Довідник з української мови

МОРФОЛОГІЯ. ОРФОГРАФІЯ

Прислівник

Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль

Прислівником називається незмінна самостійна частина мови, що виражає сталу ознаку дії, стану, ознаку іншої ознаки або предмета. Наприклад: а восени шумів-шумів ліс по-осінньому (А. Головко). Знову серце б´ється молодо і дзвінко (В. Сосюра). Восени й горобець багатий (Народна творчість). От і Середземне море — тепле, дуже солоне (В. Іваненко). Пане Вишневецький, а нум виведи танчик по-німецьки! (Народна творчість). Дорога додому пролягала через ліс.

Прислівники найчастіше називають ознаку дії і стану, рідше — ознаку іншої ознаки і ще рідше — ознаку предмета, тому вони в реченні переважно пов´язуються з дієсловами (добре знати, пізно повернутися, дивитися вниз), рідше — з прикметниками (надзвичайно приємний, дуже гіркий, трохи дивний), іншими прислівниками (дуже дешево, занадто довго, далеко попереду) та іменниками (завдання додому, рух прямо, плов по-узбецьки).

До морфологічних ознак прислівників належать:

1) незмінність;

2) типові тільки для прислівників суфікси -о, -е, -ому, -и, -і (тихо, добре, по-нашому, по-людськи, верхи, пішки, сьогодні, увечері);

3) лексична і словотвірна співвіднесеність з усіма відмінюваними частинами мови. Наприклад, прислівники тихо, весело, подовгу співвідносяться з прикметниками; удень, восени, угорі — з іменниками; по-моєму, по-своєму — із займенниками; нехотя, перегодя — із дієсловами; уперше, натроє, уп´ятьох — із числівниками.

У реченні прислівники найчастіше виступають у ролі різних обставин. Залежно від значення прислівники бувають обставинами:

а) способу дії. Собаки заскавуліли і кинулися врозтіч (І. Багряний). Святиня — це те, що людей об´єднує, збирає докупи (П. Загребельний). Рівно, тихо шуміло навкруги (О. Гончар);

б) міри і ступеня. У повітрі стало нестерпно душно, задихалися і люди, й тварини (В. Мезенцев). Чи думка Задьори видалася йому [Васькові] такою дотепною, чи вже знесилився вкрай, але рука з палицею йому опустилася (В. Винниченко);

в) місця. Знадвору почувся гамір (В. Вінграновський). Тисячі сіл вогнями благань і скорботи піднялися вгору і вугіллям та попелом упали додолу (М. Стельмах). Удома, у родині, Іван часто був свідком неспокою і горя (М. Коцюбинський);

г) часу. Воно на те й заходилось спочатку (Л. Костенко). Та завтра вже буде Стрітення (І. Драч). Що влітку родиться, то взимку згодиться (Народна творчість). Відтоді й вирощують у нас рибу на рисовому полі (В. Іваненко);

ґ) причини. Вірьовка була трохи покоротка, він [Григорій] її так потяг спересердя, що вона перервалась посередині (І. Багряний). Спросоння не добереш, чи то людина, чи вітерець, чи місяць золотою пучкою стукає в шибки (М. Стельмах);

д) мети. Навіщо тут вночі блукаєш ти, дитино нерозумна? (І. Кочерга). Йому здавалось, що дерева навмисну заступають дорогу (О. Донченко).

Зрідка прислівники можуть пов´язуватися з іменниками і виражати ознаку предмета. Тоді вони виступають у ролі неузгодженого означення. Карлос вибрав шлях направо, Гвідо вибрав шлях наліво, а Бертольд подався просто (Леся Українка).

Такі прислівники, як треба, потрібно, шкода, можна, необхідно, жаль, пора, соромно, прикро, слід тощо, виконують роль присудків у безособових реченнях і становлять окрему групу присудкових прислівників. Сором сліз, що ллються від безсилля (Леся Українка).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити