Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 7. ФІЛОСОФІЯ ПОЛІТИКИ

§ 4. Поняття «політична влада»

Поняття «політика» (від грецьк. polis — місто-держава та похідного від нього — politike — усе, що пов’язано з містом, — держава, громадянин, управління та ін.) має особливу історію. Загальновизнаною є думка, що цей термін набув поширення під впливом трактату Арістотеля «Політика». Там подається оригінальне вчення про державу, правління (урядування) та уряд. І саме в руслі цієї традиції аж до кінця XIX ст. політичне знання традиційно розглядалось як учення про державу. Однак поступово уявлення про політику значно розширилися, а розуміння політики окреслилось як досить складна проблема, яка стала предметом різних тлумачень.

У практичному вимірі найчастіше політику розглядають як конкретну сферу, у якій окремі люди й соціальні угруповання ведуть боротьбу за завоювання державної влади. Отже, центральним, організаційним і регулятивно-контрольним началом політики є влада. Адже саме влада постає як одна з найважливіших і найдавніших проблем політичних відносин, політичного знання, політичної культури.

Однак потрібно зауважити, що проблема влади — це питання не тільки політичного життя, а й загальнолюдського, загальносоціального виміру. Адже в найширшому світоглядному розумінні влада— це здатність і можливість окремих осіб, груп, верств, прошарків,

класів здійснювати визначальний вплив на діяльність інших людей, спільнот, суспільств. Влада — це здатність певних соціальних суб’єктів економічними, політичними, ідейними, моральними засобами запроваджувати свою волю в суспільне життя. Влада — це єдність можливого й дійсного в підпорядкуванні дій і волі одних соціальних суб’єктів іншим. Влада — це можливість або здатність одних примушувати інших робити те, чого вони, можливо, не хотіли б робити. І цей примус здійснюється за допомогою загрози санкцій чи їхнього застосування.

Для мудрого його вік так само довгий, як для богів вічність. У чому мудрець переважає Бога: той позбавлений страху завдяки природі, а цей — завдяки самому собі.

Сенека

У загальноціннісному аспекті владу понятійно можна визначити одним словом — керування, управління. Це означає здатність підпорядковувати чиюсь волю своїй волі, присвоювати чужу волю, користуватися волею інших. Отже, будь-яка влада є процесом підкорення. Однак коритися, підпорядковуватися люди, спільноти, групи, держави можуть по-різному, але обов’язково або примусово, або добровільно. Саме тому основними засобами реалізації влади, як правило, увижаються:

• авторитет (формальний, що є прикладом примусовості; справжній — як приклад непримусовості);

• насильство, що завжди здійснюється примусовим нав’язуванням комусь своєї волі.

У повсякденному вжитку поняття «влада» використовується досить широко. Говорять, наприклад, про владу традиції, владу ідей, владу кохання, владу надії, владу забобонів та ін. Звичайно, владні відносини характерні для церкви, профспілок, сім’ї (особливо у відносинах між батьками і дітьми) тощо.

Проте хоча владні відносини пронизують усі сфери суспільного життя, ми все-таки основну увагу звернемо на розкриття сутності такого феномену, як політична влада. Саме через політичну владу найбільш органічно реалізується взаємозв’язок соціальних прагнень і реального їх втілення. Адже в соціумі найбільш потужно діють ті соціальні сили, які засобами влади у своїх інтересах виробляють й здійснюють власну політику. У цій політиці народжується соціальний ідеал. А будь-який ідеал вимагає свого захисту й реалізації. Тому політика стає владною. Водночас нічийної влади не буває, тому влада одразу стає політичною.

Як феномен суспільного життя, влада представлена державою, її установами та ресурсами, сприяє ефективному задоволенню загальних, групових і приватних інтересів. Влада — це соціальне відношення, яке виявляється в можливості, здатності одного суб’єкта або групи приймати рішення, які набувають обов’язкового характеру, для іншого суб’єкта або груп, у результаті суб’єкт, який має владу, реалізує свою волю та інтереси. Влада — це один із найважливіших видів соціальної взаємодії, специфічне відношення принаймні між двома суб’єктами, один з яких підкоряється розпорядженням іншого, унаслідок чого суб’єкт, який володарює, реалізує інтереси тих сил, які він уособлює.

Поки люди живуть без загальної влади, яка тримає їх у страху, вони перебувають у стані, який називають війною, а саме в стані війни всіх проти всіх.

Т. Гоббс

Основними елементами влади є її суб’єкт, об’єкт, а також засоби (ресурси) влади.

Суб'єкт влади втілює активне, регулююче її начало. Ним може бути держава, партія, колектив, інші спільності людей, організації, окрема людина. Суб’єктом влади може бути весь народ, світове співтовариство (наприклад, ООН).

Суб’єкт стає носієм влади за наявності таких якостей:

— бажання володарювати, волі до влади (відомо, що багато людей не відчувають психологічного задоволення або комфорту від влади);

— компетентності, організованості, відповідальності, певних моральних якостей;

— уміння створити (організувати) засоби для володарювання;

— авторитету й довіри людей.

Суб’єкт визначає зміст владного впливу, використовуючи для цього переконання, наказ, команду, у яких визначається поведінка об’єкта влади, указується або мається на увазі заохочення й покарання за виконання або невиконання наказів. Рівень обґрунтованості наказів впливає на характер відносин між суб’єктом і об’єктом влади.

Об’єкт влади — це виконавець наказів суб’єкта влади. Влада неможлива без підкорення об’єкта. Готовність до підкорення залежить від таких факторів:

— збіг вимог суб’єкта влади з позицією об’єкта володарювання, відповідність його потреб характеру пред’явлених до нього вимог;

— особисті якості об’єкта влади, ситуації та засобів впливу, психологічне сприйняття керівника виконавцями, наявність або відсутність у нього авторитету.

Якості об’єкта політичної влади визначаються насамперед політичною культурою населення. Якщо більшість суспільства не знає законів суспільного розвитку, діє лише на основі здорового глузду, гіпнотично довіряючи засобам масової інформації, звикла беззаперечно підкорятися та чекати благ від володаря, то це створює основу для тоталітарних (деспотичних) і авторитарних режимів. І навпаки: високий рівень політичної культури стимулює соціально-політичну активність населення, забезпечуючи демократичний розвиток суспільства.

Помиляються всі. Помилки великих людей, як затемнення небесних світил, усім помітні. Не довіряй і другу своїх помилок, і, якщо це можливо, — краще б самому про них не знати. І тут потрібне інше життєве правило — побільше забувати.

Б. Грасіан

Ресурси влади — це всі засоби, використання яких забезпечує вплив на об’єкт влади відповідно до цілей суб’єкта. Ресурси влади дуже різноманітні, оскільки різноманітними є засоби задоволення різних потреб та інтересів людей, це зумовлює необхідність типологізації ресурсів. За характером та сферами життєдіяльності ресурси влади поділяються на утилітарні, примусові, нормативні.

Утилітарні ресурси — це матеріальні та соціальні блага, пов’язані з повсякденними інтересами людей. Ці ресурси використовують як для заохочення, так і покарання (зменшення заробітної плати, ліквідація соціальних благ тощо).

Примусові ресурси — це заходи адміністративного й громадського осуду або покарання (коли утилітарні виявляються неефективними).

Нормативні ресурси — це засоби впливу на внутрішній світ людини, її ціннісні орієнтації та норми поведінки. їх завдання — переконати підлеглих у спільності інтересів керівника та виконавців, схвалити дії суб’єкта влади, домогтися прийняття його вимог.

Відповідно до найважливіших галузей життєдіяльності суспільства, ресурси влади класифікуються на економічні, соціальні, духовно- інформаційні, силові.

Економічні ресурси — це матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва й споживання: засоби виробництва, земля, корисні копалини, харчові продукти, а також гроші як їх загальний еквівалент.

Соціальні ресурси — це здатність змінювати (підвищувати, знижувати) соціальний статус, ранг або місце в соціальній стратифікації. До них належать: посада, освіта, медичне обслуговування, соціальне забезпечення, у цілому — соціальний статус.

Духовно-інформаційні ресурси — це знання та інформація, а також засоби їх отримання та поширення: інститути науки й освіти, ЗМІ тощо. З розвитком цивілізації вплив цих ресурсів на політичну владу постійно зростає.

Силові ресурси — це апарат фізичного примусу, який має в розпорядженні зброю й спеціально навчених людей. їх ядро в державі становить: армія, поліція (міліція), служба безпеки, прокуратура, суд і т. д.

• У демократичному суспільстві народ має право на волевиявлення.

Різні ресурси влади застосовуються в комплексі. Залежно від ресурсів, на які спирається влада, вона поділяється на політичну, економічну, соціальну та духовно-інформаційну.

Визначальними ознаками політичної влади є: легальність у використанні сили та інших засобів влади в межах країни; зверхність, обов’язковість рішень влади для всього суспільства, у тому числі для всіх інших видів влади; публічність, що означає можливість звернення до всіх громадян від імені всього суспільства на основі права; моноцентричність, тобто наявність єдиного центру прийняття рішень (на відміну, наприклад, від влади економічної); різноманітність ресурсів впливу.

Політична влада щодо інших видів влади постає як верховна, оскільки з її допомогою приймаються рішення, обов’язкові для всіх сфер суспільного життя.

Останніми десятиліттями спостерігається бурхливе зростання політичного впливу духовно-інформаційної влади. Відомий американський філософ О. Тоффлер зазначає, що зміни, які відбуваються на початку XXI ст. в природі влади, свідчать, що влада, заснована на силі й багатстві, втрачає свій вплив, хоч і не зникає повністю. А справжньої влади набувають знання в різних формах — інформації, науці, мистецтві, етиці. Владі знання відповідає нова «суперсимволічна» економіка, відповідно новий тип культури, а в цілому нове постіндустріальне суспільство.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити