Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 1. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ: БУТТЯ, МАТЕРІЯ

§ 1. Учення про буття

Філософська дисципліна, що вивчає універсальні основи, структуру, принципи, організацію, динаміку буття, називається онтологією. Термін «онтологія» (від грецьк. on ontos - суще і ..логія — учення) увів у 1613 р. німецький натурфілософ Р. Гокленгус для більш змістовного осягнення сутності навколишньої дійсності, оскільки набутий філософією комплекс знань вимагав виокремлення окремої фундаментальної доктрини для вивчення буття.

Джерела онтології виявляються вже в античності, тому що питання про сутність буття світу властиве кожній системі філософії. Ця проблема буде існувати доти, доки буде існувати мисляче людство, адже глибина змісту світу невичерпна.

Буття і реальність як всеохоплюючі поняття — синоніми. Буття є все те, що є. У найширшому розумінні буття — це все існуюче, усе реальне (суще): матеріальні речі, процеси — фізичні, хімічні, геологічні, біологічні, соціальні, психічні, духовні, їх властивості, зв’язки і відношення. Навіть казки, міфи, хвора уява, фантазії — усе це існує як різновид духовної реальності, а вона є частиною буття.

Протилежністю буття є ніщо: і перше, і друге не існують одне без одного. Буття речей, як би довго не тривало в часі, приходить до кінця, до небуття. Перехід у небуття — це руйнування цього виду буття й перетворення його в іншу форму, наприклад смерть. Так

Вигляд планети Земля з Космосу сама форма буття, що виникає, є результатом переходу однієї форми буття в іншу, наприклад народження. Адже виникнення з нічого не буває. Отже, небуття — це відносне поняття. Абсолютне буття протистоїть небуттю (ніщо) як тому, що було й чого вже немає, або ще не було, а може, і ніколи не буде.

Усеоб’ємність, первинність буття є виразом, має смисл існування, буттєвості. Першою книгою Священного Письма є книга Буття, у якій бог є сущим (існуючим). Категорія буття, яка в різні часи розкривається з різних сторін із різним рівнем повноти, невіддільна від розвитку людського мислення і філософії.

В античний період пошуки буттєвої (онтологічної) основи зосереджені на пошуках першоначал світу (архе). Ця основа історично реалізувалась у двох варіантах: перший зводився до ототожнення першоначала з конкретною природною стихією (вода, повітря, вогонь); у другому — суще розглядалось як відокремлена сутність («розум», «ідея»). Що є началом Всесвіту, які джерела світобудови? Що взято за основу всього сущого (реальності)? «Воду», — говорив Фалес, «Повітря», — заперечував Анаксімек, «Апейрон (безмежне)», — стверджував Анаксімандр. Для Піфагора — це число, Геракліта - вогонь; Емпедокла — чотири стихії: повітря, вода, вогонь і земля; Анаксагора — нескінченна множина частинок — гомеомерій; Платона ідеї. І нарешті, для Левкіппа і Демокріта — це атоми.

Вигляд планети Земля з Космосу

У вченні про буття філософ Парменід закликає до того, щоб розумом пояснити сутність, яка прихована від нас різними зовнішніми проявами. Загальне, закономірне неможливо побачити й узяти в руки, його потрібно зрозуміти, осягнути «очима розуму». Можна відчути, побачити буття дерев, трави, сонячного тепла, але відчути буття взагалі, те, що об’єднує, як суще, усю множину речей і явищ, неможливо. Тут потрібне зусилля теоретичної думки, яка одна здатна виразити загальне, абстрактне.

Для Платона властиво розрізняти буття як видиму, зовнішню реальність та «істинне буття», доступне лише філософському розуму. Під істинним буттям філософ убачає «царство чистих думок, ідей і краси». Те, що осягається розумом, на відміну від світу чуттєвих речей (примарного, тимчасового, близького до ілюзорності), є вічним, нетлінним.

Для Арістотеля буття — це життєва субстанція, яка характеризується такими принципами: кожна річ є самостійним фактом існування (принцип матеріальності). Кожна річ володіє структурою, що робить ЇЇ такою, якою вона є (концепція активності форми), обов’язково вказує на своє походження і розвиток (принцип мети, цілі). Буття існує тільки в єдності всіх компонентів, є цілісність існуванням.

В епоху Середньовіччя філософія поєднується з інтенсивним пізнанням Бога. У сформованій християнській філософії основний акцент інтелектуальної діяльності полягав в осмисленні Біблії. У цей період був виведений онтологічний доказ буття Бога, яке виводилося з поняття «буття» ідеї Бога. Якщо ми віримо в Бога, то він існує, він є буттям.

В епоху Відродження і в Новому масі відбувається відокремлення філософії від релігії (вона стає світським знанням), а потім від природничої науки. У цей період, який ще називають епохою модерну, буття осмислюється як щось тілесне, предметне, як об’єктивна реальність, яка протистоїть людині та її розуму. Природа — це механізм, що діє сам собою, а Всесвіт — універсальна машина. Фундаментальні філософські принципи виводяться з механіки, яка розглядалась як взірець для інших наук. Для концепції буття в цей час характерний субстанційний підхід: субстанція — незмінна основа буття, а її акциденції (властивості, похідні від субстанції) — мінливі й змінні. Французький філософ Р. Декарт розглядав буття через призму аналізу свідомості. Його теза «Я мислю, отже, існую» означала, що буття людини осяжне тільки в акті її самосвідомості. В англійського філософа Дж. Берклі буття розглядається через відчуття, сприйняття: Існувати означає бути сприйнятим». Тобто предмет, людина, явище існує тоді, коли ми їх бачимо, чуємо, відчуваємо.

І. Босх.

Створення світу. 1504 р.

У представника німецької класичної філософії Й. Г. Фіхте дійсне буття — діяльність свідомості людини, а матеріальні речі її продукт. У Г. Гегеля ототожнене мислення й буття проходить стадії розвитій V від невизначеного, абстрактного буття до Абсолютного Духу. Духовне, ідеальне є визначальним стосовно реального, матєріального. Головним досягненням Г. Гегеля є розуміння буття як процесу: або історії, або вічного руху, духу, або самого життя. Проте л ця класичної філософії характерний розрив І а людською, реальною стороною буття.

Сучасна людська цивілізація, яка утворилася з раціоналізму Нового часу, ставить завдання «олюднення» життя. Тому в концепціях сучасної філософії акцент роблять на бутті насамперед як на людському існуванні: буття є наше життя. Для В. Дільтея, наприклад, дійсне буття — цілісне життя. У М. Гайдеггера проблема буття має сенл лише як проблема людського буття, проблема граничних основ людського існування — життя і смерті.

В екзистенціалізмі людське буття — це «одухотворене буття» (М. Бердяєв). Головне в ньому — усвідомлення своєї тимчасовості, постійний страх перед останньою можливістю — можливістю (смертю) не бути, а отже, усвідомлення унікальності, безцінності своєї особистості.

У кожного філософа своє розуміння буття, що залежить від вибору предметно-змістовних напрямів міркувань, які ніколи не можуть бути завершені. Має рацію Г. Марсель, який сказав: «Буття і таїна». Вона (таїна) витікає з неможливості охопити повноту буття й скінченності, з обмеженості розуму й душі того, хто мислить.

Коли настав час учителю перевіряти знання своїх учнів, він покликав лише трьох. Узявши білий аркуш паперу, учитель крапнув на нього чорнило й запитав: «Що ви бачите?» Перший учень відповів: «Чорну пляму». Другий мовив: «Пляму». Третій сказав: «Чорнило». Учитель заплакав і вийшов.

Пізніше учні запитали його: «Чому ви плакали?» Учитель відповів: «Ніхто з вас не побачив білого аркуша».

Аналіз буття потрібно починати з нас самих: хто ми, у чому сенс нашого буття? Той, хто ставить питання про буття, передусім є сам наявне буття. Він має розуміння свого буття. Це і є екзистенція. Об’єктивне буття і Я-буття — різні види буття. Визнання тільки одного об’єктивного буття рівноцінне самозабуттю.

М. Гайдеггер

Інтерпретуючи думку Дж. Бруно, можна сказати, що буття є тим, чим воно може бути, але не завжди тим, чим воно є.

Отже, проблема буття була, є і буде вічною таїною, розкрити яку завжди прагнутиме допитливий людський розум.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити