Самостійні частини мови

Займенник

Займенник — це самостійна змінна частина мови, яка вказує на предмети, їх ознаки й кількість, але не називає їх. Займенники, які вказують на те, що називає іменник, відповідають на питання хто? що?; які вказують на те, що називає прикметник, відповідають на питання який? чий?, а ті, що вказують на кількість, як числівник, відповідають на питання скільки? Отже, іменник, прикметник, числівник у певній мовній ситуації можуть бути замінені займенником, який виконуватиме таку ж синтаксичну роль, матиме такі ж ознаки, як і частина мови, до якої він подібний.

Займенники поділяються на такі групи:

— займенники, що мають узагальнене предметне значення і співвідносяться з іменниками (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони, себе, хто, що, ніхто, ніщо, дехто, дещо, хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, абихто, будь-хто);

— займенники, що мають узагальнено-якісне значення і співвідносяться з прикметниками (мій, твій, наш, ваш, який, котрий, чий, цей, той, увесь, усякий, кожний, інший, ніякий, абиякий, якийсь, чийсь, будь-чий);

— займенники, що мають узагальнено-кількісне значення і співвідносяться з числівниками (скільки, стільки).

За своїм значенням займенники поділяються на такі розряди:

— особові (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони);

— зворотний (себе);

— присвійні (мій, твій, наш, ваш, його, її, їх (їхній));

— питальні (хто? що? який? котрий? чий? скільки?);

— відносні (хто, що, який, котрий, чий, скільки);

— заперечні {ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки);

— неозначені (дехто, дещо, деякий, хтось, щось, хто-небудь, що- небудь, абихто, будь-хто, будь-що та ін.);

— вказівні (цей, оцей, той, отой, такий);

— означальні (сам, увесь, усякий, кожний, інший).

Займенники в реченні бувають головними і другорядними членами речення; виступають сполучними словами в складних реченнях; входять до складу звертань, вставних конструкцій та зворотів.

(Т. Шевченко). —

Займенник ти — підмет; мені, мене — додатки.

(Нар. пісня)

Займенники (не) своя, (не) твоя — частини складеного іменного присудка; я — підмет.

(І. Котляревський)

Коло мене — обставина; за мене, мені — додатки.

Сталь і ніжність, любий мій, поєднать в собі зумій (П. Тичина). — Займенник мій входить до складу звертання.

Займенники мають різні граматичні категорії відповідно до своїх значень та розрядів.