Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Підручник Правознавство 10 клас (профільний рівень) - О. Д. Наровлянський - Грамота 2018 рік

БЛОК 1 ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Розділ 1 ДЕРЖАВА

Тема 2. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ

§ 4. Поняття та ознаки держави. Суверенітет та його види

1. Поняття «держава»

Як ви вже знаєте, на зміну первісному суспільству прийшла держава. Одразу з її появою з’являються спроби пояснити її сутність.

• Ознайомтеся з визначеннями держави, які були сформульовані в різні часи різними науковцями й громадськими діячами. Яке ваше ставлення до них?

«Держава — це союз людей, об’єднаних загальними основами права й загальною користю» (Цицерон, давньоримський мислитель).

«Держава — це вплив Бога у світі» (Г. Гегель, німецький філософ).

«Держава — це правова організація народу, що володіє в усій повноті своєю власного, самостійною й первинною, тобто ні від кого не залежною, владою» (Б. Кістяківський, український правознавець).

Держава — це суверенна політико-територіальна організація політичної влади, що існує в соціально неоднорідному суспільстві, за допомогою якої здійснюється управління загальносуспільними та місцевими справами.

Важливо зазначити, що для сучасної держави характерним є захист прав не окремих соціальних груп (класів, станів), а всього суспільства.

2. Ознаки держави

Для держави характерні певні ознаки, які можна поділити на обов’язкові та факультативні (необов’язкові).

Однією із суттєвих ознак держави є територіальний принцип організації суспільства. Первісний людський колектив об’єднувала кровна спорідненість. Однак з часом розвиток господарства порушив ці сімейні зв’язки, більш важливою та необхідною, з точки зору ведення господарства, стала територія ведення господарства. До утворення держави людей поділяли за їхнім походженням, належністю до певної родини, племені. Після появи держави визначальною стала належність людини до спільноти, яка проживає на певній території. Держава виникає на певній території, громадян держави об’єднує територія, на якій вони проживають і на якій організований певний апарат управління, влади. Держава також визначає межі своєї влади за певного територією. Ознакою держави є організація населення за територіальним принципом, наявність чітко визначеної території, обмеженої кордонами.

У первісному суспільстві всі його члени могли брати участь у діяльності органу, що здійснював владу, — народних зборах. Усі члени суспільства брали участь і в забезпеченні виконання рішень цього органу, у захисті своєї території. З появою держави з’являються спеціальні органи, що здійснюють владу від її імені. Влада відокремлюється від більшої частини суспільства, представляє інтереси насамперед окремої групи людей. Поява відокремленої від суспільства публічної влади, що здійснює лише керівництво державою та діє в інтересах певної частини суспільства, є також ознакою держави. Елементами такої публічної влади стають суди, чиновництво, особи, які наділені функціями керувати суспільством.

На початкових стадіях розвитку держави апарат публічної влади є інструментом утримання влади, панування певного класу, стану, меншості суспільства. З розвитком держави функції публічної влади суттєво змінилися, у багатьох країнах нині вона діє в інтересах абсолютної більшості людей, проте зберігається відокремлений державний апарат, який має функцію управляти суспільством.

Іноді серед ознак держави визначають наявність апарату примусу, до складу якого входять, зокрема, спеціальні «силові» структури — прокуратура, органи внутрішніх справ, служба безпеки тощо. Щоб забезпечити виконання державних рішень, вони використовують різні засоби, у разі потреби й примусові. Наявність апарату примусу — ознака держави.

Створення публічної влади, апарату примусу, які мали єдину функцію — управління суспільством і забезпечення виконання рішень публічної влади, вимагало вирішення питання про їхнє матеріальне забезпечення, адже ці органи не брали безпосередньої участі в створенні матеріальних благ, тобто не мали змоги самостійно забезпечити своє існування. Основним джерелом утримання апарату публічної влади стає збирання податків, що встановлює держава. Отже, обов’язковою ознакою держави є податкова система. Незважаючи на те, що сучасні держави мають і інші, крім податків, джерела отримання засобів існування державного апарату та й держави в цілому, податкова система залишається обов’язковою ознакою держави.

Кожна держава визначає певні соціальні норми, правила поведінки, які є обов’язковими для всіх. При цьому право видавати закони й інші загальнообов’язкові соціальні норми є винятковим правом держави. Наявність системи права також є обов’язковою ознакою держави.

Більшість держав мають збройні сили — армію, яка забезпечує захист незалежності, територіальної недоторканності, суверенітету від зовнішніх ворогів. Однак ця ознака не є обов’язковою. Історія знає випадки, коли держави не мали чи не мають збройних сил. Після Другої світової війни певний час, відповідно до умов капітуляції, Німеччина була позбавлена права мати власні збройні сили, формально донині не має армії Японія (лише так звані сили самооборони), багато років тому Ісландія відмовилася від власних збройних сил.

Для сучасних держав характерна також наявність державних символів — прапора, гімну, герба, іноді — державного девізу. Однак ця традиція з’явилася набагато пізніше, ніж держава. Усі стародавні держави, більшість країн середньовіччя не мали офіційних державних символів, тому державні символи — гімн, герб, прапор — є факультативною ознакою держави.

Більшість держав світу мають власну грошову систему, грошові одиниці, але існування держави без них також можливе.

Чимало держав визначають одну або декілька державних (або офіційних) мов, які допомагають у консолідації суспільства. У той же час ця ознака не є обов’язковою для існування держави, чимало країн світу не вважають за потрібне визначати державну мову в офіційних документах.

3. Суверенітет

Обов’язковим для кожної держави є державний суверенітет.

Державний суверенітет (від фр. souverainete — вершина, верховна влада, з латин. supems — верхній) — повнота влади держави, самостійність держави, її незалежність від інших держав у внутрішній та зовнішній політиці.

Кількість суверенних країн у світі постійно зростає. Перед початком Другої світової війни існувала 71 незалежна держава, у 1947 р. —уже 81, у 1995 р. — майже 190. Після Другої світової війни отримали незалежність понад 100 територій. Нині у світі існує ще майже 30 територій, які не мають суверенітету. Це колонії Гваделупа, Мартініка, Французька Гвіана, «асоційовані держави» (Маршаллові Острови, Мікронезія тощо).

Державний суверенітет є невід’ємною ознакою держави. Повага до нього є одним з основних принципів сучасного міжнародного права, він закріплений у Статуті Організації Об’єднаних Націй (ООН).

Уперше ідея державного суверенітету була висунута французьким ученим Ж. Боденом у 1576 р. Він пов’язував державний суверенітет з абсолютною та неподільною владою монарха, неможливістю будь-якої іншої влади в державі або поза нею, яка б могла бути вищою за владу монарха.

Сучасна юридична наука визначає дві ознаки суверенітету — внутрішній та зовнішній. Внутрішній суверенітет держави передбачає верховенство та повноту влади. Держава здійснює верховну владу на своїй території, може видавати обов’язкові для виконання закони й розпорядження. Крім того, суверенітет виключає можливість існування на території держави іншої, аніж її власна, публічної влади. Влада держави поширюється на всю територію країни, на все населення. Виявом суверенітету є також здійснення від імені держави правосуддя на своїй території. Суверенітет держави виявляється також у праві держави самостійно обирати власну політичну, економічну та соціальну системи без будь- якого втручання інших держав.

Зовнішній суверенітет держави виявляється в її можливості виступати самостійним суб’єктом міжнародних відносин, міжнародного права, у праві держави представляти суспільство у відносинах з іншими державами. Зовнішній суверенітет виявляється у свободі зовнішньополітичної діяльності за межами кордонів держави, однак за умови дотримання вимог міжнародного права.

У сучасному світі існує чимало міждержавних об’єднань, яким окремі держави передають частину своїх повноважень. Уступаючи до таких об’єднань (до них, зокрема, належать Рада Європи, Європейський Союз тощо), держава, зберігаючи свою незалежність, визнає верховенство нормативних актів цих організацій з окремих питань, бере на себе зобов’язання дотримуватися встановлених цими організаціями вимог і правил. Фактично йдеться про певне добровільне обмеження власного суверенітету, що не ставить під сумнів збереження незалежності держав.

Народний суверенітет також є одним з основних принципів міжнародного права. Він передбачає, що саме народ є джерелом влади в державі, саме він має виняткове право визначати конституційний лад держави, обирати органи державної влади тощо. При цьому народний суверенітет може реалізовуватися кількома шляхами. Перші згадки про народний суверенітет з’явилися в XV ст. у Франції. Своє закріплення народний суверенітет отримав під час Французької революції, а пізніше в конституції Франції 1848 р. Нині принцип народного суверенітету закріплений конституціями абсолютної більшості держав світу, у тому числі й Конституцією України.

Національний суверенітет — це суверенітет народу як політичної нації. Свого часу національний суверенітет ототожнювався з народним суверенітетом, тобто правом народу на участь в управлінні державою. Таке розуміння й нині зберігається в конституціях ряду держав — Іспанії, Польщі, Туреччини тощо, однак у сучасному українському правознавстві прийнято виокремлювати національний суверенітет як поняття, що характеризує право нації на самовизначення.

Одним з основних понять сучасного правознавства є держава. Головними ознаками держави є наявність територіального принципу поділу населення, суверенітет, наявність апарату публічної влади, апарату примусу, податкової системи, системи права. Чимало держав мають й інші, факультативні, ознаки — збройні сили, державні символи, державну мову тощо.

Сучасне правознавство розрізняє державний, народний та національний суверенітет. Повага до державного суверенітету та забезпечення народного суверенітету є основними принципами сучасного міжнародного права.

Запам’ятайте: держава, державний, національний, народний суверенітети. Запитання та завдання

1. Дайте визначення понять «держава», «суверенітет».

2. Які ознаки держави вам відомі?

3*. Використовуючи знання з історії та географії, доведіть наявність ознак держави в нашої держави та в країн — сусідів України.

4*. Наведіть приклади добровільного обмеження суверенітету державами, які стають членами певних міждержавних об’єднань.

5. Порівняйте державний, національний та народний суверенітет.









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.