Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 7. ФІЛОСОФІЯ ПОЛІТИКИ

§ 6. Демократія і тоталітаризм

Важливе значення для розуміння сутності політики має розкриття змісту понять «демократія» і «тоталітаризм», які становлять ядро політичної системи. Поняття «політична система» охоплює всі сторони й елементи організованої в межах певного суспільства політичної діяльності та політичних відносин, усіх осіб і всі інститути, які беруть участь у політичному процесі. Політична система — це визначення організованої взаємодії (відносин) політичних суб’єктів, пов’язаних із здійсненням влади та управління суспільством.

У політичній системі об’єднуються різні дії та відносини владних і підвладних груп, керівників і підлеглих. Теоретично узагальнюється діяльність і взаємозв’язки організованих форм владних відносин — державних та інших інститутів і установ, а також ідеологічних, політичних цінностей і норм, які регулюють політичне життя членів суспільства. Політична система, оскільки вона є знаряддям здійснення влади, а також виявом захисту й реалізації загальних, обов’язкових для більшості громадян інтересів щодо інших систем суспільства, є домінуючим фактором.

Вона обумовлена соціально-економічними структурами й соціальним середовищем, залишається єдиним цілим і функціонує як відносно самостійний комплекс соціальних інститутів і політичних відносин. Політична система має закономірності свого існування, що визначаються наявністю структурних зв’язків, ролей, функцій, а також закріпленням і регулюванням їх особливими нормами правовими та політичними нормами.

Вище великого політика я ставлю людину, яка не прагне ним стати, адже з кожним днем усе більше переконуєшся, що цей світ не вартий того, щоб тратити на нього сили.

Ж. де Лабрюйєр

Тип політичної системи визначається способом її організації і функціонування або характером політичного режиму. За таким критерієм вирізняють три типи політичних систем: демократичну, авторитарну й тоталітарну. Відповідно до типу політичної системи виокремлюють типи політичного режиму, які за своєю суттю відповідають політичній системі.

Політичний режим — це сукупність прийомів, методів, за допомогою яких здійснюється державна влада. Це поняття охоплює також ступінь реалізації демократичних прав і свобод особи, відношення державних інститутів до правових основ власної діяльності, а також міру співвідношення офіційних норм і реалій політичного життя.

Тоталітарний режим є всеохоплюючим, репресивним. В умовах тоталітаризму громадяни змушені виконувати владну волю, яка ніяк не відображає існуючого права, не спирається на закон. Суспільство тоталітарного режиму повністю регламентоване владою, воно є придатком держави, у ньому панує цілковитий державний контроль над усіма сферами життя.

Характерні риси тоталітарного режиму:

• правляча партія поєднується з державним апаратом: контролює всі сфери життєдіяльності суспільства;

• політичні права і свободи громадян зафіксовані формально, але реально відсутні; діє принцип: заборонено все, що не дозволено;

• відсутня легальна політична опозиція;

• визнається право на існування лише однієї партії;

• існує жорстка цензура над усіма засобами масової інформації; поліція, армія, спецслужби виконують функції каральних органів;

• функціонує лише одна офіційна ідеологія;

• влада тримається на примушенні;

• економіка перебуває під жорстким контролем державних органів.

Установлення авторитарного режиму вважається неминучим у процесі модернізації тоталітарного суспільства. Він має відігравати перехідну роль, створювати демократичний політичний механізм, залучати до його функціонування й до впливу на нього представників різних структур громадянського суспільства, поступово надаючи їм відповідних прав і повноважень.

Д. Горчов. Данко. 1993 р.

• Символ борця за свободу, який символізує героїв, котрі жертвують своїм життям на благо народу.

Усі сучасні суспільства прагнуть до встановлення й розширення демократичного режиму. Поняття «демократія» — одне з центральних понять політичної теорії і практики. Його вживання виходить далеко за межі початкового розуміння (від грецьк. demos — народ, kratos — влада). Уперше воно з’явилося в працях Геродота. Тоді демократію розглядали як особливу форму державної влади, особливий різновид організації держави, коли влада належить не одній особі й не групі осіб, а всім громадянам, які користуються рівними правами на управління державою. Відтоді зміст цього терміна істотно розширився.

У сучасній політичній науці термін «демократія» має кілька значень:

основоположне — влада народу, «правління народу, обране народом і для народу» (А. Лінкольн);

форма устрою будь-якої організації (партійної, профспілкової, молодіжної), заснованої на рівноправній участі її членів в управлінні й прийнятті рішень за більшістю голосів;

ідеал суспільного устрою, заснований на певній системі цінностей, певному світогляді (до складових цього ідеалу належать свобода, рівність, справедливість, права людини, народний суверенітет та ін.);

соціальний і політичний рух народовладдя, здійснення демократичних цінностей та ідеалів (сучасні демократичні рухи — це соціал-демократи, християнські демократи, ліберали і т. д.).

Основоположними ознаками демократії є:

• юридичне визнання й інституціональне виявлення суверенітету, верховної влади народу;

• періодична виборність основних органів держави. Демократичною можна вважати лише ту державу, у якій особи, що здійснюють верховну владу, не тільки обираються, а обираються на чітко визначений термін;

• рівність громадян щодо участі в управлінні державою. Цей принцип передбачає: рівність виборчих прав, свободу, створення громадянами політичних партій і об’єднань, які відстоюють їхні інтереси, право на одержання й поширення інформації, на участь у конкурентній боротьбі за одержання керівних посад у державі;

• прийняття рішень більшістю і підпорядкування їй меншості щодо реалізації цих рішень.

О. Ківшенко. Читання «Руської правди». Фрагмент. Кінець XIX cт.

Залежно від того, як народ бере участь в управлінні, хто і як безпосередньо виконує владні функції, визначають три форми демократії: пряму, представницьку і плебісцитну.

Пряма форма демократії передбачає участь громадян у підготовці, обговоренні й прийнятті рішень. Така форма участі домінувала: в античних полісах; віче в Київській Русі; Запорозькій Січі. Практично вона є можливою в невеликих колективах і в тих випадках, коли приймаються досить прості рішення, а їх підготовка й обговорення не вимагають спеціальної кваліфікації. В сучасних умовах пряма демократія існує в основному на рівні місцевого самоврядування (американські, швейцарські общини, ізраїльські поселення — кібуци тощо).

Представницька (репрезентативна) демократія полягає в опосередкованій участі громадян у прийнятті рішень шляхом передання своїх повноважень обраним депутатам, які покликані виражати інтереси своїх виборців і відповідно до цих інтересів приймати закони й віддавати розпорядження. Представницька демократія особливо необхідна тоді, коли через велику територію або з інших причин ускладнюється регулярна безпосередня участь громадян у прийнятті найважливіших політичних рішень, а також коли приймаються складні рішення, які вимагають високої кваліфікації спеціалістів.

Плебісцитна форма демократії виявляється в загальному голосуванні для схвалення або відхилення (несхвалення) проектів законів чи інших рішень, підготовлених президентом, урядом, партією або ініціативною групою.

Якщо пряма форма демократії передбачає участь громадян у підготовці, обговоренні й прийнятті рішень, то плебісцитна — тільки в голосуванні (референдуми, опитування і т. д.).

Для ствердження й нормального функціонування демократії необхідні певні умови.

Уся філософія не має ніякої іншої мети, як дати відповіді на поставлені запитання, наприклад, яке призначення людини і якими засобами вона може краще всього його досягти?

Й. Г. Фіхте

Економічні передумови демократії:

• високий рівень індустріального й економічного розвитку в цілому. За цими показниками країни з достатньо розвиненою демократією значно випереджають тоталітарні й авторитарні держави;

• наявність соціально орієнтованої ринкової економіки, яка перешкоджає концентрації економічної та політичної влади в руках однієї з груп суспільства;

• динамічна рівновага виробництва й споживання, що позбавляє кризи, деформації державної влади, конфліктів, забезпечує права і свободи громадян.

Соціальні передумови розвитку демократії:

• достатній рівень добробуту трудящих, що дає змогу пом’якшити соціальні конфлікти, досягти необхідного для демократії консенсусу, злагоди;

• знищення соціальної нерівності, оскільки поляризація суспільства на багатих і бідних — найважливіша перешкода для розвитку демократії;

• наявність соціального плюралізму в суспільстві, що означає різноманітність складу населення, чітко сформованих класів, професійних, творчих, релігійних, культурних, етнічних груп, які перешкоджають концентрації влади, створюють можливості для встановлення над нею контролю. Соціальний плюралізм характеризує розвиненість громадянського суспільства, його здатність до формування незалежних від держави партій, рухів і т. д.

Ф. вон Фольтц.

Промова Перікла перед афінськими громадянами. 1852 р.

Духовні передумови, демократії:

• освіченість населення в цілому, що забезпечує обґрунтованість політичних суджень, вироблення громадянської позиції, почуття власної гідності. Неосвічена людина, яка стоїть поза політикою, стає об’єктом маніпуляцій з боку влади та інших політичних сил;

• політична культура населення, що передбачає політичне знання, народні традиції, засоби сприйняття й осмислення політики, настанови та ціннісні орієнтації людей, що характеризують ставлення до влади.

«Коли світ благоденствує?» — запитали в Діогена.

«Коли його царі філософствують, а філософи царюють», — відповів мудрець.

У своїй єдності зазначені передумови забезпечують послідовну та стабільну демократизацію суспільства.

Основними ознаками демократичного політичного режиму є насамперед визнання народу джерелом влади, її сувереном; визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їх діяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального, рівного виборчого права та його здійснення (вибори, референдуми тощо). Ознакою демократії вважається також переважне право більшості при прийнятті рішень, чітка регламентація політичних процедур і процесів.

Характерні риси демократичного режиму:

• влада здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу й судову;

• громадянам надані юридично закріплені за ними права і свободи. Діє принцип: усе, що не заборонено, — дозволено;

• легальна опозиція користується всіма політичними правами й свободами;

• функціонує багатопартійна система, за якою одна партія може змінити іншу на законних підставах у результаті виборів;

• засоби масової інформації повністю вільні від цензури;

• армія і спецслужби забезпечують внутрішню й зовнішню безпеку держави та суспільства;

• у суспільстві існує плюралізм офіційних ідеологій;

• разом із державною існують й інші форми власності, але приватний сектор є провідною силою в економіці.

Історичний досвід свідчить, що демократія — благо лише тоді, коли вона відповідає політичній культурі й менталітету народу. Необхідно, щоб кожний народ визрів для життя в умовах демократії. Важливо, щоб він усвідомив не тільки межі своїх прав, а й відповідальність, що здобувається в результаті тривалого історичного досвіду.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити