Самостійні частини мови

Дієслово

Дієслово виражає активну дію і має граматичні категорії способу, часу, виду, стану, особи (чи роду) та ін.

Узагальнене поняття дії, яке називає дієслово, включає і реальну фізичну дію особи (місити, креслити, варити), і стан, у якому перебуває предмет (сидіти, стояти, дрімати), і зміну та виявлення якості предмета або перехід його з однієї якості в іншу (розквітати, молодіти), і ставлення особи до когось чи чогось (любити, ненавидіти, шанувати), і переміщення в просторі (летіти, мчати, їхати).

Морфологічними особливостями дієслова є те, що воно має такі основні форми: неозначену форму (інфінітив), особові форми, дієприкметник та дієприслівник.

Інфінітив та дієприслівник належать до невідмінюваних форм дієслова, а решта — до відмінюваних.

Багато дієслів сучасної української мови (крім дієприкметників) можуть сполучатися з часткою -ся (-сь), яка завжди стоїть у кінці (постфікс). За її допомогою творяться зворотні дієслова: мити — митись, вмився. Окремі дієслова з цією часткою не сполучаються (застати, світати, вирости, поїсти), інші — без неї не вживаються (сміятись, дивитися).

Дієслова у реченні виконують різноманітні функції, але найчастіше бувають присудком (тут і далі йдеться про найчисленнішу групу особових дієслів):

Лише зашерхоче десь суха зелена ящірка, бризнуть врізнобіч з-під ніг коники, та ще й жайворонки дзюркочуть у тиші, невидимі у повітрі, як струмки, що течуть і течуть, розмаїті, джерельно дзвінкі (За О. Гончаром).

Любити жінку — чемно до землі вклонятися і сумніву не мати (М. Сингаївський).

Якщо учитель навчив дитину (чого?) дукати, він майже цілковито виконав своє завдання.

Лунає команда (яка?) зупинитися, і колона студбатівців завмирає на плацу.

Мамо, ви б приїхали (з якою метою?) подивитись, як ми живемо.