Підручник Правознавство 10 клас (профільний рівень) - О. Д. Наровлянський - Грамота 2018 рік

БЛОК 1 ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Розділ 1 ДЕРЖАВА

Тема 6. ДЕРЖАВА, ОСОБА, СУСПІЛЬСТВО

§ 17. Співвідношення держави, особи, суспільства

1. Людина, індивід, особа

Коли ми звертаємося до когось чи говоримо про кого-небудь, то використовуємо різні слова: знайомого називаємо на ім’я, прізвище, про незнайомого говоримо людина, громадянин. Чи однакові за змістом ці поняття з точки зору права?

Найширшим є поняття «людина». Воно визначає належність до біологічного виду Людина розумна — Homo sapiens.

• Пригадайте, чим відрізняється Людина розумна від інших живих істот.

Будь-яка жива істота, яка має ознаки цього біологічного виду — відповідну анатомію, зовнішній вигляд, внутрішні органи, належить до поняття «людина»:

від моменту народження до смерті, незалежно від рівня фізичного або психічного, розумового розвитку, наявності будь-яких (зокрема й психічних) хвороб. Людиною є й дитина, яка щойно народилася, й особа, яка має дуже значні затримки у своєму розвитку, і дідусь, який прикутий до ліжка й утратив пам’ять. Поняття стосується всіх, хто має відповідні ознаки, воно є, як кажуть учені, родовим поняттям, позначає всі об’єкти, які належать до певного роду.

Однак кожна людина неповторна. Вона має свої, властиві лише їй ознаки — зріст, колір очей, волосся, форму обличчя, певні особливі прикмети (шрами, родимі плями тощо), у кожної людини є свої відбитки пальців, темперамент і характер. Тому, говорячи про кожну конкретну людину, застосовують поняття «індивід». Індивід — це конкретна людина, яка має свої індивідуальні властивості, що визначаються впливом біологічних і соціальних умов її розвитку.

Отже, якщо поняття «людина» є родовим, охоплює мільйони та мільярди жителів Землі, то «індивід» — суто конкретне поняття, що стосується лише однієї, чітко визначеної людської істоти. Його можна застосувати незалежно від рівня розвитку, особливостей поведінки конкретної особи.

Особливістю людини є те, що вона формується та існує в суспільстві. Кожний із вас є членом сім’ї, трудового чи навчального колективу, належить до нації, дехто є членом релігійної громади, політичної партії чи громадського об’єднання. Відносини людини із суспільством, її становище в ньому характеризуються поняттям «особистість». Як свідчить досвід, людина набуває багатьох якостей, лише перебуваючи в людському суспільстві. В історії людства траплялися випадки, коли дитина з тих чи інших причин виховувалася поза людським суспільством. У цьому випадку в неї не розвивається мова, не набуваються навички поведінки, характерної для людського суспільства. Отже, особистість — це індивід, який має не лише біологічні, а й певні соціальні властивості, які виявляються у відносинах з іншими людьми.

Зверніть увагу: особистістю є не будь-яка людина, а лише та, яка вступає в суспільні відносини.

Людина в процесі свого життя вступає у відносини з іншими людьми, різноманітними організаціями, установами й державними органами. Саме тоді її можна назвати «особою». Цим поняттям користуються юристи, визначаючи людину, яка вступає в правовідносини, що є їхнім суб’єктом. Отже, особа — це людина, яка є суб’єктом правовідносин.

• Пригадайте, які види осіб можуть брати у часть у правовідносинах.

З особливостями фізичних та юридичних осіб ви ознайомитеся в наступних параграфах, вивчаючи тему «Правовідносини».

Сучасна людина здебільшого має тісні зв’язки з певного державою, має право на її захист і водночас має перед нею обов’язки. Зв’язок людини з певною державою визначає поняття «громадянин». Якщо особистість — поняття загальнолюдське, то громадянином можна бути лише певної держави — України, Росії, Франції тощо.

Отже, «людина», «індивід» — поняття здебільшого біологічні, стосуються кожної істоти людського роду від народження. «Особистість» — переважно соціальне поняття, поняття «особа» визначає участь людини в правовідносинах, а «громадянин» — поняття політико-правове, пов’язане з існуванням держави та права, визначає зв’язок людини з державою.

2. Поняття «громадянство»

Правовий статус (правове становище) громадянина визначається поняттям «громадянство».

Громадянство — це юридично визначений, стійкий, необмежений у просторі правовий зв’язок між особою й певною державою, що визначає їхні взаємні права й обов’язки.

Розглянемо докладніше кожну складову частину цього визначення.

Юридична визначеність громадянства полягає в тому, що є чіткі, закріплені в нормативних актах, правила його набуття та втрати.

Стійкість громадянства визначає необмеженість дії в часі. Набувши громадянство, людина не може бути його позбавлена довільно, протягом усього часу перебування в громадянстві вона має захист своєї держави, може користуватися всіма правами громадянина.

Необмеженість у просторі означає, що людина зберігає громадянство не лише на території своєї держави, а й за кордоном, у будь-якому місці земної кулі її захищає держава. Згадаймо події останніх років, коли пірати із Сомалі захопили судна різних держав у морі, поблизу узбережжя цієї держави, унаслідок чого під загрозою опинилося життя моряків — громадян різних держав. Франція, Росія, США й інші держави надіслали в цей район військові кораблі, літаки й навіть загони спеціального призначення для забезпечення захисту своїх громадян. Незалежно від того, де знаходиться громадянин, він зберігає всі свої права й обов’язки. Коли обирають президента або депутатів, громадяни, які перебувають за кордоном, можуть узяти участь у голосуванні, прийшовши до дипломатичного представництва, де, як правило, створюють виборчі дільниці.

Іноді як синонім до поняття «громадянство» використовують поняття «підданство». Цей термін зберігся з часів, коли в більшості країн були монархії й усі мешканці монархії вважалися такими, що знаходяться «під монархом», зобов’язані платити данину (аналог нинішнього податку) своєму монархові, як тоді казали, вони перебували «під даниною». Звідси й назва — піддані. У монархіях і нині вживають термін «підданство» для позначення належності особи до держави, у країнах із республіканською формою правління використовують поняття «громадянство». Отже, в Україні ми — громадяни України, а у Великій Британії мешканці є підданими Її величності королеви.

3. Набуття громадянства

У сучасному світі існує чимало різних способів набуття громадянства.

Найбільша кількість людей отримує громадянство в момент свого народження. Саме цей спосіб — отримання громадянства за народженням — має назву філіація. У цьому випадку отримання громадянства відбувається автоматично, не потребує від людини жодних свідомих дій.

Розрізняють два основних підходи до надання громадянства за народженням. За першим — дитина отримує громадянство своїх батьків (хоча б одного). Воно нібито передається дитині з кров’ю, звідси й назва — право (або принцип) крові. У разі застосування цього принципу немає значення, де народилася дитина, важливо лише, хто її батьки. Цей принцип є провідним у законодавстві ФРН, Франції, Італії.

Другий принцип — це право (принцип) землі (або ґрунту). У цьому випадку дитина отримує громадянство тієї держави, на території якої вона народилася (незалежно від громадянства батьків). Саме цього принципу переважно дотримується законодавство більшості держав Латинської Америки.

Досить часто застосовується й змішаний принцип, коли в законодавстві присутні обидва зазначені принципи, що діють у різних ситуаціях.

Чимало людей отримують громадянство внаслідок натуралізації — отримання громадянства внаслідок свідомого рішення про перехід з одного громадянства в інше. У цьому випадку доросла людина сама абсолютно свідомо приймає рішення про зміну громадянства та звертається з відповідним клопотанням до державних органів обох держав — свого попереднього громадянства та того, громадянство якого вона хоче отримати.

У більшості держав визначено досить суворі вимоги для тих, хто має намір отримати нове громадянство. Серед традиційних вимог — визначений (часом досить значний) строк проживання на території держави, володіння на встановленому рівні мовою держави, визнання й дотримання вимог конституції та законів держави. Іноді додатково вимагають підтвердити наявність законних джерел існування, відсутність «негативних» сторінок біографії — судимості, участі в злочинних чи терористичних організаціях тощо.

Унаслідок укладання міжнародних угод, зміни території держав або інших обставин суспільного чи особистого життя в людини виникає право одночасно на належність до громадянства двох чи навіть більше держав.

• Пригадайте з курсів історії випадки переходу території однієї держави до складу іншої, які відбувалися внаслідок війн, революцій, розпаду чи утворення нових держав.

Однак у більшості держав подвійне громадянство не визнається, тому виникає необхідність обрати одне з двох можливих громадянств.

Отримання громадянства внаслідок вибору з двох чи більше наявних у людини громадянств називають оптацією.

Така ситуація виникла після Другої світової війни, коли деякі території Німеччини перейшли до складу СРСР і Польщі; до України, яка знаходилася в складі СРСР, перейшли деякі території Чехословаччини (Закарпаття) тощо. Перед мешканцями цих територій, які не за своєю волею опинилися на території інших держав, постало питання — залишити попереднє громадянство чи взяти нове. Аналогічне питання може постати при досягненні повноліття перед людиною, яка народилася в державі, що користується принципом ґрунту, у батьків — громадян держави, яка визнає принцип крові.

Іноді особа, яка з різних причин утратила громадянство тієї чи іншої держави, виявляє бажання повернути його. У цьому випадку йтиметься про відновлення громадянства. Як правило, для осіб, що відновлюють громадянство, передбачають менш жорсткі умови, ніж тим, хто вирішив його набути вперше. У деяких випадках відновлення громадянства може бути навіть не індивідуальним, а груповим, коли відповідним нормативним актом проголошується право на відновлення громадянства цілим групам людей (наприклад, тим, хто був вимушений виїхати з держави, рятуючись від військового перевороту чи громадянської війни, унаслідок цього втратив громадянство).

Крім цих основних шляхів набуття громадянства, існують також додаткові, неосновні. Серед них — усиновлення дитини, установлення над нею опіки. У багатьох державах дитина отримує громадянство свого усиновителя, опікуна, в інших передбачено й зворотний зв’язок — усиновитель має право стати громадянином держави усиновленої дитини в спрощеному порядку. Зазначимо, що деякі науковці вважають цей спосіб отримання громадянства різновидом натуралізації, інші — виокремлюють його як самостійний.

У деяких державах також передбачено набуття громадянства в разі укладання шлюбу: особа, яка уклала шлюб із громадянином держави, також отримує громадянство цієї держави. Більше того, у деяких державах Близького Сходу жінка автоматично набуває громадянство свого чоловіка.

• Висловте свою думку щодо обґрунтованості цих шляхів отримання громадянства та їхньої відповідності принципам справедливості та поваги до прав людини.

4. Припинення громадянства

У житті можуть виникати ситуації, коли людина втрачає своє громадянство. У більшості держав визнається право людини змінити громадянство, вийти з громадянства, яке вона має. Існує декілька способів припинення громадянства.

Найпростіший та найдемократичніший спосіб припинення громадянства — коли людина сама приймає рішення про зміну свого громадянства, вихід із громадянства, яке в неї є. Вихід із громадянства відбувається згідно із заявою людини. При цьому причини можуть бути різні — політичні, сімейні, економічні. У більшості держав законодавство визначає відповідні процедури — необхідність звернення до державного органу — суду, органів внутрішніх справ, інших органів державної виконавчої влади.

Законодавство багатьох держав також передбачає випадки, коли особа, хоч і не подає заяви про вихід із громадянства, але вчиняє дії, які призводять до автоматичної втрати громадянства. У більшості держав громадянство втрачається, якщо людина вступила на військову службу, на службу в поліцію іншої держави, у державах, які не визнають подвійного громадянства, підставою для втрати громадянства є добровільне набуття громадянства іншої держави.

У деяких державах передбачено також можливість позбавлення громадянства. У цьому випадку позбавлення громадянства відбувається як покарання за ті чи інші дії людини. Така можливість передбачена законодавством ФРН, США, Іспанії. Однак у більшості держав світу (серед них і Україна) позбавлення громадянства не передбачено, уважається порушенням права людини на громадянство.

5. Апатриди, біпатриди

При визначенні громадянства іноді виникають не зовсім звичні ситуації: особа має громадянство відразу двох держав. Таких осіб називають біпатридами.

• Висловте припущення, у яких ситуаціях можлива поява осіб, які мають подвійне громадянство.

Більшість держав світу нині не визнають подвійного громадянства, передбачають у своєму законодавстві запобіжні механізми для недопущення можливості його виникнення. Однак законодавство деяких держав передбачає можливість подвійного громадянства.

У Франції наявність другого громадянства не заборонено законом. Ставлення до власників подвійного громадянства таке ж, як і до громадян лише Франції.

В Італії при оформленні італійського громадянства від людини не потрібна відмова від громадянства колишньої країни перебування. У законодавстві Італії закріплено право не тільки подвійного, а й множинного громадянства.

З 2010 р. влада Південної Кореї дозволила особам, які претендують на корейське громадянство, не відмовлятися від громадянства іншої країни. Законодавство Німеччини передбачає наявність німецького громадянства як другого для тих, хто є етнічними німцями, але проживають за межами Німеччини. Подвійне громадянство можливе й у тих випадках, якщо відмова від підданства іншої країни через різні причини неможлива.

Ірландські закони не забороняють наявність подвійного громадянства. Австралійське законодавство не забороняє жителям країни мати подвійне громадянство.

Іноді людина внаслідок життєвих обставин залишається поза громадянством усіх держав, тобто стає особою без громадянства — апатридом.

Сучасне міжнародне право вимагає від держав уникати випадків появи апатридів, зокрема для цього передбачають неприпустимість втрати чи виходу з громадянства, якщо особа не набуде іншого громадянства: діти, батьки яких не мають громадянства, у більшості держав отримують громадянство за приципом ґрунту тощо.

• Пригадайте, що означає цей принцип.

Тенденція сучасного законодавства більшості держав світу та й міжнародно- правових актів — зменшення можливостей випадків появи біпатридів та апатридів.

6. Іноземці

Як правило, у кожній державі живуть не тільки особи, які мають її громадянство. Тут можуть перебувати громадяни інших країн — іноземні громадяни, а також особи без громадянства — ті, хто не можуть підтвердити свою належність до громадянства жодної з країн. Чим відрізняється їхнє правове становище від правового становища громадян?

Сучасне законодавство більшості держав визначає, що іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території держави на законних підставах (тобто перетнули кордон легально, отримали в разі потреби дозвіл на перебування на території держави — візу — і перебувають на території держави відповідно до встановлених нею правил), користуються тими самими правами та свободами, що й громадяни самої держави. Винятки встановлюються, як правило, конституцією та законами держави перебування. У більшості держав іноземцям, наприклад, гарантовані права на життя та свободу, на освіту й охорону здоров’я, на власність (хоча іноді з певними обмеженнями). Однак іноземці не мають права брати участь в управлінні державою — обирати та бути обраними до органів державної влади, бути державними службовцями, на них не поширюється військовий обов’язок тощо. У той же час іноземці зобов’язані виконувати вимоги конституції та законів держави перебування, сплачувати податки, у разі скоєння правопорушень вони притягаються до відповідальності (окремі винятки стосуються осіб, які мають дипломатичний статус і, відповідно, так званий дипломатичний імунітет).

До людини в різних ситуаціях можуть застосовуватися поняття «людина», «індивід», «особистість», «особа», «громадянин».

Громадянство є важливою юридичною категорією, що визначає правовий зв’язок між державою та людиною.

У законодавстві більшості держав визначено різні шляхи набуття громадянства, основними серед них є філіація, натуралізація, оптація тощо. Громадянин має право змінити своє громадянство. Людина може вийти з громадянства, утратити його в разі скоєння нею передбачених законодавством дій. В окремих державах передбачено процедуру позбавлення громадянства.

Запам’ятайте: людина, індивід, особистість, особа, громадянин, громадянство, апатрид, біпатрид.

Запитання та завдання

1. Поясніть поняття «людина», «індивід», «особистість», «особа», «громадянин», «громадянство», «апатрид», «біпатрид».

2. Які існують шляхи набуття громадянства?

3. Які існують шляхи втрати громадянства?

4. Порівняйте

А громадянство та підданство

Б поняття «людина», «індивід», «громадянин», «особа», «особистість»

В філіацію, оптацію, натуралізацію

Г правовий статус громадян та іноземців, які перебувають на території держави на законних підставах

5*. Ураховуючи правовий зміст громадянства, проаналізуйте можливі позитивні та негативні наслідки подвійного громадянства для держави й окремої особи.

З історії української державності

Однією з найвідоміших і найдосконаліших для свого часу правових систем міського самоврядування середньовіччя вважають магдебурзьке право. Згодом цей кодекс почали застосовувати по всій Європі, магдебурзьке право мало чимало міст України. Відповідно до цього права, міста звільнялися від управління й суду феодала, запроваджувалися міське самоуправління та суд.

Пізніше магдебурзьке право отримала більшість міст України. У Києві та деяких інших містах України є пам’ятники, установлені на честь надання їм магдебурзького права.

Кодекс магдебурзького права



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити