Граматика української мови

ІМЕННИК

ТРАНСПОЗИЦІЙНІ ФОРМИ ВІДМІНКІВ

 

Транспозиція відмінків пов'язана з особливим класом назв граматичної предметності, до якого належать абстрактні іменники — деривати. Як опорні компоненти субстантивних словосполучень, вони з'являються внаслідок синтаксичної деривації присудка, вираженого дієсловом або прикметником, пор.: Учень прийшов — прихід учня; Господиня рада — радість господині. Синтаксична деривація поповнює парадигму засобів вираження, відтворюючи зв'язки між формами слів.

Утворення субстантивних словосполучень викликане умовами актуального членування речення (поділ на тему і рему), що супроводжується обов'язковою трансформацією тексту, внаслідок чого відбуваються міжкатегоріальні переходи слів, або транспозиція, спричинені позиційними зміщеннями членів речення і відповідною зміною синтаксичних функцій слів, напр.: Спів артиста порадував усіх. Це речення є згорнутою структурою двох речень: Артист співає і Усі раді (пораділи). При конденсації тексту перше речення трансформується. Присудок, перетворений на віддієслівний іменник-дериват (співати — спів), переміщується в позицію підмета, підмет — суб'єкт першого речення у формі родового відмінка переходить у присубстантивну позицію: спів артиста.

Іменник — абстрактна назва дії — є наслідком трансформованої номіналізації, оскільки номінує те, для чого в мові немає назви. Синтаксичний дериват вжитий у вторинній номінативній функції назв властивостей і дій. Трансформованої ад'єктивації, яка виявляється у зміні синтаксичної функції, зазнає постпозитивний іменник у родовому відмінку: спів (чий?) артиста. Паралельно з вторинною, атрибутивною функцією іменник є носієм первинної функції додатка: спів (кого?) артиста.

Названий перехід відбиває ситуацію, коли мовний знак, повністю зберігаючи своє семантичне значення, може змінити граматичне значення, взявши на себе функцію якої-небудь іншої лексичної категорії, до якої він не належить У такий спосіб мова поповнює арсенал засобів номінації, що сприяє витонченості і гнучкості її виразів. Ш. Баллі писав: «Замкнені у своїх основних категоріях, знаки були б надто обмеженим джерелом засобів для численних потреб мовлення. Завдяки міжкатегоріальним замінам думка звільняється, і вислів збагачується і набуває різноманітних відтінків». Л. Теньєр зазначав, що транспозиція не тільки корисна, а й необхідна, і навіть невідворотна 3. На відмінкових формах простежуються обидва ступені: синтаксична транспозиція, коли іменник, виконуючи роль іншої частини мови, зберігає свою категоріальну форму, і морфологічна транспозиція, коли іменник разом з переходом в інший функціональний клас набуває його морфологічних ознак, напр.: небо осені й осіннє небо.

У відмінках існує кілька типів трансформаційних переходів з подальшою транспозицією залежного іменника субстантивного словосполучення у відповідну частину мови. Так, функції ад'єктива-атрибута набуває іменник на позначення суб'єкта дії в словосполученнях, утворених від дієслова та прикметника, напр.: «Здійснилася давня мрія Шевченка: нарешті він одержав можливість повністю присвятити себе мистецтву» (з газ.); «Ця розмова тільки збільшила інтерес Сахно до мети її подорожі» (Ю. Смолич); «Мені так жалко було гасити радість молодої хазяйки» (М. Коцюбинський).

Тут лексична наповненість родового відмінка іменника у ролі атрибутивного суб'єкта не виходить за межі класу назв істот, для суб'єкта названого типу характерна чітко визначена синтаксична транспозиція, яка лише в окремих випадках поступається завершеною морфологічною транспозицією, напр.: «Бригадиром будівельників тут теж товариш Дорошенкової молодості — Андрій Бойко» (О. Гончар); «Гуменний підвівся їм назустріч, нетерпляче вислуховуючи кухарів рапорт» (О. Гончар); «Теличко розреготався: видно, Сагайдина скарга прозвучала для нього зовсім комічно» (О. Гончар). Однак повна транспозиція не є визначальною для такого типу словосполучень. Для конструкцій з родовим атрибутивного суб'єкта характерна чітко виражена синтаксична валентність, яку мають тільки іменники, що перебувають у складі словосполучень, еквівалентних реченню, тобто такі іменники, які називають процеси і властивості.

З родовим відмінком у функції посесивного об'єкта пов'язана передача мовними засобами значення належності особі, відношення до чогось, зв'язок з чимось. Існуючі формально-граматичні конструкції утворилися шляхом конденсації тексту до рівня словосполучень, напр.: гніздо пташини — гніздо належить пташині — пташина має гніздо.

Лексико-граматична характеристика словосполучень передбачає відповідний набір лексичних значень обох компонентів. Функція посесивності актуалізується тоді, коли опорний іменник — назва конкретного предмета — приєднує іменник, що позначає істоти, переважно особи, зрідка персоніфіковані поняття. Про належність конкретного предмета повідомляється змістом підпорядкованого постпозитивного іменника, який поєднує в собі семантично імпліцитний предикат стану і залежний аргумент. Таким чином, родовий належності (посесивний) характеризує предмет, позначений опорним іменником, напр.: «Тоді він [Черниш] вперше почув ім'я Брянського» (О. Гончар); «...дядько Леван вивів Нателлу на шлях і посадив у попутну машину будівників траси» (О. Гончар); «Патку, мій патку! — чується голос Хаєцького» (О. Гончар); «В городу «свинку» ми ковіньками ганяли у материнських кофтах, чоботях батьків» (В. Сосюра).

Функція родового посесивного становить перший етап міжкатегоріального переходу — синтаксичну транспозицію, яка ще не набула морфологічної завершеності, як це видно на прикладах присвійних прикметників, напр.: «Підігнати підкову Чернишевому коневі можна було тільки в кузні» (О. Гончар); «За кілька день... Черниш мав змогу подивитися нові Ференцеві альбоми» (О. Гончар); «Хомині очі каламутні, як вода з милом» (М. Коцюбинський); «В пень загнана сокира татова по топорище» (Д. Павличко); «Чом ви не розділили пасіки! — сказала вона. — Адже пасіка батьківськая (І. Нечуй-Левицький); «Хома, перш ніж кинути блаженківську торбу, ряди цікавості зазирнув туди» (О. Гончар).

Морфологізовані присвійні прикметники і словосполучення з родовим посесивного об'єкта в позиції ад'єктива не можна вважати семантично рівноцінними, оскільки для прикметника сема належності є первинною, а для іменника — атрибута — вторинною.

На комунікативному рівні набір лексичних значень родового посесивного розширився: до семи належності додається сема послабленої належності, яка зумовлена використанням у функції посесива іменників на позначення установ, організацій, підприємств тощо, напр.: «Майора вони [Черниш і Блаженко] застали на терасі будинку, де розташувалася політчастина полку» (О. Гончар); «Попід плавнями розкинулися пишні городи, поливні господарства радгоспів» (з газ.).

Функція належності, відтворена формою давального відмінка, не транспозиційного походження. На відміну від присвійно-відносного прикметника, родового відмінка іменників, які утворюють парадигму засобів вираження належності, давальний називає особу, яка зацікавлена в дії і бере в ній участь, тобто давальний належності виражає посесивно-адресатні відношення, що існують між об'єктами навколишньої дійсності. Утворені внаслідок складних семантико — синтаксичних перетворень, на формально-граматичному рівні словосполучення з давальним належності не зазнають позиційних зміщень, тому їх належність не переходить у похідну належність прикметника, напр.: Мені болить голова — Голова болить + Моя голова (Голова належить мені), аналогічно «Коса сповзла їй на груди» (О. Гончар); «Йому обличчя геть перекосило» (М. Стельмах); «Ввійшла в хату [наймичка]. Катерина їй ноги умила» (Т. Шевченко). Відмінкова форма давального називає особу, зрідка персоніфіковане поняття, щодо якої відбувається дія до предметів, належних або властивих особі.

Залежно від присудка — предиката словосполучення з давальним належності є дво- або трикомпонентними. Присудки, виражені дієсловами дії або стану, утворюють трикомпонентне словосполучення; третій його член, виражений іменником, позначає ті предмети, які є власністю особи, об'єктом її володіння (сюди відносяться частини тіла, особисті речі тощо), напр.: «Сердиться, як би йому пес ковбасу з'їв» (прислів'я). Присудки — іменники утворюють двокомпонентне словосполучення, напр.: «Я тобі не пара: я в сірій свитині, а ти титарівна» (Т. Шевченко). Оскільки у двокомпонентних словосполученнях послаблена закріпленість давального належності (у трикомпонентних — вона подвійна), то тут функція посесива у давальному відмінкові виражена найчіткіше, пор.: Я тобі не ворог і Я не твій ворог. Однак факти міжкатегоріального переходу частин мови є вкрапленнями у загальній системі відмінкових форм.

Залежний іменник у похідних віддієслівних словосполученнях, який позначає знаряддя або засіб дії, може набувати вторинної синтаксичної функції атрибута, напр.: «Хвою сосни можна згодовувати тваринам не розмеленою, але перед вживанням потрібна обробка водяною парою» (Дари лісів); «Після обрізування кореневища дріоптериса секатором або ножем сировину прив'ялюють під відкритим небом» (Дари лісів); «На курорті Куяльник застосовують лікування радоновими ваннами» (з газ.). Десемантизація в іменникові первинної функції інструменталя і синтаксична транспозиція його в ад'єктив спричинені зміщеннями в структурі лінійного речення, в результаті чого іменник втрачає семантично вмотивовану залежність від дієслова і набуває формально-граматичної залежності від іменника-деривата, пор.: обробляти (чим?) водяною парою і обробка (яка?) водяною парою. Здебільшого існує перший ступінь міжкатегоріального переходу іменника із семою інструменталя в ад'єктив, хоча у мові наявні факти завершеної морфологічної транспозиції, напр.: кульова рана<рана від кулі<рана нанесена кулею, аналогічно ножова рана або ножове поранення.

Функція атрибутивного локатива, яку виражає залежний іменник у родовому відмінкові, фіксує початковий міжкатегоріальний перехід, напр.: «Чернишеві з його спостережного пункту відкривалася панорама (яка?) великого міста» (О. Гончар); «Ну, чумаче, давай карти (які?) об'єктів» (О. Гончар). Визначальною особливістю словосполучень із залежним іменником у ролі означення — локатива є наявність просторової семи в іменниках, які називають місця локалізованої дії, напр.: дорога, шлях, село, поле, місто, домна, будинок, річка тощо. Іменники на позначення місцезнаходження об'єкта або явища перебувають не в придієслівній правобічній позиції, що властиве лексемам адвербіальної семантики, а в правобічній, але приіменниковій, позиції, напр.: «Невже він, живий і невбитий Хома, крокуватиме ланами (якими?) рідного Поділля» (О. Гончар), аналогічно: «Кілька годин ішли лощиною по дну міжгір'я (О. Гончар), Неузгоджене означення, відтворене аналітичними формами, вказує на зміни граматичного значення родового відмінка у напрямі до повної ад'єктивації, закріпленої морфологічними формами, напр.: польова дорога, гірський пейзаж, лісовий горіх, болотяне латаття, дорожна пригода, міський фестиваль, приміська зона.

Впливом позиційних зміщень у зовнішній структурі речення зумовлений перехід іменника їз семою темпоральності у присубстантивну позицію ад'єктива-атрибута. Трансформація згаданого типу охоплює дві вихідні структури власне семантичного рівня, одна з яких визначає фактор часу, напр.: «Останні серпня дні...» (М. Нагнибіда) <Серпень+Останні дні (минають). Опорним іменником словосполучень з атрибутивно-темпоральними відношеннями може бути назва пори року, явища природи, якогось часового проміжку, тобто назва ситуації. Родовий присубстантивний відмінок визначає час ситуації або факту дії, напр.: «Небо ранньої осені, німе і сліпобеззоряне, висіло неймовірно низько» (Є. Гуцало); «Наближалось до кінця незабутнє літо тисяча дев'ятсот дев'ятнадцятого року» (О. Довженко). Іменник у вторинній синтаксичній ролі атрибута допускає власні залежні ад'єктиви, напр.: «Гори ... були прозорі й легкі в ці останні дні гірського літа» (О. Гончар). Словосполучення із семою темпоральності часто набувають форм завершеної морфологічної транспозиції, де часова віднесеність дії передана іншим частиномовним класом слів, напр.: «Мені осіння ніч короткою здається» (Леся Українка); «Ліс ще дрімає в передранішній тиші» (М. Коцюбинський). У нічному небі розлягається спів соловейка.

Залежні іменники у ролі означення наділені широким обсягом часових понять. Крім часової визначеності (дефініції) дії, частина з них містить вказівку на тривалість дії, опорний іменник є віддієслівним дериватом, напр.: «Клопоти робочого дня вернули йому [Тихоновичу] енергію» (М. Коцюбинський). Тривалість дії, як правило, відтворюється в конструкціях з керуванням, мова віддає перевагу словосполученням з родовим відмінком. Початок функціонального переходу в інший граматичний клас набуває морфологічної завершеності лише в частині словоформ, напр.: «Цілодобова атака нарешті стишилась» (О. Гончар); «...сьогодні буде відзначено збір першого післявоєнного винограду» (О. Гончар); «Цьогорічний урожай порадував трудівників» (з газ.).

Вживання відмінків у ролі означення — атрибута і перехід іменників у категорію прикметника зумовлений впливом плану вираження на план змісту. З погляду мовної семантики тут простежується явище семантичної перехідності, яка розглядається як проміжний ступінь переходу від старої якості до нової, від однієї мовної одиниці до іншої. Перехідність виявляється через субстантивно-ад'єктивні значення відмінків і свідчить, що останні характерні для периферії категорії іменника.

Поряд з ад'єктивацією у мові існує адвербіалізація — набуття іменником граматичних ознак і властивостей прислівника. Адвербіалізація відмінкових форм подібно до ад'єктивації має синтаксичний і морфологічний ступені вираження, однак функціонування відмінків обставинної семантики має свої особливості. Перехід граматичних форм іменника до категорії прислівника викликається не позиційними зміщеннями іменників-підметів або... - додатків на місце неузгодженого означення — атрибута, а диктується їх лексико — семантичними особливостями. Суть цього процесу полягає в тому, що відмінки з обставинним значенням за змістом корелюють з препозитивною номінацією, яка «співвідносна з реченням за типом свого номінативного значення», напр.: «Другого дня Нимидора вийшла на панщину» (І. Нечуй-Левицький) <Другий день (настав) + Нимидора вийшла на панщину. Відмінки в ролі обставини стосуються всього речення, а не його окремих членів, тому позиційні переміщення їх усередині вислову не впливають на їх синтаксичну функцію, відмінки адвербіального змісту не стільки залежать від присудка — предиката, скільки супроводжують останній, конкретизуючи особливості вираженої ним дії. Адвербіалізація виявляється у своєрідному «застиганні» відмінкових форм, які, втрачаючи словозмінні ознаки іменника, переходять у категорію прислівника, напр.: весною, літом. Дуже швидко морфологізуються прийменниково-відмінкові форми, напр.: навесні, восени. Початковий етап адвербіалізації — синтаксична транспозиція — простежується у словоформах темпоральної семантики. Тут відмінок з погляду синтаксису займає позицію детермінанта, його семантика стосується всього речення, напр.: «Хвилину (скільки? як довго?) Василь постояв» (Панас Мирний); «...завдяки туманам, ворожа авіація останніми днями (коли?) не діяла» (О. Гончар). Синтаксично іменник виконує роль обставини, яка для прислівника є основною, первинною функцією. Набуваючи обставинних функцій, відмінок не втрачає власне іменникових ознак: здатності мати при собі залежне означення, яким можуть бути займенники, числівники, прикметники, напр.: «Майже цілу ніч (як довго?) підіймалися в гору» (О. Гончар); «За селом (Тимко) зупинив коня і деяку хвилину (як довге?) прислухався» (Г. Тютюнник); «Мати всю зиму пряла і людям, і собі» (М. Стельмах); «Вже третю добу сіє на полонині... дощик» (М. Коцюбинський); «Вони мовчали (скільки?) довгу незабутню хвилину» (О. Довженко); «Другого дня (коли?) Ярина ледве звелася з постелі» (М. Коцюбинський); «Раннім ранком (коли?) Туровець добрався до своєї землянки...» (М. Стельмах); «Кожний вечір (як часто? скільки?) на небі пожарами умирають розстріляні дні» (В. Сосюра).






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.