Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 5. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ

§ 5. Нації, національності та народи в системі суспільства та суспільних відносин

Важлива роль у життєдіяльності суспільства належить соціально - етнічним спільнотам. Різноманітні соціально-етнічні спільноти як суб’єкти суспільних, зокрема національних і міжнаціональних відносин, надають їм особливої своєрідності, неповторності, збагачуючи загальний процес розвитку суспільного буття, соціуму в цілому.

У загальному вигляді етносуспільні відносини можна характеризувати як відносини людей, які належать до різних соціально-етнічних спільнот, тобто більш-менш стійких історично сформованих угруповань людей. Етносуспільні процеси мають глобальний характер. Вони, зокрема, зумовлюються тією обставиною, що більшість соціально-етнічних спільнот (а їх у сучасному світі нараховується понад чотирьох тисяч) проживають у багатонаціональних державах. Усе це суттєво актуалізує глибоке вивчення як історичних тенденцій, так і сучасних складних і суперечливих процесів розвитку націй, народів, етнічних спільнот, національно-культурного буття як необхідної умови його гармонізації та гуманізації.

Особливе місце в сучасному соціально-філософському пізнанні займає нація. Передумовою її становлення є народність — соціально-етнічна спільнота людей, що характеризується спільністю території, єдиною мовою (разом з існуванням різних діалектів племен, що входять у народність), елементами єдиної культури. Кожна народність має також свій побутовий спосіб (уклад) життя, свої види господарської діяльності, свої обряди, традиції. Народності утворювалися на основі розкладу первісного устрою й заміни його рабовласницьким (наприклад, у Стародавніх Греції, Римі та Єгипті). Також на базі переходу від первісного до феодального суспільства в тих країнах, яким рабовласницький лад не був властивий (наприклад, в Україні, Росії).

Суб’єктом суспільного розвитку є також народ. Ще Гегель зазначав, що «поступальний рух світу відбувається лише завдяки діяльності величезних мас і стає помітним лише за досить значної суми створеного», тобто завдяки активній діяльності народних мас.

Поняття «народ» багатозначне. У широкому розумінні народ — це все населення тієї чи іншої країни (це поняття демографічне). В іншому розумінні — етносоціальному — це термін, що означає різні форми етнічних чи етносоціальних спільностей людей (плем’я, народність, нація тощо). Зрештою, це і соціальна спільність, яка включає на різних етапах історії ті групи і верстви, які за своїм об’єктивним становищем здатні вирішувати завдання розвитку суспільства.

Розуміння народу як суб’єкта історії бере початок з ідеї Г. Гердера про державний організм як «живу особу» історії та Г. В. Ф. Гегеля про те, що «певний дух народу сам є лише окремим індивідом у ході світової історії». Однак одна з найглибших суперечностей історії людства полягає в тому, що люди самі роблять свою історію, хоча ні зовнішня природа, ні їхня власна — людська — від них не залежать.

Процес ліквідації економічної роздробленості, зміцнення господарських зв’язків між окремими народностями, об’єднання місцевих ринків усередині тієї чи іншої держави в загальнонаціональний та інші фактори привели до появи більш зрілої, розвиненої соціально- етнічної спільноти людей — нації.

У сучасній науковій, навчальній, довідковій літературі, зокрема західній націології, подані різні визначення нації. За основу беруть ті чи інші ознаки нації, які, на думку дослідників, є властивими для неї. Так, одні автори стверджують, що нація — це велика кількість людей, які вважають себе спільнотою. Вони часто мають одну чи кілька таких ознак: мову, культуру, релігію, політичні та інші інститути, історію та віру в спільність долі, займають, як правило, суміжну територію. Інші вважають, що нація — це населення певної території, котре має спільні звичаї, походження, історію і часто мову. Нація визначається також як спільність людей, з однієї чи кількох національностей, що мають більш-менш певну територію та уряд. Нація — це етносоціальна (і не завжди кровноспоріднена) спільнота зі сталою самосвідомістю своєї індентичиості, що склалася (спільність історичної долі, психології та характеру, прихильність до національних матеріальних і духовних цінностей, національної символіки, національно-екологічні почуття), а також переважно на етапі формування, територіально-мовною та економічною єдністю, яка далі під впливом інтеграційних і міграційних процесів виявляє себе неоднозначно, часто втрачаючи своє визначальне значення, хоч і не зникає.

І. Рєпін. Запорожці пишуть лист турецькому султану. 1880-1891 рр.

Отже, нація — це надзвичайно складний динамічний організм, який перебуває в безкінечному русі та розвитку. Ті чи інші ознаки нації певного мірою «працюють» на різних етапах її розвитку. Так, на етапі становлення нації особливо важливу роль відіграють такі її ознаки, як територіально-мовна та економічна єдність. У процесі подальшого розвитку, зокрема міграційних процесів, можливі відгалуження нації — діаспора-, у цьому разі зазначені вище ознаки нації вже не відіграють такої суттєвої ролі, як у період її становлення. Посилюється значення різноманітних чинників, складових національної самосвідомості, зокрема таких видових ознак, як гуманістична спрямованість їхньої життєдіяльності та цивілізованість.

У розвитку соціально-етнічних спільнот — націй, національних і міжнаціональних відносин — спостерігаються дві взаємопов’язані тенденції. Перша — це етнічна диференціація, тобто процес виокремлення, відособлення тієї чи іншої соціально-етнічної спільноти. Вона відображає її прагнення до утвердження національної незалежності, суверенітету. Друга тенденція — це інтеграція, яка передбачає знищення національних відмінностей, розвиток, розширення зв’язків між різними націями, соціально-етнічними спільнотами, поглиблення економічних, культурних відносин між народами.

Зазначені тенденції відображають об’єктивний процес розвитку етносуспільних відносин; вони спрямовані на задоволення багатогранних потреб того чи іншого народу, а також сприяють прогресу етносуспільного буття, оскільки ведуть до внутрішнього саморозвитку нації, самореалізації її потенціалу, до взаємозбагачення соціально- етнічних спільнот.

Соціально-етнічні спільноти як суб’єкти суспільних відносин реалізують багатогранні потреби та інтереси в процесі розвитку національного буття. Це — сукупність реальних, об’єктивно існуючих зв’язків, відносин, форм спілкування людей. Вони відбуваються в процесі освоєння ними сфери національного, міжнаціонального, загальнолюдського, що є реальним процесом життєдіяльності національних спільнот, етнічних індивідуальностей, спрямованих на задоволення своїх інтересів і потреб.

Разом із тим етнонаціональне, або національно-суспільне буття, — це процес індивідуальної самореалізації національно-культурних цінностей. Він відбувається на основі свідомої самодетермінації й посідає надзвичайно важливе місце в реалізації національного та соціокультурного потенціалу особистості й суспільства.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити