільство за образом і подібністю індивіда, а сам індивід розглядає ізольовано від суспільних умов (наприклад, матеріального виробництва). До того ж психологія тісно пов’язує феномени, які вона вивчає, з фізіологією організму. Тому вона, як правило, шукає детермінанту психологічного у фізіологічному.

Саме психічне соціопсихологія розуміє дуже вузько, як те, що постійно перебуває в «обіймах» фізіологічного. Проте психофізіологічне не пояснює феномени культури й соціальної практики.

Інстинктивізм, насамперед фрейдизм, виявився найбільш впливовим напрямом соціопсихології, значення якого й нині велике. Він убачає витоки соціального в інстинктах людини. Кількість інстинктів, як зазначають дослідники, становить від кількох до 15 тисяч. Для З. Фрейда головним є інстинкт життя — Ерос та інстинкт смерті — Танатос. Боротьба цих інстинктів на фоні гіпер- сексуальності людини знаходиться в основі соціального буття. Релігія, мораль, соціальні почуття покликані послабити занадто сильний інстинкт агресивності людини. Суть агресії в тому, що соціально й морально несприятливі імпульси витісняються в несвідоме, звідки вони знову й знову прориваються, руйнуючи систему норм і заборон цивілізації, у «над Я» (свідоме). Перепоною інстинкту агресії є надбання духовної культури.

Макс Вебер

• Видатний німецький мислитель-філософ, економіст, історик, «батько соціології і політики».

У концепції соціальної дії одержали свій подальший розвиток принципові положення соціопсихології (М. Вебер, Т. Парсонс). Соціальна дія завжди особистісна й осмислена, вона пов’язує діючу особу з іншими суб’єктами. М. Вебер уважав, що соціальна філософія, яку він характеризував як теоретичну соціологію, повинна вивчати насамперед поведінку та діяльність людей. Основні положення його соціально-філософських поглядів були покладені в основу створеної ним теорії соціальної дії. За М. Вебером, соціальна філософія покликана досліджувати відносини всіх сфер людської діяльності — економічної, правової, моральної, релігійної та ін. Суспільство постає як взаємодія особистостей і соціальних груп на основі узгодження їхніх інтересів, мови, релігії, моралі.

Соціальні дії становлять систему свідомої, осмисленої взаємодії людей. У ній кожна людина враховує вплив своїх дій на інших людей та їхню відповідну реакцію. Проте соціолог повинен розібратися не тільки в змісті, а й у мотивах дій людей, заснованих на тих чи інших духовних цінностях. Іншими словами, необхідно осмислити, зрозуміти зміст духовного світу суб’єктів соціальної дії. Осмисливши це, соціологія постає як розуміюча.

У своїй розуміючій соціології мислитель виходить із того, що розуміння соціальних дій і внутрішнього світу суб’єктів може бути як логічним (осмисленим за допомогою понять), так і чисто емоційно-психологічним. В останньому випадку розуміння досягається шляхом «вживання», «входження» соціального у внутрішній світ суб’єкта соціальної дії. Цей процес називається співпереживанням (емпатією). І перший, і другий рівні розуміння соціальних дій, з яких складається суспільне життя людей, відіграють свою роль і призначення.

З позицій своїх міркувань філософ запропонував вирішення проблеми цінностей: вони є установкою тієї чи іншої історичної епохи, є властивим для епохи спрямуванням інтересу. Тобто підкреслюється земна, соціально-історична природа цінностей. Разом із тим соціальний філософ сам виходить із певної системи цінностей, які повинен ураховувати під час своїх досліджень.

Важливе місце в соціальній філософії М. Вебера займає концепція ідеальних типів. Під цим поняттям розуміється певна ідеальна модель того, що найбільш корисно для людини, об’єктивно відповідає її інтересам у певний момент і взагалі в сучасну епоху. У ролі ідеальних типів можуть виступати моральні, політичні, релігійні та інші цінності, а також установки і дії людей, правила й норми поведінки, традиції, які з них випливають. Ідеальні типи немовби характеризують сутність оптимальних суспільних станів: влади, міжособистісного спілкування, індивідуальної групової свідомості. Через це вони є своєрідними орієнтирами й критеріями. Виходячи з них, необхідно вносити зміни в духовне, політичне й матеріальне життя людей. Ідеальні типи сприяють внесенню доцільності в мислення і поведінку людей, організовують суспільне життя.

В історичному процесі, переконаний М. Вебер, зростає ступінь осмисленості та раціональності дій людей (на прикладі розвитку капіталізму). Значно зростає соціальна роль науки, яка є найбільш «чистим» утіленням принципу раціональності. Правова держава, функціонування якої цілком базується на раціональній взаємодії інтересів громадян, які підкоряються закону, загальнозначимим політичним і моральним цінностям, також є проявом раціональності.

Теорію функціонування суспільства як цілісної системи розробив Т. Парсонс. У своїй основній праці «Структура соціальної дії» він виступив за аналітичний реалізм у дослідженні суспільства. Це означало, що система теоретичних понять повинна більш або менш правильно відображати риси реального світу або процеси, що відбуваються в ньому.

У рамках функціональної теорії соціальної організації Т. Парсонс визначає чотири рівні організації соціальних систем.

Перший — це окремі людські індивіди, які взаємодіють між собою відповідно до своїх соціальних ролей. Тут Т. Парсонс услід за М. Вебером розвиває теорію соціальної дії, яка становить основний зміст його вчення про суспільство.

Другий — це колективи, у які організовуються індивіди згідно зі своїми соціальними ролями.

Третій — це соціальні інститути, до яких можна віднести освіту, політику, право, мистецтво і т. д.

Четвертий рівень — це суспільство як цілісна система, що створюється в процесі взаємодії індивідів, колективів і соціальних інститутів на основі певної системи цінностей.

З позицій загальної соціальної теорії можна пояснити процеси, що відбуваються в окремих сферах суспільного життя. Прагнення іти від аналізу діяльності людей до розгляду суспільних відносин між ними й функціонування соціальних інститутів сприяло більш глибокому дослідженню суспільства саме як цілісної системи.

Толкот Парсонс

• Американський соціолог, один із головних представників структурно- функціонального аналізу в соціології.

Теорія соціальної дії розроблена К. Марксом. Людське «Я» — це сума ролей, які засвоюються в результаті соціального досвіду. Індивід формується в процесі соціальних взаємодій — так відбувається його соціалізація. Представники концепції соціальної дії намагаються відійти від предметності. Марксизм підкреслює своєрідність і самостійність суспільства як сукупності суспільних відносин. Психічне стає соціальним. Життя людини обумовлене суспільним виробництвом. У продуктах праці в результаті виробничої кооперації сліди індивідуального немовби «стираються». У підсумку отримуємо суспільне. Отже, появу суспільних відносин обумовлює символічний характер діяльності людини. І не просто однієї людини, а багатьох, які обмінюються продуктами своєї діяльності.

Розглянуті підходи свідчать, що суспільство — це системне утворення, спільна життєдіяльність людей. Соціальне — це системні характеристики суспільства.

Вивчення природи соціального дає змогу людині впорядкувати свої знання про суспільство. Межа науки про суспільство визначається не в її безсиллі вивчення яких-небудь властивих для суспільства феноменів, а тим, що вона забезпечує проникнення людської думки в розуміння таких рівнів соціальної реальності, які недосяжні для буденної свідомості. Немає такої сфери життєдіяльності суспільства, у якій би науковий аналіз, прогноз, вироблення стратегії й плану майбутнього розвитку не забезпечила б успіх справи. Сьогодні майже всі корінні проблеми влаштування життєдіяльності суспільства, аналіз соціально-гуманістичних наслідків вирішуються на основі науки. Отже, наукова раціональність стала неперехідною цінністю будь-якого розвиненого суспільства. Вона — найвищий тип раціональності. Про це свідчить приклад класифікації дій людей, яку розробив у соціальній філософії М. Вебер та інші видатні мислителі.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити