Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ

§ 3. Завдання, особливості та структура курсу «Філософія»

Прагнення стати не тільки освіченою, а й сучасною людиною не може здійснитися без вивчення філософії. Вона завжди була джерелом віковічних запитань людини щодо смислу життя та смерті, таїни людського існування, розгадки секретів пізнання світу й історії. Філософія — це та сфера людського знання, яка є не тільки атрибутом цивілізації і культури, а й тією духовною силою, своєрідним «інтелектуальним магнітом», до якого прагне кожна особистість. Як у «загальному знаменнику» всіх форм людської діяльності, у ній інтегровано й пізнання людства, і вся його суспільно-історична практика. Один із найвідоміших філософів XX ст. К. Ясперс назвав період виникнення філософії «вісьовим часом історії». Завдяки філософії людський дух зумовив могутній цивілізаційний та суспільний прогрес, який постійно розширюється і прискорюється.

На рівні буденної свідомості філософію розуміють як абстрактне знання, відірване від реального, «нормального» життя. Таке уявлення занадто далеке від істини, адже філософське знання спрямоване на конкретну людину, з її прагненнями, сподіваннями, настроями, пошуку відповідей на «вічні» запитання про призначення і сенс життя, який потрібно постійно шукати. Сенс означає наше ставлення до явищ оточуючого світу, їх оцінку і значення під кутом зору того, що потрібно людині. У природному, позалюдському світі немає ні сенсу, ні безглуздя, як немає в ньому прогресу і реакції, добра і зла, істини і хибності; він етично й культурно нейтральний. Усе це — людські виміри. Смислоутворюючим ініціатором життя є тільки людина, що максимально актуалізує необхідність входження в запитальний потенціал сучасного філософування. Одним з його головних напрямів є людиноцентризм.

Необхідно відрізняти філософію як систему раціонально обґрунтованих і апробованих «серцем» переконань від поверхових міркувань, що претендують на звання філософських. У своїй фрагментарній формі вони мають місце в будь-якій галузі науки, художній творчості, повсякденному житті. Проте тільки входження у світ справжньої філософії, ознайомлення з її інтелектуальним потенціалом відкриває духовному баченню людини світ в його цілісності. Тим самим філософія стає необхідною умовою культури мислення.

Людина народжується двічі: уперше — фізично, удруге — духовно, у процесі філософування.

Г. В. Ф. Гегель

У своїй цілісності філософія уособлює мудрість і знання, віру і розум, дух і душу. Цим самим вона покликана стверджувати творчі начала в житті, не взаємовиключення, а їх поєднання через послідовне подолання всього, що заважає гідному процесу самореалізації особистості. Філософія спрямовує людину до все більшої впорядкованості буття, до її взаємопроникливої єдності зі світом у широкому антропокосмічному діапазоні. Це передбачає не тільки теоретичне осягнення Універсуму, а й залучення до нього, життя в ньому, «інтелектуальну любов» до життя, благоговіння перед ним. Однак життя перед «запитливим розумом» постійно порушує багато проблем: Що таке світ і як він виник? Чи має він початок у часі? Чи існує вічно? Що таке закономірність? Яке місце у світі займає випадковість?

Ще більшою мірою людину хвилюють проблеми сенсу життя і його кінцевої мети, розуміння вічності людського існування, пошук меж пізнавальних можливостей людей, споконвічні прагнення до істини, її відмінності від правди й помилок тощо. Перебуваючи в системі суспільних відносин, які постійно ускладнюються, людина має знайти відповідь на деякі морально-етичні питання: Що таке совість, обов’язок, честь, відповідальність, справедливість, добро і зло, гідність?

Без таких відповідей неможливе практичне життя людей. Вирішуючи проблемні запитання, філософія дає певні відповіді, проте специфічного характеру. Вони мають варіативний вигляд, що сполучає різні доповнювальні ситуації можливостей, які передбачають свободу думки та вибору. І хоча філософські системи давали відповіді на загальні питання буття, історія філософії, демонструючи множину відповідей, насправді репрезентує панорамну варіацію констанцій усіх можливостей рішень. І це не послаблює, а посилює евристичну здатність філософського бачення життя та дії.

Множинність ідей у процесі розвитку філософії — не заперечення їх істинності, а імпульс до нового творчого пошуку. Тому вивчення філософії дає унікальну можливість для розвитку мислення, активізує його процеси. Філософія як форма теоретичного світогляду перетворює буденні проблеми на смисложиттєві, оскільки відкриває в них світоглядні аспекти. Філософське дослідження економіки, науково-технічного прогресу, проблем екології, молекулярної генетики, кібернетики, ядерної фізики і, звичайно, людини означає розгляд конкретних наукових досягнень у рамках методологічного аналізу історії пізнання й генези суспільства з точки зору сучасного рівня соціального розвитку і перспектив людства.

Уключаючи в предмет дослідження нові проблеми, філософія постійно розширює свої межі. Цей факт не повинен викликати подив, а тим більше заперечення. Адже філософських процесів в об’єктивній реальності не існує. Філософія вже за своєю природою покликана звертатися до різноманітних сфер об’єктивної реальності, до різних галузей знання. Проте від інших наук, які досліджують світ у його всебічній цілісності, філософія відрізняється прагненням до універсалізації та узагальнення властивого їй способу пізнання та усвідомлення явищ дійсності. Тим самим вона перетворює будь-які питання науки або особистого життя людини на предмет філософського дослідження.

Життєві проблеми, які аналізують на рівні філософії, сприяють формуванню світоглядних, духовно-моральних, естетичних ідеалів, цінностей, гуманізації буття особистості. Для цього філософія надає індивіду різноманітний фактичний матеріал для аналізу й водночас досить ефективні «інструменти» для інтелектуального мислення. Вивчення філософії — це апробована багатовіковим досвідом людства найкраща школа творчого мислення. Вона дає змогу вільно оперувати різноманітними ідеями, висувати, обґрунтовувати й критикувати ті чи інші теорії, концепції, виокремлювати суттєве від неістотного, розкривати взаємозв’язок усіх явищ і процесів реальності.

Філософія стала ефективним стимулом самореалізації людини як соціально-історичного суб’єкта, який усвідомлює своє місце у світі. Пізнаючи навколишню дійсність, людина не тільки здобуває знання про її сутність, закони функціонування, специфіку зв’язків окремих її частин тощо, а й пізнає саму себе як невід’ємну складову частину цього цілого, причому частину особливу, специфічну, неповторну у своїй індивідуальності. І саме різноманітні філософські вчення у своїй єдності та відмінності, проникаючи в сутність людського життя, щоразу дають можливість глибше, повніше осягнути його сутність, самоцінність, більш чітко визначити шляхи й засоби досягнення доленосних цілей. ·

Образ нашого століття визначає глобалізація, яка за своїми когнітивними механізмами пов’язана з універсалізацією наукової думки, конструктивно-практичної активності, діяльності та капіталу.

Будова атомного ядра

• Учення про атом та його форми вперше було розроблено давньогрецьким філософом Демокрітом.

Серед богів і богинь, які на Олімпі вживають нектар і амброзію, ви бачите богиню, яка навіть в оточенні таких веселощів і радощів завжди одягнена в панцир, носить шолом і тримає спис у руці. Це богиня мудрості.

Ф. Шлейєрмахер

Ці процеси розширюють сфери та потреби філософського осмислення сучасності, роблять філософську проблематику співучасницею конкретних рішень в основних різновидах духовної і практичної діяльності.

Нині філософія виходить за межі свого традиційного застосування як окремої дисципліни. Адже кібернетика з погляду програм штучного інтелекту, технічна логіка та інформатика, синергетика, ноосферна стратегія соціобіології та глобальної екології, структурна лінгвістика та антропологія, семіотика і психоаналіз, культурологія та політологія, космологія та соціологія вирішують філософські проблеми поза філософією. Однак це говорить не про «кінець філософії», а про зміну векторів її застосування, оскільки «запити філософських смислів» виникають сьогодні в усіх сферах творчої діяльності.

Філософія необхідна, бо жодна людина не може обійтися без системи ідей, переконань, які передають її уявлення про світ і ставлення до нього. Адже жити — означає спілкуватися зі світом, звертатися до нього в силу духовної, психологічної необхідності. Прагнення мати повне уявлення про світ властиве кожній освіченій людині, яка не повинна бути обмеженою ні в чому. Адже справжнє життя немислиме без високих духовних і душевних спонукань і пошуків, тривог і турбот про інших. Без цього воно перетворюється на існування, яке не приносить радості та задоволення навіть самому собі. Якщо забуто про «душу», визначальними стають примхи «тіла».

Філософія — не однорідне явище, а має складну структуру, яка утворює різні стратегії і типи філософування. Кожна філософська система має головне питання. Його розкриття становить її основний зміст і сутність, визначає її специфіку. Наприклад, для античних філософів це питання про першооснову (субстрат) усього існуючого. Для Сократа і Г. Сковороди воно пов’язане з принципом «пізнай самого себе»; для філософії Нового часу — чи можливе пізнання; для сучасного позитивізму — у чому полягає «логіка наукового відкриття» тощо.

• Однак існують загальні питання, які розкривають характер філософського мислення, насамперед це питання про першооснову буття. Потрібно враховувати, що кожна філософська система є цілісною концепцією. Її автор не абсолютизує своєї позиції, але в історії філософії виокремилися тенденції матеріалізму та ідеалізму.

Цей поділ не потрібно вважати прерогативою марксизму, оскільки ще Г. Лейбніц у XVII ст. називав Епікура найбільшим матеріалістом, а Платона — найбільшим ідеалістом.

Філософське значення термінів «матеріаліст» та «ідеаліст» не треба сприймати в їх примітивно-буденному розумінні. У своїх конкретних проявах матеріалізм та ідеалізм неоднорідні, тому мають різні форми. Матеріалізм Стародавньої Греції — початкова форма, у межах якої предмети та навколишній світ розглядають самі по собі. Дійсність складається з матеріальних утворень і елементів (Анаксімен, Геракліт, Демокріт та ін.). Метафізичний (механістичний) матеріалізм Нового часу ставить завдання вивчення природи. Однак уся багатоманітність її властивостей та відношень зводиться до механічної форми руху матерії (Г. Галілей, Ф. Бекон, Дж. Локк, Ж. Ламетрі, К. Гельвецій, Дж. Толанд та ін.), ігноруючи інші форми руху, зокрема соціальну. У діалектичному матеріалізмі матеріалізм і діалектика виступають в органічній єдності (К. Маркс, Ф. Енгельс та ін.).

Існують різні види матеріалізму. Послідовний матеріалізм, у рамках якого принципи матеріалізму поширюються на природу й суспільство (марксизм). Непослідовний матеріалізм — у ньому відсутнє матеріалістичне розуміння суспільства (Л. Фейербах). Деїзм (від латин, deus — Бог) хоча і визнає Бога, але його функція зводиться до творення матерії та надання їй початкового імпульсу руху (І. Ньютон, Ф. Бекон, Дж. Толанд та ін.). Вульгарний матеріалізм зводить ідеальне до матеріального, свідомість ототожнює з матерією (К. Фогт, Я. Молешотт, Л. Бюхнер).

Неоднорідність ідеалізму виявляється в його двох різновидах. Об’єктивний ідеалізм проголошує незалежність ідеї, духу, ідеального начала і від матерії, і від свідомості людини (Платон, Г. Лейбніц, Е. Гегель). Суб’єктивний ідеалізм стверджує залежність зовнішнього світу, його властивостей і відношень від свідомості людини (Дж. Берклі, Д. Юм, Й. Фіхте).

Людвіг Фейербах

• Видатний представник німецької класичної філософії. Автор праці «Філософія любові».

З питанням про першооснову буття пов’язана концепція монізму (моно — один); згідно з нею, світ має одне начало — матеріальну або духовну субстанцію. Він може бути двох видів: матеріалістичний — виводить буття з матерії і його висновки базуються на даних природознавства; ідеалістичний — обумовлює матеріальне ідеальним, духовним. Дуалізм (від латин, dualis — подвійний) стверджує рівноправність двох першоначал: матерії і свідомості, фізичного і психічного (Р. Декарт). Плюралізм (під латин, pluralis — багатоманітний) передбачає декілька вихідних положень. Наприклад, античні мислителі висували як основу всього сущого такі різні начала, як земля, вогонь, повітря.

Кожна наука має свій метод, але філософія є найбільш загальним прийомом теоретичного й практичного освоєння дійсності. Вона є способом побудови й обґрунтування системи самого філософського знання. Філософський метод задає загальні принципи дослідження і є «факелом, який освітлює шлях» (Ф. Бекон). Але різні філософські школи та напрями відповідно до своєї специфіки її розуміння предмета філософії формулюють і використовують різні філософські методи.

У сучасному світі самовизначення філософії, тобто розуміння нею свого предмета, завдань і сутності, таке ж багатоманітне, як і в історії філософії. Нині можна визначити три основні підходи до трактування сутності філософії.

• Перший підхід можна назвати доктринальним, який зберігає своє значення і тепер. Згідно з цим підходом, філософія є певного доктриною, тобто системою закінчених, установлених істин, відкритих тем, вивчення яких обумовлено силою «мислячого розуму». Завдання його послідовників — використати цю доктрину для аналізу сучасних процесів. Нині доктринальний підхід репрезентований або ортодоксальним марксизмом, або неотомізмом, який до останнього часу вважався офіційною філософією католицької церкви. Автор цієї доктрини — видатний мислитель середньовіччя Тома Аквінський, сформулював відмінність між теологією і філософією. Вони вивчають одні й ті ж предмети — людину, світ, Бога. Але розум, основа філософії, іде від пізнання наслідків до першопричини, а Одкровення — основа теології — від пізнання першопричини до наслідків. Тому саме істини Одкровення виступають у ролі критерію істинності суджень, здобутих розумом. Віра орієнтує розум, теологія орієнтує філософію, без елімінації (виключення) останньої.

Френсіс Бекон

• Англійський філософ Нового часу, родоначальник імпереліалізму та методу індукції.

Рене Декарт

• Французький філософ Нового часу, засновник раціоналізму

(Раціоналізм (від латин, rationalis — розумний) — філософський напрям, який стверджує, що розум є вирішальним джерелом істинного знання).

• Інструментальний підхід з визначення сутності філософії репрезентований в інтелектуальній культурі XX ст. логічним позитивізмом, прагматизмом, аналітичною філософією. Сутність цієї позиції була визначена Л. Вітгенштейном. «Філософія — це не доктрина, а діяльність» — діяльність щодо прояснення мови, насамперед щодо прояснення мови науки. Мета цієї діяльності — вилучити з мови науки всі беззмістовні висловлювання, тобто такі, які не можуть бути зведені до «протокольних речень», котрі фіксують «атомарні факти», або до тавтологій. Наприклад, судження: «Матеріальний добробут є благо» при всій правильності граматичної форми його побудови є беззмістовним висловлюванням, істинність або хибність якого не може бути встановлена. Воно містить прихований імператив — «прагне до матеріального добробуту» і має бути переформульовано для того, щоб мати смисл. Так, ми можемо оцінити істинність судження: «Більшість людей вважає, що матеріальний добробут є благом». Багато філософських висловлювань, уважають логічні позитивісти, мають приховані імперативи й не стосуються наукового пізнання.

• Третій підхід з визначення сутності філософії — це її екзистенціальне самовизначення. Філософія розглядається як «трагічне прояснення смислу людського існування» (М. Бердяєв), як спосіб дійсного існування, що виявляє цінність і сенс життя. Цей підхід репрезентований персоналізмом, філософією життя, екзистенціалізмом В екзистенціалізмі К. Ясперса філософування є комунікація між абсолютно вільними і рівними індивідами. Мета філософування — стати справжньою людиною завдяки розумінню буття. На відміну від науки у філософії питання про буття ставиться незалежно від філософа, а так, як воно переживається людиною як філософом. Філософування, згідно з М. Гайдеггером, є таким запитанням, котре ставить під сумнів того, хто запитує. Представники цього підходу вважають, що філософія значно ближче до мистецтва, ніж до науки. Проте мистецтво осягає втілене ціле, а філософія — екзистенцію або цілісність, що постійно змінюється. Екзистенціалізм (від латин, existentia — існування) — ірраціональний напрям у філософії та літературі.

Тома Аквінський

• Італійський мислитель-теолог епохи Середньовіччя, захисник теорії «подвійної істини».




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити