ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА

УКРАЇНСЬКА МОВА

Службові частини мови

Сполучник

Сполучники — службові незмінні слова, які здійснюють зв’язок однорідних членів речення, а також частин складного речення і виражають смислові зв’язки між ними:

Гора панувала над містом та морем, і її називали горою всіх

вітрів, які живуть на морі, а сюди прилітають на ніч (В. Кучер). Лагідна сама, вона вважала, що й усі повинні бути лагідними,

чутливими до добра (Ю. Збанацький).

Сполучник та пов’язує однорідні члени і єднає їх, сполучники і, а об’єднують частини складносурядного речення. І вказує на зв’язок одночасності; а — на протиставлення дій; що — зв’язує головну частину з підрядною у складнопідрядному реченні і виражає з’ясувальний, пояснювальний зв’язок.

Деякі сполучники можуть поєднувати як однорідні члени, так і частини складного речення, наприклад, сполучники і, та, але, або, чи, то... то та ін.

Сполучники не мають лексичного значення і не є членами речення. Вони не пов’язуються з повнозначними словами, як прийменники.

За будовою сполучники поділяються на прості (і, та, а, бо, чи, що, але, то), складні (щоб, якщо, немовбито, неначебто) і складені (тому що, через те що, незважаючи на те що).

За походженням сполучники бувають непохідні (а, але, та, і, бо) і похідні, які перейшли в сполучники з інших частин мови (незважаючи на те що, через те що, тому що).

За вживанням виділяють неповторювані сполучники (а, але, зате, проте), повторювані (і... і, то... то, чи... чи, або... або) та парні сполучники (хоч..., але; як..., так; не тільки..., а й).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити