Самостійні частини мови

Прикметник

Прикметник — самостійна змінна частина мови, яка відповідає на питання який? чий? котрий? і виражає ознаку предмета (колір — золотий, білий; матеріал — глиняний, стальний; розмір — великий, середній, маленький; смак — солодкий, кислий, солоний; зовнішній вигляд — міцний, веснянкуватий, рум’яний, смішний; за розміщенням у часі і просторі — тутешній, пізній, вранішній, місцевий, сільський; за приналежністю — братова хата, тітчин прихід і под.).

Прикметники дуже часто бувають багатозначними:

Знаменитий

1. Усім відомий, який користується великою популярністю.

2. Незвичайний, надзвичайний, видатний щодо своїх позитивних якостей.

Прикметники вживаються як у прямому, так і в переносному значенні:

Наріжний

1. Який стоїть або розташований на розі, на перехрещенні.

2. Перен. Дуже важливий, який лежить в основі. Наріжний принцип. Наріжний камінь чого — основа, найважливіша частина чого-небудь.

Прикметники тісно пов’язані з іменниками, від яких залежить їх рід (змінна для них категорія), число, відмінок.

Прикметники в реченні найчастіше бувають означеннями, рідше — частинами складеного іменного присудка:

(Нар. тв.). — Прикметники лиху, вірну — узгоджені означення.

Андрійко

(Марко Вовчок). — прикметники повновидий, ясноокий, кучерявий є частиною складеного іменного присудка.

За лексичним значенням і морфологічними особливостями прикметники поділяються на три групи: якісні, відносні та присвійні.