Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 7. ФІЛОСОФІЯ ПОЛІТИКИ

§ 3. Ідея права: право влади та влада права

На сучасному етапі розвитку державності в більшості країн світу на першому плані постала проблема правової держави, співвідношення громадянського суспільства та держави, їх взаємної залежності та взаємного впливу. Звідси постає проблема співвідношення права і влади. Зростання інтересу до цієї проблеми зумовлене тим, що становлення правової держави, її функціонування й розвиток нерозривно пов’язані з формуванням і вдосконаленням громадянського суспільства.

Проблема громадянського суспільства виникає вже в Платона й Арістотеля при розгляді ними питання відносин людини і влади в контексті аналізу різних форм державного правління. Сам термін «громадянське суспільство» з’явився у XVIII ст. завдяки працям Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка. Поява цього поняття було зумовлене тим, що вони вперше почали розрізняти природне й суспільно-політичне в людині, індивідуальне й соціальне в суспільстві. Ця відмінність привела Т. Гоббса і Дж. Локка до ідеї одержавленого суспільства як суспільства громадянського.

Найвагоміший внесок у розробку поняття «громадянське суспільство» зробив Г. Гегель. Він уперше задекларував положення, що громадянське суспільство існує не всередині держави, а разом із нею. «Суспільство і держава, — зазначав Г. Гегель, — це окремі утворення». Віддаючи перевагу у відносинах суспільства й держави останній, мислитель уважав, що в ній представлена загальна воля громадян, а громадянське суспільство є сферою реалізації приватних інтересів окремих осіб. Приймаючи ідею Г. Гегеля про відмінність держави й громадянського суспільства, К. Маркс стверджував, що держава є вторинною стосовно громадянського суспільства, оскільки його основою є економічні відносини взагалі й відносини власності зокрема.

Для того щоб люди могли жити в злагоді й допомагати один одному, необхідно, щоб вони поступилися своїм природним правом і зобов’язалися не робити нічого поганого іншій людині.

Б. Спіноза

У сучасній світоглядній культурі домінує думка, що концепція громадянського суспільства має сенс лише в межах системи відношення «громадянське суспільство — держава». У такій системі громадянське суспільство — це сфера недержавних соціальних інститутів, їх відносин і відносин між ними й державою.

Економічними засадами громадянського суспільства є приватна власність у всій багатоманітності форм. Вона забезпечує реальну економічну свободу, без якої неможлива ні політична, ні соціальна свобода. Чим більше розвинуте громадянське суспільство, тим ефективнішою є соціальна захищеність індивіда, ширші його можливості для самореалізації в різних галузях життєдіяльності.

Громадянське суспільство, де панує влада права, насамперед передбачає й гарантує законом вільний вибір форм економічного й політичного буття людини, утверджує пріоритет прав людини, виключає монополію однієї ідеології, одного світогляду, забезпечує свободу совісті. У політичному житті таке суспільство надає всім громадянам доступ до участі в державних і суспільних справах. Тут держава й громадяни пов’язані взаємною відповідальністю за верховенство демократично прийнятих законів. їх виконання є умовою існування влади права.

Громадянське суспільство — продукт індустріальної епохи, воно формувалося переважно знизу, спонтанно як результат розкріпачення індивідів і перетворення їх з просто підданих держави на вільних громадян-власників, які мають гідність і готові взяти на себе господарчу й політичну відповідальність.

Громадянське суспільство має складну структуру й охоплює господарчі, економічні, сімейно-родинні, етнічні, релігійні й правові відносини, мораль, а також опосередковані державою політичні відносини між індивідами як первинними суб’єктами влади, партіями, групами інтересів та ін. У громадянському суспільстві на відміну від державних структур переважають не вертикальні (підпорядкованості), а горизонтальні зв’язки — відносини конкуренції та солідарності між юридично вільними й рівноправними партнерами.

Розвиток громадянського суспільства природно пов’язаний із реформуванням відносин власності, що практично забезпечується можливістю утвердження та реалізації всіх її форм. Необхідно враховувати, що власність, з одного боку, дає змогу людині, яка нею володіє, стати її надійним захистом, набути економічної свободи, упевненості в сучасному й майбутньому, гідно триматися перед будь-якою владою. У громадянському суспільстві, що ґрунтується на таких економічних засадах і виступає як система, головною дійовою особою є власник (співвласник) засобів виробництва або грошового капіталу, акцій, інформації, просто майна. Це свідчить про здатність власності бути могутнім стимулом діяльності.

Пам’ятник М. Грушевському. м. Київ

Шукати істину — і легко, і важко. Адже очевидно, що ніхто не може її повністю осягнути, але кожний додає потроху до нашого пізнання природи. Із сукупності цих фактів складається велична картина.

Арістотель

Разом із тим власність позначена постійним прагненням примноження. Для цього нерідко використовуються будь-які засоби й методи, у тому числі крадіжки, насильства, війни. Саме цей бік власності приніс людству неймовірні страждання та величезні руйнування.

Творення громадянського суспільства в умовах сучасної України має спиратися на найповніше використання світового досвіду, найефективнішу реалізацію прогресивної ролі власності, функціонування демократичних політичних інститутів, виключаючи суспільні конфлікти. їх розумна реалізація потребує, по-перше, законодавчого й реального закріплення права приватної власності в прояві її різних форм: змішаної, акціонерної, кооперативної, колективної власності; по-друге, гарантованого забезпечення всіх прав і свобод громадян та їхніх організацій; по-третє, створення правової держави, яка єдина спроможна захистити всі форми власності, усі права та свободи громадян, забезпечити цілісність країни та недоторканність її кордонів, ефективний розвиток усебічних зв’язків з іншими державами та світовим співтовариством.

Ціннісний зміст ідей правової держави, або влади права, полягає в утвердженні суверенності народу як джерела й суб’єкта влади, гарантованості його свободи, у підпорядкуванні держави суспільству, пануванні закону.

На запитання: «Чому люди подають милостиню жебракам і не подають філософам?» — Діоген відповів: «Тому що вони знають: каліками й сліпими вони, можливо, і стануть, а от мудрецями — ніколи».

При творенні правової держави керуються принаймні трьома основними принципами взаємозв’язку держави та права.

1. Верховенство права. Це означає, що право є невід’ємним надбанням людини, нації, народу, воно ніким не надається й ніким не може бути відчужене.

2. Правова відповідність закону. Будь-який закон, прийнятий державою, має бути правовим. Право містить сенс правильного, справедливого. Набуваючи нормативного закріплення, справедливість стає законом. Отже, закон є лише юридичною формою права.

3. Формальна рівність. Право має бути визнане як рівний для всіх вимір свободи. Принцип формальної рівності припускає лише одне — закріплення в законі однакових для всіх можливостей.

Узагальнюючи досвід виникнення й розвитку різних правових держав, можна визначити такі загальні риси:

• наявність розвиненого громадянського суспільства;

• обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод людини, громадянського порядку, створення сприятливих правових умов для господарської діяльності;

• світоглядний індивідуалізм, відповідальність кожного за власний добробут;

• пріоритет прав людини над законами держави;

• загальність права, його поширення на всіх громадян, усі організації та установи, у тому числі на органи державної влади;

• суверенітет народу; оскільки лише народ є джерелом влади, державний суверенітет має представницький характер;

• розподіл влади держави на законодавчу, виконавчу і судову, що передбачає також відмінність їх дій на основі процедур, передбачених конституцією, а також певне верховенство законодавчої влади, конституційні рішення якої обов’язкові для всіх;

• у державному регулюванні відносин між громадянами пріоритет методу заборони над методом дозволу між громадянами і державою: «Дозволено все, що не заборонено законом». Метод дозволу застосовується лише щодо держави, яка зобов’язана діяти в межах дозволеного — формально зафіксованих повноважень;

• свобода і права інших людей — єдине обмеження свободи індивіда. Правова держава не створює абсолютної свободи індивіда. Свобода кожного закінчується там, де порушується свобода інших;

• визначальна роль суду в розв’язанні всіх суперечливих питань, підконтрольність йому кожного громадянина та всіх інституцій, можливість оскаржити в судовому порядку неправомірні дії державних органів і посадових осіб; незалежність і самостійність судової влади від органів державного управління й різних політичних сил;

• відповідність законодавства нормам міжнародного права.

Верховна Рада України. м. Київ




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити