Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 8. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ

§ 5. Взаємозв’язок культури і цивілізації

Наприкінці ХІХ-ХХ ст. поняття «цивілізація» з ініціативи німецького філософа О. Шпенглера (1880 - 1936) вживається для позначення етапу занепаду культури. Історія людства розглядається ним як співіснування відокремлених культур-організмів, кожен з яких має свої «душу» і «долю», проходить у своєму розвитку певні стадії: самозародження, зростання, старіння та смерті. Кожен культурний організм проходить аналогічні стадії: міфологічну ранню культуру (зародження), метафізично-релігійну високу культуру (зростання) та пізню закостенілу культуру (старіння), яка переходить у цивілізацію.

Освальд Шпенглер

Старіючи й помираючи, культура вироджується в цивілізацію, яка має одні й ті самі ознаки: знеособлення життя, його інтелектуалізація, перехід від творчості до спорту, від літератури до вар’єте, від героїв до інженерів, від поезії до механіки, від героїчних діянь до механічної роботи, від становлення до окостеніння, перетворення народів на безликі «маси», перехід від продуктивної творчості до безплідності. На противагу цілісності й органічності культури цивілізація характеризується розвитком індустрії та техніки. Культура має душу, а цивілізація — методи та знаряддя.

Подібне тлумачення цивілізації дав також відомий англійський історик і соціолог А. Д. Тойнбі (1889-1975). Він обґрунтував концепцію круговороту локальних цивілізацій, які проходять у своєму розвитку й падінні однакові фази: народження, зростання, розпаду й загибелі. Кожна цивілізація має неповторну систему цінностей, норм, правил суспільного та індустріального життя.

Засобами охорони цивілізації від руйнування А. Дж. Тойнбі вважав духовну злагоду, моральну єдність народу, раціональність мислення правлячих верств. Можна затримати занепад або навіть уникнути його шляхом залучення людей до всесвітньої релігії, утвореної на засадах об’єднання всіх релігійних культів для досягнення єдності духу народу. Саме релігія, на думку філософа, дає людству той спектр цінностей, норм і символів, що забезпечує любов і милосердя, єдність і взаємодопомогу, глибоку духовність і моральність.

З критикою теорій локальних культурних циклів та круговороту локальних цивілізацій О. Шпенглера і А. Дж. Тойнбі виступив відомий німецький філософ-екзистенціаліст К. Ясперс (1883- 1969). У його філософських роздумах основною стала проблема людини й цивілізації як вихідних засад їхнього розвитку.

Суспільство й історія, уважав К. Ясперс, розпочинаються з людини, яка поступово усвідомлює себе як особливу істоту й намагається виразити цю особливість у різноманітних формоутвореннях культури. Історія людства має єдину основу — духовну, яка ґрунтується на вірі й реалізується в культури та цивілізації як вихідні засади їхнього розвитку.

Арнольд Джозеф Тойнбі

Карл Ясперс

Учений трактував віру не лише в релігійному, а й у широкому філософському розумінні — як здатність ставити, осмислювати й вирішувати найбільш загальні світоглядні питання.

Історія, за К. Ясперсом, починається зі своєрідного осьового часу — з моменту формування світових релігій і філософій, які піднесли дух людини до осмислення всезагального, забезпечили їхню духовну самостійність. Пробудження духу, формування філософської віри знаменують початок загальної історії людства, яка до того була поділена на локальні, не пов’язані між собою культури.

Отже, філософ обґрунтовує ідею духовної єдності людства як головного фактору, що спрямовує історичний поступ до свободи. Він наголошує на необхідності усвідомлення її як головної умови подальшого існування й розвитку культури та цивілізації.

У XX ст. поширеним стає розуміння цивілізації як сукупності матеріальних і техніко-технологічних цінностей і благ. Що стосується духовних цінностей та надбань, то їх відтворює поняття «культура». На думку прибічників цієї точки зору, культура є духовною і символічною, а цивілізація матеріальною; культура має творчу душу і формує духовність, а цивілізація — методи та знаряддя; культура передбачає високу якість особистості творця, а цивілізація орієнтується на масу та рівність тощо.

Як бачимо, в інтерпретації поняття «цивілізація» спостерігаються два основні підходи: позначення певного рівня розвитку суспільства та характеристика матеріально-технічних досягнень суспільства порівняно з духовними надбаннями. Обидва підходи часто поєднуються між собою й доповнюють один одного.

Суперечлива єдність зазначених підходів дає змогу визначити ще один аспект змісту поняття «цивілізація». Він пов’язаний із характеристикою відповідності того чи іншого предмета (ідеї, процесу, суспільства в цілому) найбільш прогресивним, ви- кристалізованим на основі загальнокультурних надбань людства, уявленням про нього. У цьому аспекті поняття «цивілізація» зіставляється з поняттями «сучасне», «передове», «прогресивне», «нове» як у певних сферах суспільного життя (праця, побут, політика), так і в суспільстві в цілому.

Яке ж суспільство може вважатися цивілізованим? Це суспільство, у якому на сучасному рівні розгорнуті всі сфери життєдіяльності людей — виробництво і споживання, наука і освіта, мистецтво і політика, мораль і право тощо. Поняття «сучасний рівень» є нічим іншим, як відповідністю зразкам надбань загальнолюдської культури.

Щастя людини завжди полягає у відповідності її бажань до реальності, яка її оточує.

П.-Л. Гольбах

Проте, називаючи суспільство цивілізованим, ми ще мало що можемо сказати про становище й долю людини в ньому, про розвиток її як особистості, про її щастя. В оточенні найсучасніших речей людина може не знайти себе, почуватися дискомфортно, самотньо, тобто перебувати в стані відчуження. Цивілізація може не влаштовувати людину, бути їй чужою. І людина тікає від культури, від самої себе. Причина цього вбачається в недостатності культури. Тобто предметний світ цивілізації повинен цілком підпорядкуватися розвиткові сутнісних сил людини. Якщо цього немає, суспільство стає ворожим їй, незважаючи на надбання техніки, технології, матеріальної культури в цілому, науки й освіти.

Отже, невід’ємною й суттєвою рисою сучасного цивілізаційного процесу є органічна єдність культури та цивілізації. Проте культура ніколи не поглинається цілком цивілізацією. Вона залишається жити відносно самостійно як характеристика людського буття, як його смислотворче начало. Якщо ж цивілізація виходить з-під контролю культури, вона стає на шлях занепаду.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити