Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ІМЕННИК

ІМЕННИКИ ГРАМАТИЧНОГО ЧИСЛА

Число власних назв

У граматичній категорії числа власні назви виділяються специфічною ознакою — відсутністю числової характеристики, тобто вони позбавлені ознак квантитативної актуалізації. Ознака, за якою вони виділяють об'єкт, є ознакою зовнішньою, свого роду позначкою або клеймом, нанесеним на об'єкт зовні з метою його індивідуалізації Для таких номінацій не характерні співвідносні форми числа, власні назви утворюють окрему категорію імен, уживаних поза контекстом з грамемою однини або з грамемою множини, напр.: Іван, Ганна; Полтава, Прилуки, Кобеляки.

У контексті імена і прізвища людей можуть набувати протиставлених числових форм, розширюючи набір значень, напр.: «Крізь хмари та вербові крони, Через луки і сіножать Офелії та Дездемони Радіохвилями біжать» (М. Руденко). У співвідносних формах опозиційної пари (Офелія — Офелії, Дездемона — Дездемони) форми множини власного імені не є ідентичним повторенням одиничного корелята, такі іменники називають осіб, які певною мірою повторюють ознаку або набір ознак, належних власникові імені. Так, власні імена у множині називають тип людей, схожих за характерною ознакою якого-небудь персонажа або історичного героя, тобто наділяють конотацією і семою «наслідувач, послідовник», напр.: «Що ті римляни убогі! Чортзна-що — не Брути! У нас Брути і Коклеси! Славні, незабутні» (Т. Шевченко); «І виділись крізь дні і ночі... Уста тухольських Мирослав» (С. Крижанівський).

Зрідка власні імена людей, передані формою множини, називають конкретних осіб, напр.: «А я шовком вишиваю, В кватирочку виглядаю: Семени, Івани, Надівайте жупани Та ходімо погуляймо. Та сядемо заспіваймо» (Т. Шевченко). В окремих випадках зміна числової ознаки спричиняє перехід власних імен до класу загальних назв, напр.: «— Отих гітлерів, антонесок, отих міністрів, яким не сидиться без воєн... Я закував би їх у ланцюги і водив би...» (О. Гончар). Частина власних імен з формами множини є назвами угруповань, пов'язаних родинними зв'язками, напр.: «У Балашів саме обідали» (І. Нечуй-Левицький); «На Семена старий Кайдаш надів стару чорну свиту, засунув за пазуху паляницю... і пішов із своєю жінкою до Довбишів у гості» (І. Нечуй-Левицький).

У власних іменах людей зміна числової характеристики викликає ознаку семантичної і формальної перехідності, форма множини стає засобом виділення нового поняття і засвідчує семантичне перегрупування числових одиниць, зумовлене розрізненням форми слова.

Аналогічна ситуація простежується у назвах населених пунктів, які незалежно від форми вираження називають ідентичні щодо змісту поняття, пор.: Полтава і Прилуки. Форми множини вносять у семантику власної назви конотативний відтінок, називаючи конкретні населені пункти, країни, регіони у ряду подібних їм, напр.: «За спільну ціль і спільне поле, За Миргороди і Хороли» (М. Рильський); «Щоб Севільї та Гренади всякі Рідні нам були, як Кобеляки» (М. Рильський).

Назви окремих населених пунктів, марковані формою множини, є наслідком семантичного відособлення, спричиненого дією закінчення. Поняття населеного пункту, передане за допомогою закінчення-суфікса, сформувалося на семантико — граматичній основі прізвища або прізвиська, напр.: Харенко — Харенки, Волик — Волики, Білані — Білаші. Харківець — Харківці.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити