Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ПРИКМЕТНИК

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

У системі частин мови прикметникові відведена роль називати ознаки, властивості, риси об'єктів позамовної дійсності і виражати їх через зв'язки з цими предметами. Як одна з мовних категорій прикметник становить окремий клас морфологічних одиниць, специфіка яких полягає в тому, що, називаючи абстрактну ознаку безвідносно до її носіїв, вони передають її тільки через конкретний предмет, напр.: біла хата, червона троянда, широкий шлях, зелена вулиця. Прикметник не функціонує без іменника; як зазначав Л. В. Щерба, «без іменника, явного чи такого, що розуміється, немає прикметника» Постійний, залежний зв'язок прикметника від іменника ґрунтується на реальних ознаках предметів, які становлять план змісту цієї категорії.

Ознака — це особливість, властивість предмета, яка не підлягає часовим змінам, вона невід'ємна від нього, є його природною суттю, постійно його супроводжує; на цьому формується уявлення про статичність, незмінність ознаки, відтвореної прикметником, на відміну від ознаки динамічної (процесуальної) або темпоральної, яка виробляється предметом, а не дана йому від природи. Ознака є показником існування самого предмета, його кваліфікатором, і передана мовними одиницями, виступає як його означення — атрибут.

Кожен предмет має свій набір особливостей, тобто має кілька ознак, які виділяють його з-поміж інших предметів. Ознаки передають різні значення, напр.: колір (білий, блакитний, червоний), розмір (великий, малий, низький), смак (солодкий, кислий, гіркий), зовнішні і внутрішні властивості (сміливий, чесний, тендітний, високий, боязкий, розумний), матеріал (залізний, чавунний, дерев'яний), відношення до простору (степовий, сільський, близький), відношення до часу (вечірній, завтрашній, ранній), належність (батьків, материн, Оксанин).

Вираження ознаки через зв'язок з предметом є категоріальною особливістю прикметника. Цим останній відрізняється від інших частин мови, зокрема іменника де назва якості передана відприкметниковим дериватом, пор.: добрий — доброта, твердий — твердість, глибокий — глибина, злий — злість. Ознака, відтворена похідним іменником, сприймається як абстраговане самостійне поняття; ознака, інтерпретована прикметником, завжди співвіднесена з якимось предметом (субстанцією), напр.: добрий урожай, добрі знайомі, добрий хліб, добре товариство, добрі знання.

Прикметник, поєднуючись у словосполучення з неоднаковими за змістом лексемами, виявляє узагальнений характер ознаки, оскільки вона стосовна не окремого, конкретного іменника, а багатьох іменників, що відтворюють властивості реальних об'єктів або метафоризованих понять, подібних якоюсь рисою, напр.: холодна зима, холодне повітря, холодна кімната, холодний погляд, холодна обробка. Поняття ознаки (якості, властивості), що лежить в основі семантики кожного прикметника, створюється передусім через усвідомлення відношень між двома предметами — предметом означуваним і предметом, що має спільну з ним рису або якоюсь властивістю зв'язаний з ним.

Уживаючись при іменникові, прикметник звужує його значення шляхом виділення якоїсь однієї властивості предмета, папр.: верстат — токарний верстат, ткацький верстат, фрезерний верстат; флот — повітряний флот, морський флот, садок — вишневий садок, дитячий садок.

Прикметники утворюються від іменників, власне прикметників, дієслів і прислівників, напр.: полум'я — полум'яний, швидкий — швиденький, доповідати — доповідний, учора — учорашній.

За своєю словотвірною структурою прикметники поділяються на два класи. Первинні, або власне прикметники, позначають якісну статичну ознаку і членуються на корінь і закінчення напр.: біл-ий, чорн-ий, зл-ий, мал-ий, чист-ий, тверд-ий, прям-ий, слаб-ий, тепл-ий, гол-ий, дик-ий, дорог-ий, довг-ий тощо.

Ознака, відтворена первинними прикметниками, є власне ознакою, особливістю предмета, даною йому від природи, і існує безвідносно до інших предметів. Наявність її становить семантичну основу для виділення названого типу морфологічних одиниць в окремий клас якісних прикметників. До якісних прикметників належить група похідних словоформ, які виражають модифіковану — інтенсивну або послаблену — ознаку, утворену на ґрунті помірної ознаки, напр.: пребагатий, предовгий, архіважливий, надвисокий, зеленавий, синюватий, товстелезний, злющий; вищий, найвищий; веселіший, найвеселіший. У структурі цих похідних найменувань крім основи і закінчення є словотворчий компонент — суфікс або префікс, який формує сему надмірної або послабленої ознаки.

Наступний семантико — граматичний клас утворюють вторинні, відносні, прикметники, ознака яких має похідний характер і сформувалася через зв'язки з предметами, явищами, поняттями, напр.: вересневий, осінній, водяний, солом'яний, лісовий, надвечірній, бездонний, прискіпливий, прибережний тощо. Суфікси цих прикметників асемантичні, вони формують лексеми, які передають певне відношення до предметів, явищ, напр.: вересневий день — день у вересні, лісова галявина — галявина в лісі, галаслива людина — людина, яка галасує. Не відтворюючи власне ознаки, суфікси виконують граматичну функцію: переводять слова з однієї частини мови в іншу, напр.: водяний<вод+ян + ий, прискіпливий<при + скіп + лив + ий. Смислову роль суфікси частиномовної транспозиції виконують тільки у присвійних прикметниках, передаючи сему належності, напр.: учнів зошит<зошит, учня<учень має зошит, аналогічно батьків, материн, сестрин, Маріїн, Петрів.

Синтаксичні функції прикметника вмотивовані його позицією в реченні. Прикметник, називаючи ознаку або стан предмета, виконує функцію атрибута, який у реченні може бути виражений: 1) прикметником у приіменниковій позиції, напр.: «... Як пахне вранішня діброва » (В. Терен); «Стовпи струнких тополь підперли небо» (Б.-І. Антонич); 2) прикметником у ролі іменної частини складеного присудка, напр.: «Щасливий є той, хто на полі в бою Вирішує сміливо долю свою» (О. Олесь). З-поміж цих двох граматичних форм власне атрибутивною є прикметник у присубстантивній позиції, який узгоджується з опорним іменником у роді, числі та відмінкові. Функція означення — атрибута є первинною синтаксичною функцією прикметника.

Виконуючи роль присудка, прикметник перебуває в позиції дієслова, тобто синтаксично переходить у дієслово. У нетиповій для нього, вторинній, присудковій позиції він втрачає граматичні категорії роду, числа та відмінка і поєднується з дієслівною синтаксичною морфемою — зв'язкою бути. При цьому іменна частина — прикметник — може вживатися у формі називного або орудного відмінків, пор.: «Затінок, сутінок, день золотий. Плачуть і моляться білі троянди» (Л. Костенко); «Вечір холодний. Не диво. Весна. Вечір високий, глибокий, без дна» (Б.-І. Антонич).

Зрідка вторинну предикативну функцію прикметник виконує в подвійному присудку, напр.: «Сумний і невеселий сидів сотник Микита Уласович Забрьоха» (Г. Квітка-Основ'яненко). Подвійний присудок утворився в результаті злиття двох речень в одне, напр.: Сотник Микита Уласович Забрьоха сумний і невеселий +Сотник Микита Уласович Забрьоха сидів.

Частина граматичних форм прикметника виявляє іншу спеціалізацію щодо своєї первинної і вторинної функції в реченні. Прикметники вірний, схожий, подібний виконують основну для них функцію предикатиза, зрідка вторинною є роль атрибута — приіменникового другорядного члена, пор.: «Вірний приятель — то найбільший скарб» (прислів'я); «Його [Теокріта] діти теж привчені до давньої науки, вірні давній релігії» (Леся Українка). Для коротких прикметників визначальною є позиція присудка — дієслова, функція прикметника — атрибута здебільшого спорадична, напр.: «Та світи ж ти їм дорогу, ясен місяць, угорі!» (П. Тичина); «Хай буйно родиться пшениця, Щоб кожен був за неї рад» (Д. Павличко).

Для прикметників вищого і найвищого ступенів порівняння якісної ознаки первинною е позиція присудка, вторинною — позиція приіменникового другорядного члена, пор.: «Але Київ цієї весни, Щасним часом окрилений Київ, Від Подолу до згорок Батиїв Ще багатший, стрункіший, біліший» (П. Воронько); «Халат і шапочка на Олександрові Семеновичу (субординаторові) завжди найбіліші» (Ю. Шовкопляс); «У багатших будинках запалювали гасову лампу. Вона веде свій родовід від звичайного каганця» (жури.); «Найбагатший внесок до етнографії — це музикально видані у Лисенка пісні історичні...» (А. Кримський).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити