Самостійні частини мови

Прислівник

Прислівником називається невідмінювана частина мови, що виражає якісну або кількісну ознаку дії, стану, ознаку ознаки (ступінь або міру іншої ознаки) і відповідає на питання як? де? куди? коли? з якої причини? з якою метою? з якою мірою? та ін.:

У реченні прислівник виступає в ролі обставини. У ролі підмета і додатка прислівник буває лише тоді, коли переходить в іменник:

Твоє «завтра» мені набридло.

Прислівники незмінні. Лише частина прислівників, що утворені від якісних прикметників, можуть мати ступені порівняння: швидко — швидше — найшвидше; сумлінно — менш сумлінно — сумлінніше.

Для прислівників типовими є суфікси -о, -е (дивно, добре), суфікси -и, -ому, -ему у поєднанні з префіксом по- (по-заячи, по-вашому, по- моєму).

Прислівники творяться від усіх повнозначних відмінюваних частин мови: легкий — легко, вечір — увечері, свій — по-своєму, двоє — вдвоє, стояти — навстоячки.